Декомунізувати і дерусифікувати!

0
181

Йосиф Сірка для Нового Шляху, Торонто.

Саме комунізм і русифікація є головними причинами страждань України та українців. Спроби московитів за останні 350 років знищити українську мову, культуру, історію – не менший злочин, ніж Голодомор. Народ, який залишається без своєї мови, без своєї “біографії”, стає “робочою масою”, яку використовує імперія, завойовник на свою розбудову, він зникає як етнос. Московитам не вдалося цього досягти в Україні повністю, зате вдалося створити велику російськомовну масу, яка ґенетично поєднана зі своїми пращурами, але головний зв’язок з ними – мову – втратила. Московитам вдалося в Україні виплекати не тільки людей, які байдужі до мови предків, але й незаціквленість власною історією – тобто, окупаційна влада в Україні здійснила духовний Ґеноцид.

Траґедія тут не тільки українців, але й численних племен, які творили Московську державу. Ця держава перетворилася на імперію з украденою від Київської Русі назвою і тим позбавила десятки племен власної історії – перетворила їх на беззахисну масу, яка була піддана асиміляції. Більші племена, такі як татари, чеченці, дагестанці, змогли втримати хоч якийсь духовний характер, але менші зникли.

Британські колоністи Канади ще в минулому столітті також пробували асимілювати індіянські племена. Колоніяльна влада насильно відбирала дітей від батьків-індіян, переселяла їх в інтернати, де вони були відірвані від рідних, навчалися тільки англійською і були приречені забути рідне слово.

Це тривало довгий час, поки канадська влада зрозуміла свою помилку і перестала це практикувати. Федеральна влада знайшла в собі сили, вибачилася за акти насильства і зараз вкладає великі кошти для підтримки шкіл з викладовою мовою окремих племен. Звичайно, племена зменшуються, але з’явилася хоч якась можливість зберегти свою ідентичність.

Прикладом колишнім імперіям у поведінці до етнічних груп могла б послужити мала країна Центральної Америки, Коста Ріка. Тут в дощових лісах проживають племена, які налічують навіть не сотні людей, але центральна влада допомагає їм зберегти свою мову, культуру, спосіб існування. Це цілковито інший підхід до свого сусіда, громадянина, ніж це помічаємо у північного сусіда українців. Московити й досі не тільки заперечують право українців на мову, на власну історію, але й щоденною війною вбивають всяку надію на мирне співжиття.

Фашистська ідеологія “русского міра” є найбільшою перешкодою для сьогоднішніх росіян зрозуміти, що існують сусіди, які знають мову Росії, але росіянами вони не є. Заперечення Путіним України як держави, накидання їй “спільної” мови, релігії має спрямувати російськомовних до “непотреби” української мови, держави та власної ідентичности. Історію для русинів-українців писали окупанти, які вкрали навіть історичну назву і проголосили її своєю. Імперські окупанти і мову нашу не визнавали, а її прояви у письмовій формі забороняли. Отак і формувалися російськомовні малороси, потім совєтські люди і, зрештою, російськомовні “соотечественники”.
З погляду етики – це злочин окупанта, який докладав усіх зусиль, щоб українці виростали без власної мови, без історії. Якщо мова йде про незнання власної історії, то як можна людям пояснити, що їх позбавили не тільки первісної назви країни – Русь, але й усього зв’язку з розвитком Русі-України.

Віками кремлівські володарі забороняли українську мову письмову – книжки, газети, та вона зберігалася в народних піснях, в піснях кобзарів, які неможливо перекласти на іншу мову. Пісні ніхто ніколи не перекладе на іншу мову так, щоб зберегти їхній національний зміст, який передає в нюансах українська народна пісня.

Московські завойовники ніколи не покладалися тільки на окупацію території – вони нищили, в першу чергу, мову й культуру окупованих територій. Оскільки письмовою мовою Московського, Володимирсько- Суздальського князівств була церковно-слов’янська, то Золота Орда, якій вони сплачували ясир, не забороняла цю мову. Як зазначають науковці, саме з церковно-слов’янської мови виникла російська, яка відрізняється від решти слов’янських мов, таких як українська, білоруська, польська, чеська, словацька, сербська, хорватська, словенська. Російська найближча до болгарської, яка й була в деякій мірі основою для Кирила і Методія, яким приписують азбуку та переклад Святого письма на Церковнослов’янську мову.

Ліна Костенко звертає увагу на факт, що: “У всіх народів мова – засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох – це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів” .

Імперське “розуміння” функції мови найбільш відверто висловила пані Л. Путіна (колишня дружина рос. президента) в г. “Известия” (27.10.2000) в статті “Население – 288 миллионов”: “Русский язык объединяет людей в русский мир – совокупность говорящих и думающих на этом языке”, далі вона приходить до такого висновку: “Границы русского мира проходят по границам употребления русского языка”. Складається враження, що тодішній чоловік Людмили диктував текст, бо він цією “ідеєю” виправдовував окупацію Криму та частини східної України.

На щастя, Велика Британія чи США не керуються такими “принципами”, бо інакше дві треті планети були б ними окуповані, а населення цієї країни було б вже понад 2 мільярди – США, Великобританія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Пакістан і решта світу, яка вживає англійську. Зрештою, коли б Китай висунув “претензії” до пані Путінової, то “китайський мір” перекроїв би кордони Російської імперії.

Всяка імперія спочатку завойовувала якусь територію, країну, а потім через мову в школах “формувала”, “освоювала” її. Російська імперія Путіна, задяки “ідеї” самого президента, запроваджує цілковито нову форму окупації – оголошує частину країни російськомовною і нападає на неї. Така тактика була щодо Грузії, від якої “звільнили” Осетію, чи Молдови – де проголосили Придністровську респібліку. Не інакше і щодо України – окупація Криму, а потім і частини східної України.

З-поміж усіх імперій, Російська дала про себе знати як набільш брутальна на окупованих територіях. Вже передвістник імперії, суздальський князь Андрій Боголюбський (1111-1174 рр.), показав себе в Києві 1169 року як загарбник, який руйнує, спалює й грабує. Не кращою була і доля Новгородської Феодальної Республіки (1136-1478 рр.), де й досі не можуть забути різанину, спричинену московськими загарбниками.

Перший цар Московської держави Іван IV навіть “заслужив” прізвище Грозний (1547-1584 рр.) та заклав фундамент майбутньої імперії, яка прославилася своєю брутальністю. Він “збагатив” Московську державу захопленням Казанського та Астраханського ханства.

1708 року вже московсько-російську брутальність відчули в козацькій столиці Батурині, населення якої, включно з жінками та дітьми, вирізали російські солдати, а місто спалили й зруйнували. Два століття пізніше – 1917 р. вже “червоні” російські імперіялісти по-варварськи розстрілювали та вбивали у Києві кожного, хто розмовляв українською. 25 років пізніше комуністичні імперіялісти організували нечуваний до тої доби Голодомор-Ґеноцид, який знищив майже третину населення України.

Російські окупанти не змінилися у своїх методах вбивати, руйнувати і пізніше у ХХ-му, та й у ХХІ столітті. Спочатку ми бачили брутальність при ліквідації угорського повстання 1956 р., потім незалежної Чечні, у війні проти Грузії, в окупації сходу України, у брутальному розстрілі цивільного малайзійського літака, у нищівному бомбардуванні незахищених сирійських міст та сіл. Тобто, майже протягом 900 років кривавих погромів, окупації чужих територій, спочатку Московською, згодом Російською імперією, не відбулося жодної еволюції до людяности, гуманізму. Брутальне насильство, руйнування, відсутність будь якої законності на захопленій території, демонструють російські імперіялісти не тільки в Криму та сході України, але й у поведінці з захопленими українцями, такими як Савченко, Сенцов та ін. в російських тюрмах.

Деякі заяви російського президента Путіна та клоунів російських ЗМІ про можливе застосування РФ атомної зброї – як превентативного заходу – свідчать про те, що в Кремлі не турбуються про людські втрати. Фінський маршал Ґ. Маннергейм ще 1939 р. звертав увагу на те, що: “В Росії не розуміють, що таке закон і конституція”. Він, як колишній генерал царської армії, який був добре обізнаний з азіятською частиною Росії назвав росіян “чужою расою”, він не вважав їх за слов’ян чи угро-фінів.

Бачення Маннергеймом Росії 1939 р. дуже актуальне саме сьогодні в Україні. Він був першим політиком, який звернув увагу на те, що Росія використовує перемовини тільки для перепочинку, а потім знов іде у наступ. Саме це відбулось перед Іловайськом, так воно відбувається й зараз, коли російські банди пробують зайняти нові території на Донеччині.

Тому українські ЗМІ повинні щодня приносити сторінки з історії України, щоб доносити правду про ті терпіння українців, яких вони зазнали від “братських обіймів” московитів, вершиною яких був голодомор 1932-33 рр.

На жаль, навіть найвищі українські посадовці та народні депутати слабо обізнані зі справжньою, нефальсифікованою історією своєї країни. Досі толеруються антидержавні та антиукраїнські партії, відверта проімперська церква Московського патріархату. Призначання на міністерські та інші державні посади без знання державної мови є “троянським конем” щодо національної безпеки країни.

Тисячі українських молодих фахівців, навіть з освітою, набутою в західноєропейських університетах, шукають працю вдома, а Президент, Прем’єр вибирають людей з-поза меж країни, хоч вони могли би бути лише добрими радниками україномовного міністра.

Цивілізований світ не може зрозуміти, куди прямує Україна, яка стала жертвою російського імперського шовінізму через мову, а зараз на всіх українських каналах ТБ та радіо російська звучить частіше, ніж за комуністичної імперії. Нормальні люди, які не хочуть жити в сусідній країні, мову якої знають, будуть вивчати мову своєї країни, в якій живуть і планують далі тут жити й працювати.

Якщо людина опиниться в хащах, то вона шукає найкоротшу віддаль дістатися на якусь стежку, дорогу, щоб легше рухатись далі. Якщо людина спрагла, то вона шукає джерело води, струмок, чи річку. Для українців таким джерелом має стати державна мова, яка забезпечить вільний від імперії розвиток, шлях до сім’ї цивілізованих народів, які вивчають інші мови, але знають і цінують свою.

“Прибраний син” і Герой України, Джеймс Мейс повинен би стати прикладом для всіх українців. Цей “кровний американець” дуже ґрунтовно вивчав історію України та горезвісного Голодомору і саме це спонукало його до вивчення української мови.
На запитання “корінного українця”: Чому ви займаєтесь дослідженням Голодомору? Він відповів: Ваші мертві мене вибрали!

Дж. Мейс вже від студентських років посвятив своє життя науковця Україні. Його наукові праці повинні б друкуватися мільйонними тиражами, щоб були настільними книгами в кожній українській хаті. Вони доступною мовою і переконливо доводять, чому Україна пережила Голодомор-Ґеноцид, чому Сталін хотів знищити не тільки українців, але Українську Республіку.

Вивчення досі забороненої історії України та відверта правда про московські методи нищення усього українського, присвоювання української історії та українських науковців, призведе до того, що російськомовні самі збагнуть, що російська в Україні може бути лише іноземною мовою.

Недавно на YouTube можна було бачити рекламу на вивчення білоруської мови: закоханий білоруський російськомовний хлопець радиться у найвідомішого у світі детектива Шерлока Голмса, де йому шукати кохану дівчину, яка йому сказала, що тоді розмовлятиме з ним, коли той звернеться до неї білоруською мовою.
Українській молоді не треба шукати детектива, але треба звернутися до геніяльної творчості Т.Шевченка. 9 та 10 березня – дні народження та смерти поета мали б пригадати зокрема українській молоді його заклик:

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.

Та його мудру пораду:

І чужому научайтесь,
Й свого – не цурайтесь.

NO COMMENTS