Марія Кулеба для Нового Шляху, Київщина.
Продовження з попереднього числа
Термін заслання закінчився 8 травня 1983 року, але Мирослава закінчувала школу і сім’я Лісових затрималась до середини червня.
З довідки КДБ: «Після повернення до Києва «Слуга» займався пошуками роботи, проте, будучи поставлений негласним шляхом у певні умови, працевлаштуватися не зміг і змушений був звернутися до органів держбезпеки».
Політична ситуація в країні майже не відрізнялась від тієї, що настала після арештів 1972 року. Політичні репресії тривали. Сім’я Лісових повернулась у «велику зону». «У «малій зоні» ти в колі своїх, тобі не потрібно стримуватись від висловлювання «антирадянських» поглядів, ти почуваєшся вільним. У «великій зоні» маєш виявляти обережність…»
Тільки в січні 1990 року Василя Лісового було поновлено на посаді наукового співробітника відділу історії української філософії, а напередодні, 12 травня 1989 року, повернуто вчений ступінь кандидата філософських наук. Праця у рідній Великодмитровицькій школі (1987-1989 роки) була вимушеною, своєрідне продовження «заслання». Щоб вижити, придбали хатину з городом у сусідніх Підгірцях.
Віра Павлівна і тепер веде велику просвітницьку роботу, особливо серед молоді. Дякуючи їй, багато хто почав читати газету “Наша віра”, засновником і незмінним редактором якої протягом 25 літ був політв’язень радянських таборів і глибоко віруюча людина Євген Сверстюк; поповнює бібліотеки шкіл новими виданнями, проводить зустрічі, розповідає про національно-визвольний рух в Україні у двадцятому столітті, впорядковує науковий і літературний архів Василя Лісового.
«Кожен народ, живучи на своїй землі, обставляє своє життя, ніби дім-храм, на свій лад, що й вирізняє його у світі. Це є наш дух, наша культура. Її треба знати, пишатися нею, захищати, – говорить Віра Павлівна. – Бездуховний народ, в якому б достатку він не жив, не може бути щасливим. У середовищі бездуховного народу процвітають пияцтво, матюки, хамство, злодійство, зрада національних інтересів…
…Коли б ми всі усвідомлювали себе українцями, цінували нашу культурну самобутність та громадянську єдність, то до влади обирали б людей, які дбали б про наш добробут і захищали нашу українську культуру, мову. І ми б тоді переконалися, для чого нам потрібна наша незалежна держава і чому вона є однією з найвищих цінностей для всієї нації, як для окремої людини чи родини власна хата… Вивчаймо нашу історію, культуру, утверджуймо наші звичаї, традиції, співаймо наші пісні, розмовляймо рідною мовою. Цим ми воднораз зміцнимо і нашу державу та захистимо свої інтереси на своїй землі після багатовікових заборон і переслідувань…»
Про це говорила Віра Павлівна Лісова під час відкриття пам’ятної дошки Василю Семеновичу Лісовому на школі у селі Великі Дмитровичі.
Share on Social Media
