Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.
У другій половині березня 1845 року Тарас Шевченко отримав від Академії мистецтв звання некласного художника і білет для поїздки в Україну. Кінцем березня він виїхав з Петербургу через Москву і з квітня місяця до кінця року подорожував Полтавщиною, де за дорученням Київської археографічної комісії змальовував історичні та архітектурні пам’ятки. Відвідав Прилуки, Густиню, Ромни, Заїчинці, Переяслав, Кирилівку, Зелену Діброву, Суботів, Миргород, В’юнище та багато інших містечок і селищ, в яких збирав відомості про різноманітні старовинні укріплення, могили, монастирі, церкви тощо. Нас цікавить 1846 рік роботи і діяльності Тараса Шевченка і його мистецька спадщина, яку він залишив по собі 170 років тому. Новий, 1846 рік, Шевченко зустрів у Андрія Козачковського – переяславського лікаря, у колі його друзів. За деякими дослідженнями образотворчого мистецтва Шевченка, тут він намалював автопортрет, який, на жаль, не зберігся, а також кілька краєвидів. Змалював місцевий Вознесенський собор, “прекрасний соборний храм, граціозний, напіввізантійської архітектури“ та церкву Покрови, а біля Переяслава змалював кам’яний хрест Бориса, споруджений на річці Альті на місці, де був убитий Борис, брат Гліба, син Володимира Святославича. У селі Мосівка (Мойсівка), Пирятинського повіту Полтавської губернії, Тарас побував у січні 1846 року і намалював портрет поміщиці О. Шатки, який потім було розіграно в лотерею, а також картину “Бал у Волховських“, проте цих малюнків не знайдено.
На початку лютого художник побував на Чернігівщині, де виконав такі малюнки: “Потир із церкви села Мохнатин”, “Трапезна чаша Густинського монастиря” та “Енколпіон” (всі зроблені олівцем). Під час перебування в Седневі він виконав три краєвиди: “В Седневі“, “Коло Седнева“ і “Чумаки серед могил“, а також “Портрет Андрія Лизогуба“ (папір, олівець) та “Портрет Іллі Лизогуба“ (полотно, олія). У березні відвідав хворого Олександра Чужбинського у Чернігові й намалював його портрет, а під кінець місяця, зупинившись в Марківцях, намалював чотири портрети Марії Федорівни Катеринич, та її синів Олександра та Івана Андрійовичів і Тетяни Пантелеймонівни Катеринич, дружини старшого сина Марії Петра, а також Олени Антонівни Афендик – матері Тетяни (всі акварельної техніки на папері й зберігаються в Державному музеї Шевченка).
У квітні Шевченко приїхав до Києва. Спершу жив на Інститутській вулиці, а потім на Хрещатику. Комісія доручила йому змальовувати пам’ятки старовини, і він намалював картину “Костьол у Києві“ (папір, акварель), де на передньому плані малюнка зображено костьол, в глибині праворуч – Михайлівський собор, ліворуч – Софіївський собор. Тут же намалював “Васильківський форт“ (папір, олівець, сепія, туш), “Троїцька церква в Китаївській пустині“, “Аскольдова могила“, “Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі“ та “Вишгород“, на якому зображено кам’яну церкву Бориса і Гліба.
З деяких збережених листів Шевченка видно, що різних інших малюнків і начерків він виконав значно більше, але вони не збереглися – були знищені під час арешту Шевченка в квітні 1847 року.
У червні і липні Шевченко побував біля Фастова – містечка Васильківського повіту, поблизу якого йшли розкопки могили Переп’ятихи. Він зробив чимало зарисовок селян, які працювали при розкопках, а також наступні рисунки олівцем: “Коло каші“, “Парубок з люлькою“, “Хлопець з граблями“, “Голова селянина“, “Селяни у брилі“, “Постаті селян“, “Групи селян“. Також намалював селянські хати та різні пейзажі. Під кінець вересня художник одержав завдання поїхати на Волинь і Поділля. Подорож туди збагатила Шевченка новими відомостями про пам’ятки місцевої старовини.
У другій половині жовтня кількість творів художника збільшилась такими акварельними малюнками: “Почаївська лавра з півдня“, “Почаївська лавра з заходу“, “Собор Почаївської лаври“ (внутрішній вигляд), “Вид на околиці з тераси Почаївської лаври“ і двома ескізами, зроблені олівцем. Того ж самого року Шевченко створив “Портрет Горленко“ (полотно, олія, 44 х 37). За свідченням колишньго власника твору Павла Івановича Шлейфера, це був портрет Горленко, але ім’я жінки на портреті було встановлено аж на початку 1984 року Світланою Євтушенко. В статті “До атрибуції “Портрета Горленко“ Т. Г. Шевченка“ Світлана Євтушенко встановила, що на портреті Горленко намальовано Катерину Григорівну, уроджену Забелло, другу шлюбну дружину Олександра Івановича Горленка. Вона вказала і на те, що портрет Горленко був намальований Шевченком 1847 року після смерті чоловіка, бо на Катерині зображено одяг траурно-чорного кольору. З того ж самого року походять “Портрет невідомої в блакитному вбранні“ (акварель) та “Портрет невідомої в бузковій сукні“ (акварель).
У портретних творах Шевченка домінують простота й невимушеність правдивого відтворення портретованих, уміння відчути їхню індивідуальну неповторність та проникнення у їхній зовнішній світ. В них бачимо цікаві елементи, змальовані досконало і точно, вміло відтворену лінійну перспективу та вірність в передачі різних предметів. Краєвидам маляра властиві м’якість тонких світлових ефектів та спокійна і лагідна кольорова гама. Багато малюнків, виконаних під час перебування і затруднення в Археографічній комісії свідчать про те, що Шевченко змальовував пам’ятки української старовини і архітектури з багатьма деталями, про які він зробив глибокі наукові висновки, зокрема про історичне минуле українського народу.
Share on Social Media
