Нечуваний Нечуй: Переосмислюючи клясика українського реалізму

Даґмара Турчин-Дувірак, Торонто.

Осінній сезон нового академічного року Наукове Товариство ім. Шевченка в Торонто розпочало доповіддю професора кафедри славістики Торонтонського університету Максима Тарнавського. Представив доповідача його колега, професор Торонтонського університету Тарас Кознарський. Максим Тарнавський працює в Торонто від 1987 року і є авторитетним дослідником української прозової літератури.Коло його наукових зацікавлень охоплює таких письменників як Шевченко, Кобилянська, Франко, Підмогильний, Гончар та інші. Проф.Тарнавський є автором двох монографій та численних статтей. Він також є головним редактором журналу та веб-сторінки “Ukrainian Literature. A Journal of Translations”, що представляє твори українських письменників в перекладі англійською мовою.

Доповідь проф. Тарнавського, що відбулася 25 вересня в Інституті Св. Володимира, що на вул. Спадайна, мала інтригуючу назву “Нечуваний Нечуй”, і висвітлила деякі важливі висновки автора, до яких він дійшов впродовж багаторічного дослідження життя та творчости Івана Нечуя-Левицького. Для тих, хто бажав би глибше ознайомитися з відкриттями проф.Тарнавського щодо постаті Нечуя-Левицького, повідомлю, що видавництвом Торонтонського університету була щойно видана монографія Тарнавського The All-Encompassing Eye of Ukraine. Ivan Nechui-Levyts’kyi’s Realist Prose. Як повідомив автор, готується також український переклад книги.

Отже, розпочав свою доповідь проф.Тарнавський, спонукою до вивчення цього “хрестоматійного” українського письменника став не лише факт, що в англомовному світі про нього нічого не відомо, але і те, що і в українському літературознавстві усталилася хибна оцінка Нечуя. Хто винний? На думку доповідача, головним винуватцем є перший біограф письменника відомий літературознавець Сергій Єфремов. Єфремов, значно молодший за Нечуя, був представником нової, модерної генерації українських інтелектуалів початку ХХ століття. На його сприйняття творчости Нечуя вплинули, з одного боку, критерії літератури новітньої доби, які й привели до висновку про застарілість, заскорузлість цього українського літературного “динозавра”. З іншого, велике значення мали також особисті стосунки Нечуя і Єфремова, особливо їхні баталії щодо того, якою мала бути українська мова. У формуванні нової української орфографії та словника велику участь брали галичани з підавстрійської України, а Нечуй, що на схилі літ справді претворився на сварливого самітнього дивака, відчайдушно виступав проти такого “cпотворення” наддніпрянської мови, і звинувачував у національній зраді всіх, хто думав інакше, навіть самого Михайла Грушевського.

Тож яким насправді є український реаліст Іван Нечуй-Левицький? Об’єктивно можемо відповісти на це питання лише тоді, коли будемо оцінювати його за критеріями його власної доби, стверджує проф.Тарнавський.

Перш за все, Нечуй завжди писав про Україну: її землю, культуру і людей. Щодо людей, він був письменником бальзаківського типу, бо охопив у своїх творах усі верстви населення сучасної йому України – селян, міщан, панів-землевласників, робітників цукроварень та текстильних фабрик, священиків, вчителів, акторів, лихварів. Стереотип радянських часів, що Нечуй був виключно співцем села та селян, як бачимо, цілком неправдивий. Реалістом Нечуй був в тому сенсі, що завжди писав про те, що знав особисто. Так, він любить описувати природу Наддніпрянщини, де провів дитинство. Однак, в його реалізмі є багато естетизму. На естетику писання Нечуя звернув увагу Іван Франко, за цю ж “занадту красивість” картав його Єфремов.

Інша важлива прикмета стилю Нечуя – часте використання такого літературного прийому як повторення. За це Нечуя суворо критикував Валеріан Підмогильний, вважаючи повторення просто необробленістю його стилю. Однак, проф.Тарнавський наводить приклади з творів письменника, де повторення виявляється дуже ефективним. Так, повторення образу верб в описі села Вербівки на початку повісті “Микола Джеря”, на думку проф.Тарнавського, є насправді добре продуманою і вдалою метафорою закорінення українців у своїй землі, як важливої прикмети їхнього менталітету.

Особливе місце у творах Нечуя має жінка. Він взагалі переважно зображає жіночий світ – згадаймо хоча б хрестоматійні “Кайдашеву сім’ю” чи “Бабу Параску та бабу Палажку”. Навіть у творах, де жінка “пускається берега”, п’є і гуляє, автор є надзвичайно толерантним до неї і не вдається до морального осуду. Такий приклад знайдемо у повісті “Дві московки” – cвоєрідному розвитку Нечуєм Шевченкової “Катерини”. Тут обидві героїні – і “порядна” Ганна, і “гуляща” Марина – приречені на загибель після того, як їхні чоловіки повертаються на службу до війська. У повісті “Не той став”, оповіданнях “На гастролях в Микитянах” і “Гастролі” Нечуй захищає право жінки на щастя, на радість життя.

Радість життя, робить висновок проф.Тарнавський, є взагалі однією з найважливіших прикмет творчости Івана Нечуя-Левицького. Тому теза Сергія Єфремова про “змарнований талант”, “пропащі сили”, ”живцем поховані сподівання” письменника, що мусив процювати у ворожому таборі (викладав у гімназії російську словесність) і постійно розполовинюватися між голосом таланту і велінням практичного життя, виглядає таки хибною. Це правда, що політична ситуація в Російській імперії була вкрай несприятливою для українського письменника: Валуєвський і Емський укази забороняли йому друкуватися в підросійській Україні. Однак, Іван Нечуй любив писати і, як відчуваємо з читання його творів, писання приносило йому справжню насолоду. Платня гімназійного учителя забезпечувала йому досить комфортне життя, а саме учителювання залишало достатньо часу для письменницької праці. До того ж, на 47-му році життя Нечуй вийшов на пенсію, а, отже, міг присвятитися безроздільно улюбленому заняттю.

Дослідження проф.Тарнавського розвіяло багато міфів та спростувало низку хибних уявлень щодо постаті Івана Нечуя-Левицького. Доповідь викликала бажання прочитати книгу Максима Тарнавського The All-Encompassing Eye of Ukraine, щоб глибше і повніше ознайомитися з його відкриттями, а також – знову почитати самого Нечуя, та по-новому його оцінити.

1 COMMENT

  1. […] «Нечуваний Нечуй». ‒ Пер. Я. Стріхи. ‒ К.: Laurus, 2016 Про доповідь професора Максима Тарнавського на зібран… Велич особистості: Іван Нечуй-Левицький Герої […]

Comments are closed.