Заповідь перша: Люби дітей всім серцем.
Безмежна, всеохоплююча любов до Дитини і до Дитинства – найперша беззаперечна заповідь педагога. Без любові до дитини, без поваги її гідності неможливо отримати позитивний результат навчання і виховання. Цій проблемі В.Сухомлинський присвятив низку праць-роздумів, у яких на наочних прикладах довів, що найпріорітетнишим чинником в освітньо-виховній діяльності кожного педагога має бути мудра людська любов до дітей та до самого Дитинства.
Заповідь друга: Будь взірцем для своїх вихованців.
Педагог в усі часи був носієм культури, провідником знань, прикладом для наслідування. Відповідно до цього він має формувати в собі адекватні педагогічні уміння, серед яких найголовнішими є уміння володіти собою та ситуацією, тримати себе в руках під час спілкування із вихованцями, їхніми батьками, колегами та адміністрацією. Вищеозначені уміння Василь Олександрович назвав стрижневими, оскільки саме вони зазвичай визначають успіх діяльності педагога та його авторитет. Задля цього він радив педагогам доводити вміння володіти собою до “ступеня влади над емоціями”.
Заповідь третя: Постійно навчайся.
Життя і діяльність педагога вимагають постійного самовдосконалення, самоосвіти і творчої самореалізації у власних винайдених педагогічних технологіях. Зрозуміло, що без оволодіння найновішими науковими знаннями неможливі ні праці, ні елементарна культура людських стосунків, ні виконання професійних та громадянських обов’язків. Працюючи директором школи, Василь Олександрович цікавився, яку бібліотеку вдома має кожен педагог, яку книгу він прочитав останнім часом, які художні фільми переглянув та яким саме чином вищеозначене відобразилося в його системі освітньо-виховної роботи. Він зазначав: “Книжка, власна бібліотека – це повітря і для народного учителя. Без книжки, без пристрасті до читання немає учителя. Читання – це джерело думки і творчості педагога, це саме життя. Всі педагогічні системи валяться, якщо немає потреби в книжці”.
Заповідь четверта: Працюй за покликанням.
Він вважав працю за покликанням найголовнішою підвалиною особистого щастя, основою гармонійного поєднання особистої радості і громадської гідності людини. Педагогічну працю не за покликанням душі і серця Василь Олександрович не визнавав, тим паче – різко засуджував. Свою працю потрібно любити, розкриватися в ній, працюючи постійно над самим собою, вкладати в неї душу, аби праця спочатку для тебе самого стала ніби піснею, а потім ця пісня захопила серця і душі всіх тих, кого вона стосується. Разом з тим, В. Сухомлинський застерігав: “Не надійтесь на те, що покликання саме прийде за вас, вперед як можна небесна його потреба здобувати працю, відкривати животворне джерело, пробиваючи тверду, суху землю, просвердлюючи камінь”.
Заповідь п’ята: Хочеш сформувати особистість – вивчи і досліди її різнобічно.
Вчитель, який не відчуває потаємних порухів дитячої душі, не переживає дитячих радостей і прикрощів, не намагається подумки поставити себе на місце дитини не зможе досягнути вершин педагогічної майстерності та успіхів у своїй діяльності. В. Сухомлинський був твердо переконаний у тому, що є такі якості людської душі, без яких вона не може стати справжнім педагогом. Серед цих якостей найперше місце він відводив умінню проникнути в духовний світ дитини: “Тільки той стане справжнім учителем, хто ніколи не забуває, що він сам був дитиною”.
Заповідь шоста: Вмій викликати бажання навчатися.
Завдання вчителя полягає в тому, щоб постійно розвивати в дітей позитивне почуття задоволення учінням. Разом з тим педагог має дбати і про те, щоб в учнівському колективі виховувати колективну зацікавленість якістю відповідей товаришів, результатами навчання. Василь Сухомлинський загострює увагу педагогів на тому, щоб вони зосереджували увагу учнів на найважчому матеріалі, вчили дітей самотужки долати труднощі у навчанні. Адже саме такий підхід формує у дітей жагу до знань, задоволення від подолання труднощів та стимулює інтерес до учіння.
Заповідь сьома: Стань народним учителем-просвітителем.
Провідний обов’язок народного вчителя Василя Олександровича вбачав у тому, щоб юнацтво жило ідеалами народу, тими історичними завданнями, які на кожному етапі розв’язує країна. Особливого значення він надавав співпраці із родиною учня. Адже процес виховання дитини має будуватися на глибоких знаннях родинних стосунків, цінностей, традицій та ідеалів, які побутують у кожній родині. Педагог разом із батьками має “вдихнути у юні серця любов до праці, до знань, до інтелектуальних, естетичних, моральних цінностей, створених людством”.
Заповідь восьма: Будь доброзичливим і ласкавим.
Непорушним педагогічним переконанням великого педагога-новатора була аксіома: чуйність, доброзичливість і лагідність – це та духовна сила, яка здатна вберегти дитячу душу і серце від огрубіння, байдужості, озлоблення, жорстокості, від безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті.
Заповідь дев’ята: Сформуй у собі оптимізм і віру в дитину.
Василь Олександрович переконливо доводить, що душа людини не може жити без святині. У житті кожної людини є щось дороге і непорушне, невикорінне, незнищенне – це ідеал людського щастя: “Альфою і омегою моєї педагогічної віри є глибока віра в те, що людина є така, яке в неї уявлення про щастя”. Він стверджував, що вихователь є творцем людської душі. І саме від нього будуть залежати ті ідеали, які кожна людина вважатиме за необхідність досягнути їх та житиме в ім’я поставленої ідеї, ідеалу.
Заповідь десята: Нехай дитяча радість і успіх стануть твоїм педагогічним щастям.
У численних працях В. Сухомлинського простежується важлива думка: найкраще виховання – це виховання радістю. На думку знаного педагога, виховання на позитивних радісних емоціях сприяє повноцінному гармонійному розвиткові дітей, формуванню міцного життєдіяльного дитячого колективу. І немає значення, велика це радість чи маленька, завтрашня чи сьогоднішня, головне полягає в тому, аби вона була надійною, спонукала вихованців і педагога до співпраці, співтворчості і самовдосконалення, несла успіх, який окрилює людину на подальшу творчість.
Педагогічні погляди вченого-гуманіста щодо особистості педагога не тільки співзвучні сьогоденню, а й розкривають найважливіші параметральні орієнтири парадигми формування особистості педагога ХХІ століття.
Олена Поліщук
Share on Social Media
