Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Мирослав Ірчан (Баб’юк Андрій Дмитрович) До 125-річчя українського поселення в Канаді

Sep 27, 2016 | Newpathway, Featured, Arts & Culture

Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.

Ім’я і прізвище Андрія Баб’юка відоме під такими його літературними псевдонімами: Іван Незаможник, Юрко Ропша, Усусус і найбільше-Мирослав Ірчан. Народився 14 липня 1896-го року, за іншими даними – 1897-го, у селі П’ядики (тепер Коломийського району Івано-Франквської області) в селянській родині. Навчався у Коломийській гімназії, а потім у Львівській Учительській Семінарії, яку закінчив 1914 року. Під час І світової війни служив підхорунжим у корпусі січових стрільців Української Галицької Армії ЗУНР. На початку 1920 р. разом з Першою галицькою бригадою перейшов до Червоної армії, а в березні став членом Комуністичної партії більшовиків. На фронті перебував до кінця війни як голова редакційної комісії фронтової газети “Більшовик”, що виходила у Львові протягом неповних трьох місяців – від 21 липня до 11 вересня. З весни 1921 р. жив у Києві, де працював у школі червоних старшин та співробітником журналу “Галицький комуніст”, що видавався нерегулярно в Харкові і в Києві, на сторінках якого друкувались його статті, а також в інших виданнях. Тут же одружився на дочці чеського лікаря – Зденці. Коли її батьки поверталися до Чехословаччини 1922 року, Андрій з дружиною поїхали з ними. Опинившись у Празі, продовжував свої студії на місцевому Карловому університеті. Крім науки, Мирослав Ірчан, присвоївши собі таке літературне псевдо вже 1914 року, знову взявся за перо, з-під якого зродилася його перша критична стаття, присвячена українському письменнику Григорію Косинці, і була опублікована в двох номерах львівської газети “Земля і воля”.

З нагоди появи першої збірки новел Косинки “На золотих богів” (1922), Ірчан писав: “Косинка письменник, правдивий, незрівняний мистець, що в прекрасному плесі своєї трворчості відбиває картитни великої соціальної революції на Вкраїні. Він держиться принципу, що мистецтво не може бути аполітичне. Письменник не може бути нейтральним. Він мусить мати вироблений світогляд і мусить стояти по боці одного з двох таборів… Косинка-письменник сільської бідноти, з якої і сам вийшов… Кожне оповідання Косинки відзначається глибокою думкою, чуттям і вірністю, а через цілу книжку тягнеться майстерно скрита червона нитка революційного духу письменника… Григорій Косинка – це безперечно дуже великий здобуток і гордість нової України…”

З Праги Ірчан нав’язав живе листування з поетом Миколою Тарновським, який 1910 року з Тернопільщини переїхав до Нью-Йорку, і друкуватися почав 1915-го. Епістолярна спадщина свідчить про творче знайомство двох письменників. Ірчан був суворим, але справедливим критиком Тарновського. Давав йому поради і заохочував до писання нових творів. У першому номері літературно-політичному місячнику “Нова культура” (травень 1923 р.), що почав виходити у Львові, Ірчан опублікував статтю “Перший галицький пролетарський поет”, присвячену творчості М. Тарновського. Її автор написав, “…що це твори виконані чутливим серцем і написані мозолистою рукою, в котрих говориться про людську кривду і несправедливість…”. Ще одну з багатьоіх своїх статтей і останню з Праги, надіслав Мирослав до того ж періодика під назвою “Павло Тичина” (серпень 1923 р.), підписавши її псевдонімом “З. Зубрей”. Хоч стаття невелика, але в ній Ірчан висловився такими словами: “Замикаю очі і в пітьмі уявляю постать найбільшого сучасного українського поета Павла Тичини. І бачу: людина-велетень, сидить ген, понад нами і біля нього арфа. І чудний-чарівливий звук… Йде весна, Запашна, Квітами-перлами Закосичена. І ця весна закосичена зродила Тичину. Весна-революція. І Тичина не тільки поет. Він великий назрівнений композитор нового духу, перший в історії України після Шевченка. Творчість Тичини така для нас, як і революція. І така переможна, болюча і радісна… В історії української літератури, Павло Тричина буде першим Каменярем нового мистецтва, бо творчість його-це сила, рух і дух вічності, матерії і простору…”.

Економічний розвиток Канади у другій половині 19 століття викликав масовий приплив до країни емігрантів з України. Були це селяни зі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття. Іван Пилипів і Василь Єленяк з села Небилів стали першими українцями, які прибули в Канаду, це сталося 1891 року. За їхніми слідами у країну кленового листку пішов масовий приплив українських емігрантів. У жовтні 1923 року, на запрошення Робітничо-фермерського товариства, виїхав до Канади Мирослав Ірчан з дружиною. Наскільки Канада не принимала інтелігенцію з різних країн, Ірчан був змушений поселитися серед групи українських фермерів поблизу Вінніпеґу, де якийсь час працював на різних роботах. Його ім’я стало відомим фля канадських українців ще з березня 1921 року, коли “Українські робітничі вісті” передрукували його нотатки “Не викликайте вовка з ліса” і новелу “Панська жура”, що були надруковані у Львові рік раніше. Незабаром, Ірчан став редактором журналу “Робітниця”, що почав появлятися на початку 1924 року внаслідок об’єднання двох журналів, з якими співпрацював з 1922 року. Перше число двотижневого журналу побачило світ в березні, до котрого залучено літературні сторінки. Цей журнал згуртував довколо себе авторський колектив. До нього дописували робітниці з міст, фермерки з різних околиць, письменники з Америки та з України. На шпальтах цього видання друкувались поезії, оповідання, нариси та інші матеріали таких українського походження письменників у Канаді, як Михайла Герасимчука, Матвія Поповича, Андрія Понури, Івана Ковальського та інших, як також письменників з Америки-Семка Подільського, Володимира Сиротенка, Марії Тарновської-Вірляни, дружини М. Тарновського та ряду інших. Редактор звязався з літераторами з України і просив їх співпрацювати з журналом. З місяця в місяць журнал набирав щораз ширшої популярності серед читачів. Він виходив у першому році свого існування понад 5-тисячним тиражем, що на умови української імміґрації в Канаді був поважним тиражем. Число його передплатників постійно зростало. Українські жінки намагалися поширювати свій журнал. Вони розповсюджували його, збирали пресовий фонд.

Журнал, обсягом 32 сторінки великого формату, був поділений на різні частини з різними рубриками. Наприклад, 5-6 сторінок в ньому було присвячено молоді, яка гуртувалася навколо власної молодіжної організації, ініціатором і організатором якої був Мирослав Ірчан. Йому випала доля стати редактором журналу “Світ молоді” з березня 1927 року. Перше число щомісячного 16 сторінкового журналу було присвячене Тарасові Шевченку. В ньому було поміщено дві статті про його поетичну творчість, поему “Така його доля” та кілька ілюстрацій і портрет Шевченка.

Від початкових днів появи “Робітниці“ співробітничав з ним Іван Ткачук (1891-1948)-односельчанин М. Ірчана. Він був відомий для заокеанських читачів як журналіст і письменник, бо раніше друкувалися його художні твори в канадській пресі. Отже, журнал поміщував твори Павла Тичини, Василя Блакитного, Володимира Сосюри, Івана Дніпровського, Луціяни Піонтек-дружини Івана Кулика, Аґати Турчинської, Івана Франка та інших письменників. Крім вище наведених, він друкував також твори Василя Стефаника, Осипа Маковея, Марка Черемшини.

З великою охотою, Ірчан згуртував навколо цього журналу групу молодшопго покоління письменників, що жили в Канаді. Заохочував їх до роботи, підказував теми, а то й давав практичні поради такими словами: “Хто почуває в собі силу писати, нехай у вільні від праці і науки хвилини-пише. Але писати треба коротко, ясно і найкраще про свої робітничі дні, про події, які бачите кожного дня… Вправді величезні простори Канади і матеріальна нужда не дозволяють з’їхатися всім разом і обговорити спільно, але при помочі “Робітниці“ можна порозумітися“ (“Робітниця“, ч. 9-10, 1924). У тому ж номері журналу були опубліковані вірші та оповідання таких початківців: Марцелі Рій, Михайла Гарасимчука і Матвія Шатульського. Ірчан привітав почин своїх друзів, радив молодим авторам працювати над собою, і підказував учитися у таких майстрів української поезії, як Сосюри, Блакитного, Тичини й у письменника М. Тарновського. Головний редактор журналу закликував до створення літературної спілки в Канаді. З листа до Яківа Манчурака довідуємося, як Ірчан піклувався початківцями: “Вірші відзначаються доброю формою, і, безперечно, є завше в них думка. Почувається великий вплив поетів-класиків… Вірте в свої сили і розвивайте їх, як тільки можете…“. З найбільшою пошаною Ірчан ставився до 80-річного поета Івана Ковальського-своєрідного канадського кобзаря, вірші якого записувала і надсилала до канадсько-фермерських газет його дочка.

Продовження у наступному числі

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.