Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Думки вголос

Sep 27, 2016 | Newpathway, Featured, Letters to the Editor

Юрій Левикін для Нового Шляху, Київ.

Завітав до мене в гості товариш, який працює в одній з обласних адміністрацій на невисокій посаді. Діти живуть в Києві, трохи вибилися у бізнесі, а батько, хоч і пенсійного віку, допрацьовує на державній службі, бо жити ж треба. Хабарі брати не навчився, зарплата маленька, пенсія смішна. Діти потягли його у гіпермаркет з товарами з Європи. Вийшов звідти з обновами і культурним шоком. Напівжартома, напівображено мені сказав: «Так от вона яка – Європа, там же очі розбігаються в різні боки…».

Пишу це не аби посміятися, а як приклад сприйняття Європи українцями. Україна є бідною країною. За розрахунками ООН межа абсолютної бідності пролягає на рівні $5,05 на людину на день, себто $151,5 на місяць. Нинішній прожитковий мінімум, декларативно гарантований громадянам, в Україні складає $50-55. Минулого року за оцінками ООН більше 80% українців жило за межею бідності. Більше двох третин не виїжджали за часи Незалежності за межі власної області, отже Європа для них – щось далеке і казкове. Європу ми сприймаємо приблизно як біженці з Сирії: кожен європеєць має свій будинок і насолоджується життям. Прагнення до інтеграції у ЄС, яке захопило останнім часом думки більшості українців, – це скоріше мрія про землю, що стікає молоком і медом. Якщо поставити пересічному українцю питання, в яку Європу він збирається інтегруватися – у Стару чи Нову, у Скандинавську чи Південну, у французьку, німецьку, швейцарську – то, швидше за все, отримаємо відповідь: «У Європу! Хіба їх кілька?».

Останнім часом в Україні викристалізувались кілька груп людей, які серйозно міркують над майбутнім України. Серед них практично немає держслужбовців і науковців з провідних академічних інститутів – не царська це справа. Більше активістів та експертів – представників того, що називають «вільними професіями». Це добрий знак, який, на мою думку, означає, що почалися процеси свідомого формування нової еліти. Не контр-еліти, яка просто мріє посунути нинішніх можновладців від корита, а саме по-новому думаючої еліти, що міркує над змінами суспільства на користь усього загалу, а не тільки обраних. Є така приказка, що майбутнє має квантові властивості: те, як ти про нього думаєш, впливає на те, яким це майбутнє в реальності стане.

Усі мої друзі з розвинутих країн, які відвідують Україну, одноголосно відзначають той факт, що існує дуже сильна відмінність між молоддю і людьми старшого віку. Та молодь, яку вони бачать, однозначно і дуже активно орієнтована на вільний світ розвинутих країн. Проблема лише у співвідношеннях. Будь-яке суспільство підкоряється закономірності, що умовно називається «капелюхом Гауса» – 80% це маса, що коливається біля точки консервативної рівноваги, а 20% – це крайні прояви, що діляться навпіл – позитивні і негативні. На позитивних людей в українському суспільстві припадає 10-відсоткова частка. І ця частка несе найбільші втрати, бо позитивні люди активно виїжджають за кордон, шукаючи кращого життя. Цю консервативну картину можна змінити, якщо вести системну просвітницьку роботу. Але така робота зазвичай проводиться на волонтерських засадах.

У Росії робота на скріплення існуючої системи зведена в ранг державної політики, здійснюється за рахунок бюджету і добровільно-примусових внесків російського бізнесу, підпорядкованого кремлівському режиму. “Russia Today”, “Sputnik” й інші утворення російської пропаганди та системи вишколу молоді складають добре налагоджену систему промивання мізків. Молодіжний табір «Територія смислів на Клязьмі» (а така «територія» в Росії не одна), який за літо пропускає через себе до 10 тисяч молоді – старшокласників, студентів, аспірантів, вчителів середніх шкіл і позакласної роботи, є потужною пропагандистською машиною, що дозволяє створювати «паралельну реальність» за Оруелом. З молоддю працюють професіонали з добре розробленими методиками і інструментами впливу – вісім днів повного занурення у «русскій мір».

Поклавши руку на серце, треба визнати, що дієвої відповіді на цю навалу ми зараз не маємо. Аматорські зусилля Мінмолодьспорту та окремих ентузіастів, які блукають між таборівками «бойового гопаку» та поганськими імітаціями «наших віковічних традицій», можуть хіба посіяти зерно надії, що щось робиться, але ефективність цих одиноких заходів, дай Боже, аби була нульовою, а не від’ємною.

Відверто визнаймо, що ефективних інструментів не має не тільки Україна, заскочена війною, але й діаспора, яка так само має проблеми відтворення національно-культурної ідентичності й чекає допомоги з материка. Чи існує проблема для обмірковування і дискусії? Напевне існує. Чи треба чекати до наступного парадного форуму? Можна, але не ефективно, бо на великих форумах виголошуються пафосні промови й після забалакування відбуваються «вікопомні» голосування. Ну, або як у Вінниці місяць тому учасники Форуму української молоді діаспори ліпили вареники й наліпили цілий національний рекорд. Чесно кажучи, дуже нагадувало комсомольську конференцію.

Зрозуміло, що в діаспорі громадською роботою мають можливість займатися переважно люди поважного віку. Очевидно, що моторами волонтерської роботи по допомозі Україні є ентузіасти, а їх за визначенням небагато. Але з цим можна і треба щось робити і передусім про це треба говорити. Якщо Україна для нас щось значить, і ми хочемо щось зробити, аби вона була кращою й більш цінною для світу.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.