Олександр Харченко для Нового Шляху, Торонто.
Продовження з попереднього числа
Сесії з’їзду
На першій сесії з’їзду на тему “ЗМІ в Україні” доповідали Мирослава Ґонґадзе і Ганна Гомонай, досвідчені професіонали-журналісти.
М. Ґонґадзе, журналістка Голосу Америки, голова її української служби, доповідала першою. Вона сказала, що тяжко виступати після такого блискучого дипломата та журналіста, як Андрій Шевченко, теперішній посол України в Канаді, і підтвердила його заяву про те, що в Україні справді є свобода слова. Але проблему вона вбачає в іншому. А саме в якості журналістики і в підходах до висвітлення подій. На жаль, якісної журналістики немає так багато, як хотілося б. “З’явилося багато нових каналів, інтернет-видань, плюралізм величезний, але глибокого підходу до висвітлення новин, на жаль, я бачу дуже мало” – сказала М. Ґонґадзе, і продовжувала – “буквально на пальцях однієї руки можна назвати журналістів, які докладно аналізують матеріяли”.
Інша проблема – оліґархи. Всі медійні ресурси в Україні належать оліґархам. Ми маємо залежність медійних ресурсів від власників, які використовують ті ресурси у власних інтересах, сказала вона. Один із винятків є Громадські Телебачення та Радіо. “Голос Америки, який має 7 млн. глядачів, намагається бути джерелом правдивої інформації. Багато журналістів в Україні звертається до нас із проханням надати їм інформацію, але ми не можемо задовольнити всіх. Дуже часто мені доводиться боротися із неправдивими інформаціями”, сказала доповідачка. “Навіть під час Майдану були спроби змінити назву “Kyiv” на “Kiev”, без жодних причин, тільки тому, що якесь аґентство вирішило так назвати. А після анексії Криму на географічних картах з’явилася Україна в тому самому кольорі, що й Росія. І знову треба було боротися. Голос Америки має намір передавати свої програми на окуповані райони Донбасу і Криму. Велику шкоду в інформаційному просторі роблять російські служби і програми РТ. Багато західних журналістів базуються в Москві, де отримують фальшиву інформацію”, додала М. Ґонґадзе.
Друга доповідачка, Ганна Гомонай, дружина посла України до Канади, працювала 17 років тележурналісткою в Україні, останні п’ять років – на каналі Інтер. Тричі покидала цей канал. Але мінялися, як власники, так і керівники, і її знову запрошували до Інтеру. Для неї – це карма, за її власними словами.
Г. Гомонай говорила про стан українських медій після Майдану, згадуючи, що оліґархи контролюють медійний простір та використовують своїх журналістів як зброю. Однак, вона вказала на певного роду відродження в українській журналістиці, де тепер створюються помітні журналістські розслідування та розвивається військова журналістика.
Як одна з тих, хто були причетні до програми “Великі Українці”, Г. Гомонай вважає, що якби результати цього проєкту не були сфальшовані, у нас не було б Майдану. Проєкт “Великі Українці” вів Савік Шустер, який задавав питання на кшталт, “Чи був Ленін Великим Українцем?” Протягом годин учасники програми обговорювали це облудне питання. Між головними кандидатама на “Великого Українця” був Степан Бандера. Виникали різкі протистояння. Про кожного із десятьох фіналістів був документальний фільм. Дмитро Табачник представляв Ярослава Мудрого і при допомозі фальшувань переміг цей кандидат.
Друга сесія була присвячена темі “Статус Громад – теперішнє і майбутнє”. Перший доповідач – Аскольд Лозинський, який 10 років був президентом Світового Конґресу Українців. Він почав промову заявою про те, що США визнали державну незалежність України майже чотири місяці після проголошення незалежности України, а саме 26 грудня 1991 року. Таке явище він пояснив тим, що американська політика є опортуністичною, а в Державному Департаменті США є люди, які неприхильно ставляться до України. Крім того, академічний світ Америки постійно перебуває під впливом русофілів.
Він поставив риторичне питання: “Чому я беру участь у з’їздах журналістів” І відповів: “Тому, що українська преса в діяспорі відіграє надзвичайно важливу роль. Під сучасну пору у світі є 50 українських громад. У реєстрі Світового Конґресу Українців є 34 країни, які мають крайові центральні репрезентації, як члени СКУ, а крім того є 16 країн, з якими нав’язаний контакт. Слід мати на увазі те, що світ став меншим, завдяки інтернетові та новим облегшеним комунікаціям.
Мене питають люди – коли вже скінчиться війна з Росією? Мій висновок – вона ніколи не скінчиться. Війна може бути не такою активною, але оскільки гібридна війна вигідна Росії, ця війна буде довготривалою, тому що Росія ніколи не погодиться на концепцію незалежної української держави, що ми є інакша нація. Своєю незалежністю ми відбираємо від Росії 300 років російської історії. Тут ідеться і про хрещення, тому що все це йде від Київської Руси”, сказав А. Лозинський.
Він схвально висловився про вплив Четвертої хвилі української іміґрації на Захід: “Колись в Італії проживало може два священики. Тепер там живе 1 млн. українських жінок заробітчанок. Але вони роблять колосальну політичну роботу: влаштовують демонстрації, навіть входять в урядові структури. Одна українка є членом Міської Ради Риму. Це теж відноситься до Угорщини, Португалії, Еспанії та інштх західно-европейських країн. Четверта хвиля суттєво підсилила українську діяспору в Америці й Канаді. Шкільництво повністю заповнене Четвертою хвилею, як у США так і в Канаді та Европі”, продовжував він.
Завершив свою презентацію А. Лозинський заявою, що преса повинна бути українською, представляти українську правду по-українськи. За корупцію слід критикувати Україну при зустрічах із українськими послами, з президентом та речниками України, але ніколи не критикувати Україну в Білому домі. На його думку преса повинна служити українській справі.
Володимир Кіш приготував серію аркушів-таблиць із даними про життя українців Канади. Перша хвиля українських поселенців почала прибувати в Канаду 1891 року і тривала до Першої світової війни. В порівнянні з іншими хвилями вона була найбільшою. Тоді до Канади прибуло 160 тис. осіб. Друга хвиля прибувала між Першою і Другою світовими війнами – всього 60 тис. осіб. Третя хвиля – переважно з таборів Переміщених осіб у Німеччині, 50 тис. осіб, і Четверта хвиля прибула в Канаду після проголошення державної незалежности України у серпні 1991 року.
Останній перепис, який у Канаді проходив 2011 року, подає кількість українців у Канаді – 1.251 млн. осіб. У Канаді проживає третя по величині кількість українців, після Ураїни і Росії. 110 тис. осіб говорять українською мовою.
Майже всі українські організації належать до Конґресу Українців Канади. Протягом 10 минулих років помітне піднесення діяльносту українців Канади. КУК гідно представляє українські громади перед канадським урядом і парляментом.
Після програних визвольних змагань 1917-1921 років українські військові, які прибули в Канаду, заснували тут Українське Національне Об’єднання, до якого входять комбатанські, жіночі й молодіжні організації. Часопис “Новий Шлях” є органом УНО. Під сучасну пору в Канаді є 14 відділів УНО, а раніше їх було понад 90. Кількість платних членів УНО коливає між 1,000 і 2,000 осіб.
Інша організація – Ліґа Українців Канади має часопис ,,Гомін України’’. По Канаді нараховує 20 відділів, а платних членів теж має між 1,000 і 2,000 осіб.
Українська Католицька Церква в Канаді нараховує 80 тис. осіб, має 263 парафії, 75 священиків. Українська Православна Церква в Канаді має 8,000 вірних, 92 священики і 253 парафії.
Успішно розвиваються в Канаді українські кредитові спілки. Є їх сім, а колись було 35. Дві найбільші: Українська Кредитова Спілка Лимитед і Кредитова Спілка Будучність. Саме українським кредитівкам своїм існуванням завдячують українські хори, мистці, танцювальні ансамблі, музеї. На культурні потреби суттєву допомогу дають також Фундація ім. Тараса Шевченка та Українська Фундація.
До учасників з’їзду також промовляла Наталія Фeдущак, представниця Українсько Єврейської Зустрічі, організації, котра ставить своїм завднням поліпшення українсько-єврейських відносин. Вона заявила, що на вересень біжучого року запляноване велике міжнародне вшанування жертв Бабиного Яру, в 75-ту річницю цієї трагедії. Вона пропонувала журналістам всесторонню допомогу щодо влаштування інтерв’ю з компетентними особами, і сказала, що і українці, і євреї тільки виграють внаслідок поліпшення взаємовідносин між цими народами.
На третій сесії, на тему “Донесення правди про Україну на Заході” доповідали Михайло Боцюрків, та Скайпом Степан Бандера. Про це – у наступному розділі звіту про Третій З'їзд Спілки українських журналістів Північної Америки.
Share on Social Media
