Продовження з попереднього числа
Були різні думки про наших піонерів. Першим на самих початках приїхав до Канади з Америки о. Нестор Дмитрів, колишній редактор газети “Свобода” і перший організатор церковного життя в Канаді. У своїй книзі “Канадійська Русь. Подорожні спомини” з 1897 року о. Дмитрів описує успіхи, піонерів, їхні труднощі, як і вороже ставлення довкілля до них: “в поїзді зустрів брудних людей з чотирма дітьми. Жінка перший раз побачила газету, була неграмотна. У них школу відкрили недавно, тільки в 1884 році. В Едмонтоні зайшов до еміграційного дому. В двох просторих кімнатах, покотом на підлозі, серед брудного лахміття лежали жінки і діти, а чоловіки вибралися шукати ферми. Я висварив баби за нелад. До Вінніпеґу приїхала родина з вісьмома дітьми. Аґенти по дорозі видерли від них останній цент. Голі, босі, брудні, бідні зайшли до еміграційного будинку. Добрі люди скидалися по пару центів…” Його зауваження образили піонерів. Незважаючи на сувору критику, о. Дмитрів не підказує, де люди могли помитися чи попрати своє “брудне лахміття”, де притулитися після понад місяця подорожі без жодних вигод, або навіть де поїсти. Він також написав, що найліпше тримаються дівчата: швидко вчаться мови та пізнають нові обставини. “Які дівчата, такі і майбутні ґаздині, матері, і такі майбутні діти, така наша будучність в Канаді.”
Також, довкілля зустріло наших піонерів неприхильно, примушуючи до швидкої асиміляції. Ось декілька прикладів:
1. В лютому 1898 року кореспондент газети Дейлі Нор-Вестерн відвідав поселенців в околиці Бівер Гіл коло Йорктону. Свій репортаж він назвав “Галицький скандал” і написав, що піонери живуть в жалюгідних обставинах. В землянці 9 Х 11 футів живе Степан Панчук в аґонії з жінкою і дітъми. Йдучи на роботу до Йорктону 25 миль заблукав у лісі, де пробув два дні і одну ніч. Обморозив руки і ноги, які почали гнити. Як ішов на працю, залишив жінку і дітей в землянці без меблів, зі сіном…і там тепер лежав.”
2. О. Morin в Alberta Tribune, 4 лютого 1899р. писав: “As for Galicians, I have not met a single person in the whole of the Northwest, who is sympathetic towards them. They are from the point of view of civilization ten times lower than Indians…”
3. Ставлення уряду до неанглосаксонів: C. H. Young у Report of the Immigration Commission: “In north Manitoba there were 6 or 7 townships of very inferior land and the government showed the Galicians and they took it up.”
4. Учителька М. Елстон в школах поселенців характеризує: “у них глибока релігійність, недовіра до нових людей і інституцій, підозрівання всього.” У своїй другій праці вже з 1919 року вона пише, що українські канадці невинні за свої прикмети, і що це наслідок поневолення, в якому вони жили в Старому Краю.
5. Майкл Чубока в книзі Ukrainian Canadian, eh? пише, що піонери терпіли не тільки дискримінацію, але деколи і зневагу та насильство, часто від політиків, демаґоґів та преси: (цитує з книги Б.Л. Корчинського From Dreams to Reality) “great protest was raised … by petty politicians, demagogues and prejudiced newspapers: these strange newcomers will take over country, perpetuate all manner of crime, especially rape and murder. They will poison the air, pollute the soil with weeds and generally turn the country upside down.” Як наслідок, злісні маси людей змусіли українців виселитися зі своіх гоумстедів далеко на північ у Саскачеван, на незаселені землі, без всякої помочі чи охорони від уряду. Це була пізня осінь, і знову нові землянки і нова біда. Поки прийшла весна, 42 дітей та двоє дорослих померли від морозів та хворіб.
6. James Woodsworth, міністр Методицької Церкви Канади у своїй книзі Strangers within our Gates, написав: “Anglo-Canadians should abandon their attitude of superiority and recognize the value in other languages and religions”
З другого боку було багато позитивних відгуків.
1. Багато молодих дівчат працювали як домашні помічниці. Звіт поліції: “The girls who have gone out to service have improved rapidly and are said tо be very clean and careful of their employer's property.”
2. Про шкільництво. Report of Inspector at Vegreville: “In majority of the cases the parent desires the best for his children because he realizes the magnitude of his own shortcomings and handicaps.He wanted to have schools for his children. Education, education, education.”
3. Прем’єр Манітоби Douglas Campbell у своїй промові 1951 року, з нагоди 60-ліття поселення, сказав: “Sons and daughters of Ukrainian immigrants, who a short time ago could not speak English language, are now graduating from our universities. Many of them are found in responsible positions in business, industry and agriculture. Six members of Ukrainian descent sit in the Manitoba Legislature. One of these Hon. N.V. Bachynsky holds the highest honor the Legislature can bestow – that of Speaker of the House. People of Manitoba are honoring the Ukrainian pioneers who helped to build this prairie province … and contributed to welfare of our country.”
4. Під час Першої Світової Війни не один з цих піонерів боровся в канадійському війську, залишаючи саму дружину з дітъми, чи старших батьків на гоумстеді на цілу господарку. А багато з тих чесних, тяжко працючих людей, в той сам час опинилися родинами в концтаборах із втратою своїх маєтків, отриманих разом з мозолями. Жінки і чоловіки тяжкою працею покутували за те, що виїхали з Австро-Угорщини. Багато і не вийшло з таборів. А цвинтарі цих нещасних людей час руйнує і вони зникаютъ. Саме тепер наша комісія під проводом др. Луцюка звертається до уряду рятувати цвинтар в Ла Ферм коло Монтреалю, як історичну пам'ятку.
На завершення нашого знайомства з життям жінки-піонерки, хочу ще дати кілька прикладів нащадків наших піонерів як доказ, що родинне виховання на гоумстедах дало позитивні наслідки.
1. Фредерік і Анна Косташ приїхали до Канади р. 1900. В 1936 році Едмонтон Джурнал писав: “Alberta family sets record with 6 university degrees.” В 1968 році та сама гезета писала: “пані Косташ приносить 24-ий університетський диплом у родину емігрантів, які приїхали до Канади в 1900 році.” (Письменниця Мирна Косташ не є споріднена. Прізвище її діда піонера було Костащук. Чубока: Ukrainian Canadian, eh?)
2. Петро Гаврисишин приїхав до Канади 1900 р. У 1904 році женився і мав 26 років, його дружина 15. Їхня донька авторка великої праці The Ukrainians in Canada. Громадська діячка. Ії слова тоді і нині актуальні: “Народне мистецтво мало дуже великий вплив на наступні покоління. Та на жаль – незнання історичної культури в ширшому розумінні створило враження, що то є все, що ми маємо.” Донька Гаврисишинів Ольга Войценко.
3. Федір і Теодозія Стратійчуки приїхали до Канади 1900 року. У 1902 році їм народився син, дочка якого викладала українську мову і літературу в Саскачеванському Університеті, де була головою славістичого відділу. Побачивши, що багато її студентів неукраїнців хотіли познайомитися з українською літературою, а її в перекладі не було, стала сама перекладати. В її перекладі на англійсъьку мову маємо понад двадцять українських авторів. Робила це добровільно, як і друкування книжок та їх розповсюдження по університетах та бібліотеках оплачувала сама. (Це наша торонтонка, проф. Рома Франко)
4. Трофим і Єва Вавринюки приїхали до Канади 1912 року. Діти вже ходили до школи, життя почало унормовуватися. Одна з донь – Савеля Стечишин – вже вчилася в українській “Новій канадійській школі”. Учениці називалися могилянки. Школа мала 7 класів, які містилися в двох кімнатах. По закінченні донька вчилася в Саскатуні, одружилася і далі студіювала, та стала першою українкою, яка закінчила Саскачеванський Університет. За її ініціативою створилася перша українська жіноча організація в 1923 р – Союз Українок Канади. Вона довгі роки була її головою. І хоч Союз Українок довгі роки не був членом СФУЖО, вона була великою прихильницею СФУЖО і її особистим членом. За її ініціативою почав існувати музей в Саскатуні. Вона в університеті вчила домашну економію і подорожувала провінцією з курсами, навчаючи в найдальших закутинах. Авторка “Мистецьких Скарбів Українських Вишивок” та славної куховарської книги Traditional Ukrainian Cookery, яка вже перейшла 20 накладів!
Це лиш кілька прикладів мікрокозму родинного виховання на гоумстедах, що дало позитивні наслідки. А як їх усіх з'єднати, то перед нами стане образ великого числа церков, шкіл, просвіт, читалень, організацій. Почуття націоналізму, яке зродилося в поневоленій Батъківщині, бажання триматися свого рідного та затримати і передати етно-культурні вартості нащадкам, спричинили творення організованого суспільства, засновування товариств, організацій. І тут не обійшлося без праці жінок.
Наведений текст – це доповідь Оксани Бризгун-Соколик, Почесної голови Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. Доповідь була виголошена на Святі Героїнь 21 лютого 2016 р., на тему “Жінка-героїня першого поселення українців у Канаді”. Доповідь пані Оксани Брезгун-Соколик була виголошена на особисте запрошення Комітету Українок Канади.
Share on Social Media
