Невирішені проблеми

0
211
comments.ua

Юрій Левикін для Нового Шляху, Київ.

Минулі два тижні в Україні відчувалися як нервові і невизначені. Все зійшлося на купу: переживання за життя Надії Савченко, протестні акції під російськими представництвами в Україні, веремія з українським урядом.

Україна продовжує жити, дивлячись на світ через чорно-білі окуляри і шукаючи простих і коротких рішень. Загальні настрої відбивають підлітковий стан українського суспільства. Президент і прем’єр не подобаються. Геть! Поставимо Савченко, бо вона – героїня, і Тимошенко, бо вона симпатична. Тільки одна деталь, яку загал не хоче помічати: лейтенанти, навіть, якщо їм повісити на плечі маршальські зірки, залишаються лейтенантами, попри увесь свій героїзм – до маршала треба багато вчитися і набиратися практики. Вже є досвід обрання до ВР людей, які відзначилися під час Революції Гідності. Революційних законопроектів вони через парламент не провели, але засвітилися низкою скандалів. З когось зняли депутатську недоторканість і віддали під слідство, хтось вперше прочитав Конституцію у залі Верховної Ради. Хтось відзначився “революційною” неадекватністю.

Четвертий тиждень тривають підкилимні обговорення недовідставки уряду, вже почали називати прізвища кандидатів на посади. Але жодним словом ніхто не обмовився про програму, яку треба здійснити. Якщо йде чинний уряд, то коаліція – а чи існує та коаліція – має затвердити програму уряду. Проекту нової програми ніхто не бачив, навіть розмови про неї не було. Значить ми знову вперто розкидаємо навколо себе звичні граблі, щоби з запалом виконати на них наш традиційний бойовий гопак.

Натомість, українці нервували з того, що у заяві президента Порошенка термін повернення Донбасу визначений в один рік. Хтось вважав, що це дуже довго, хтось, що занадто оптимістично. Але жодного питання: як саме ми це будемо робити…

У нас вже увійшло в традицію: спочатку політики змагаються на крісло. Здобувши перемогу, вмощують нижню частину тіла і починають думати, як комфортно організувати навколо себе простір, щоби, з одного боку, виглядало, що політик “з народом”, а, з іншого, щоби народ не заважав. У цей час загал, який активно голосував, з почуттям виконаного обов’язку запасається насінням і займає глядацькі місця, аби спостерігати і коментувати у Фейсбуку те, що відбувається. Якщо щось починає йти не так – а це відбувається завжди – глядачі починають вимагати зміни акторів. Дехто вважає, що саме це і є демократією.

Проте, українські проблеми є віддзеркаленням загальних проблем. І відповіді на деякі з них нам поки невідомі. Назву лише дві. Росія анексувала Крим, порушивши усі міжнародні договори і зобов’язання, які тільки можна пригадати. При цьому вона є засновником ООН, постійним членом Ради Безпеки ООН і ядерною державою. Зламано світовий порядок, який підтримував мир в Європі протягом майже сімдесяти років після закінчення Другої світової війни. Під загрозу геноциду поставлено кримсько-татарський народ. Крим перетворюється у воєнну базу, яка загрожує Європі, Туреччині і Близькому Сходу. Російські війська беруть участь у боях на Сході Донбасу. Очільник тої держави відкидає участь Росії в цих подіях, а потім зі зверхністю і кривою посмішкою дозовано визнає, що усі події – це справа російської воєнщини.

Світ виявився неготовим до такого. Не будем зараз про те, що сказали президент Обама, очільники НАТО чи європейські лідери. Очевидно, що риторика про безальтернативність дипломатичного процесу для розв’язання українських проблем має лунати. Але увесь світ – так само як і Україна – не має стратегії для вирішення проблеми цинічного порушення світового порядку, нехай і потужною військовою державою.

Друга проблема – успішний експеримент з промивання мізків народу Російської Федерації. В Росії створена ефективна система інфікування свідомості власного народу і людей по всьому світі. В Росії генерують, розповсюджують і модифікують шкідливу інформацію. Росія пройшла шлях від наївного оруелівського “війна є мир” до іншого стану – “мировійни”. Гібридні військові дії є лише окремим випадком понять: “миротворці” у Осетії і Придністров’ї, “ввічливі люди” у Криму, “відпускники” на Донбасі, “легітимні союзники” у Сирії. Росія створила смисловий конструктор, подібний до Лего: “Держдеп хоче позбавити Росію ресурсів”, “сакральний російський Херсонес”, “Сирія – ісконно російська земля”, “в Києві хунта”. В орезультаті, на величезній території живе популяція з психологією оточеної фортеці. Ця психологія зберігається, навіть коли прихильники “русского міра” виїздять жити в Америку чи Європу. Американських вояків, що були піддані промиванню мізків у Китаї і В’єтнамі, повертали до нормального життя дуже довго. Нині кількість “інфікованих” набагато більша. І це проблема, від якої нема куди втікти.

NO COMMENTS