Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Рівненські просвітяни тримають тісний зв’язок з українцями Сибіру

Oct 25, 2016 | Featured, Newpathway, Ukraine

Мефодій, Архієпископ Сумський УПЦ КП для Нового Шляху, Рівне.

Знайомство з рівненськими просвітянами-патріотами Борейком М. та Гладуновою Є. розпочалося через публікацію у газеті “Літературна Україна” та “Аргументи і Факти” звернення до президента Росії Б. Єльцина про захист прав українців у Росії. Від українського земляцтва “Клекіт” – українців Іркутської області прийшов лист-відповідь з подякою за те, що в Україні пам’ятають та турбуються про своїх братів у Росії, за підписом Миколи Срібняка. В той час в цій місцевості проживали офіційно 100 тис. українців, а в одному Іркутському гарнізоні числилось більше 2 тис сімей військових родом з України. Тому відповідь через газету “Аргументи і Факти”, надана з АП Б. Єльцина, що школи українцям не відкривають у зв’язку з відсутністю звернень, сколихнула українців своєю неправдивістю та заставила негайно зробити офіційні звернення до президента Росії з сотнями батьківських підписів про бажання, щоб їх діти мали змогу вчитись в українських класах. Відповідь батькам на земляцтво прийшла оригінальна, а саме: “Ваша жалоба направлена в Министерство просвещения”, з Міністерства освіти про те, що скарга направлена в Іркутське ОБЛНО а звідти 16 серпня до земляцтва прийшов лист: “зобов’язуємо вас організувати українську школу та доповісти до 1 вересня для відповіді по зверненню до Президента”.

Однозначно українці тримались в той час добре. Вони розуміли, що система ще не змінилась до кінця, але твердо вірили, що це питання найближчого часу. В самому Іркутську зберігається добра пам’ять про українського козацького ватажка Дам’яна Многогрішного, який з родиною був спроваджений в кайданах сюди на заслання, а коли Острог вже захоплювали тубільці, його звільнили з проханням очолити оборону. Він допоміг відбитись, а потім спровадили його на вільне поселення на річці Селенга, по іншу сторону Байкалу, де до сьогодні зустрічаються люди з такими прізвищами. Добре пам’ятають іркутяни Святителя Інокентія Іркутського – першого архієрея, просвітителя народів Сибіру, який заклав десятки храмів і школи. Він захищав, вчив і дбав про дітей корінних жителів, особливо бурятів. Навіть зберігається переказ про звернення до царя зі скаргою на місцеву владу за нелюдське ставлення до корінних жителів – Інокентій добився заміни місцевого керівника. В Іркутськ був спроваджений на заслання наш народний месник і герой Устим Кармелюк, котрому місцеві українці допомогли втекти з підземелля царської в’язниці. Там відбував покарання за любов до України наш видатний і вічно гонимий поет і захисник П.А. Грабовський. Таких видатних українців там перебувало тисячі, відомих і маловідомих сьогодні.

Заселені українцями землі Сибіру швидко розвивались, попри гоніння росла свідомість. Українці дотримувались своїх звичаїв і віри, але, на жаль, в час революції 1917 року першими і найбільш постраждали. Велика кількість перемістилась в Китай та інші країни. Після революції тисячами везли з України нових репресованих. Велика частина українців, як їх називають тепер, щоб сховати їх походження, сибіряків, були мобілізовані на війну з Німеччиною. Після війни тисячі сибірських таборів заповнили новорепресованими українцями. Їхніми руками та руками їх попередників розбудована та освоєна безкоштовно (в більшості ціною їхнього життя) ця земля – перетворившись з дикої тайги в прекрасні промислові міста з розвинутими дорогами через непрохідні нетрі і болота, з заводами та сільськогосподарськими виробництвами, з розвинутими видобувними галузями.

А вже коли не можна було насильно репресувати та масово привозити високоосвічену та роботящу українську людність, комуністична людиноненависницька система придумала напів-примусові методи з оголошенням “всесоюзних ударних будівництв в Сибіру (БАМ, КАТЕК, Богучанська ГЕС, Саяно-Шушенська ГЕС, тощо.)” Тобто, можемо сміливо сказати, що до Сахаліна не тільки розбудована ця земля українцями, але й рясно встелена їх костями. Мабуть, українці єдиний народ в світі, котрий, зробивши такий глобальний внесок у розвиток величезної світової держави з територією в 1/6 суходолу планети, отримав найменші дивіденди, хоч би у вигляді елементарної поваги.

Та не дивлячись на переслідування всього українського, українці Сибіру свято берегли свою культуру, традиції і віру. Мали свої неофіційні земляцтва (в Іркутську – Лисиха, Пивовариха, по теперішній вул. Пушкіна, яка в той час була заселена українцями і т.д.), які створювались по місцях скупченого проживання українців.

В час розпаду СРСР українці першими заявили про створення земляцтв. Інтелігенція Іркутська вже в 1989 році зареєструвала статут українського національно-культурного товариства “Клекіт”. Статут підготувала директор Іркутського училища культури Струк Н,С. Ініціатором виступив Срібняк М.М. Підтримали українців місцеві земляцтва: бурятське, татарське, азербайджанське, вірменське (Балян К.С.), тувинське (Монгуш М.К.), патріотичні росіяни (Чернов А.), німці, поляки, євреї, білоруси, козацтво та інші, з якими М. Срібняк мав особисті приязні зв’язки і які добре розуміли внесок українців у побудову Росії і важливість їх ролі в процесі її майбутньої демократизації.

В керівництво українського культурного центру увійшли відомі діячі міста Іркутська. Серед них були професори та викладачі вузів, вчителі, лікарі, юристи, керівники підприємств, заслужені діячі культури, військові та ін. Особливо активними були Сухоніс М.Г., Коник М.І., брати Гошків, Гусейнів В., Звіздецький В.Ф, Крук П., Коров’яківський В.А., Пилипчук Я., Самчук В, Пушкаренко А., Заболотний В, Лук’янчук Л., Василів Н., Калюжна М., Білецький М., Горбунова В.М, та багато інших. Земляцтво дружно взялось за занедбані українські справи, користуючись відлигою в політиці. Земляцтвом був оплачений на рік оренди театр з залом на 500 місць, почали видавати газету “Сибірський українець”. Запрацювали українські відділи в бібліотеках міста. Почали організовувати українські концерти. В земляцтво хлинули тисячі людей, надіючись знайти рідних, прилучитись до загальної справи. Члени правління стали відвідувати райони для більш тісної співпраці. Пригадується випадок, коли на день народження Т. Г. Шевченка члени земляцтва з Іркутська були запрошені в Черемховський район області на Шевченківське свято, яке затягнулось в місцевому палаці культури далеко за північ. Після концерту село не розходилось, пригадували своє минуле життя в Сибіру, згадували про Україну. На цьому святі був присутній професор Іркутського університету на прізвище Богач (родом з молдавських українців). До нього звернулась старшого віку вчителька сільської школи: “Раніше я була директором школи, а тепер мій син, який тут з нами, ми всі тут українці, просимо, допоможіть нам з підручниками і ми самі відкриємо тут українську школу”. Такий великий був потяг українців до свого рідного.

Просвітяни Рівненщини допомагали багато в той час літературою і пресою, всі думали, що демократія в Росії незворотна. В цей час були відкриті відділення земляцтва по всіх інших місцях Сибіру. Почали налагоджувати тісні зв’язки між земляцтвами Далекого Сходу та інших регіонів, а особливо сприяло відчуття підтримки просвітян з України. Активно працювало товариство “Побратими”, голова Шевчук О.М.

Почався рух по взаємодії українських товариств в цих регіонах. Проводились спільні конференції, обмін художніми колективами. В Іркутськ прибула делегація з колядниками з Хабаровська в кількості 40 осіб, які виступали з концертами, колядками по різних районах області. До них збирались з такою ж програмою іркутяни. Проводились щорічні українські фестивалі, особливо відзначались своїми піснями та виставами колективи з м. Нижньо-Удинськ, Братськ, Ангарськ. Було проведено конференцію українців Сибіру та Далекого Сходу за участю делегацій з цих регіонів. На цій конференції на пропозицію голови делегації з Новосибірська, академіка Сибірської Академії наук Ладенка Й.С (родом з українців з Узбекистану) домовились про необхідність увіковічнити пам’ять жертв репресій та встановити пам’ятні знаки в районах масового знищення українців (було доручено групі науковцям розробити пропозиції та звернутись до влади). Також одним з питань, піднятих академіком було об’єднання всіх регіональних земляцтв Росії в єдине об’єднання ОУР (Об’єднання українців Росії) котре, на його думку, з часом повинно було стати важливим політичним чинником в політичному житті українців Росії.

Також розвиток українських земляцтв вимагав нового рівня праці, а саме: створення бібліотек, видання газет, створення колективів художньої самодіяльності, дослідницька праця, молодіжна діяльність, вечори пам’яті видатним українцям, які проживали у цих регіонах, реабілітація незаконно репресованих, пошук рідних і т. д. Назрівала необхідність повернення української власності в цих регіонах. Зокрема стояло питання надати українцям в Іркутську одного з храмів, з десятків збудованих українцями, святителями (Інокентій Іркутський – просвітитель народів Сибіру родом з Рівненщини, Софроній Іркутський), відкриття релігійних громад. Зав’язались відносини з українською діаспорою в далекому зарубіжжі.

Важливу роль в житті українців Сибіру відіграло створення ОУР. Також важливим заходом можна вважати проведення в 1992 році конференції, присвяченої 110-й річниці переселення українців на Далекий Схід, де було обговорено делегаціями ситуацію в Україні і необхідність підтримки демократичних процесів на Батьківщині. Після цього в Україну переїхали багато українських активістів, серед них О. Гудима, Н. Фоміна, А. Попок, М. Сухоніс, М. Малюк, П. Клименко, П.М Перепуст та багато інших. В той час переїхав в Україну і Микола Срібняк. Він почав свій пастирський шлях в Московсько-Богородській єпархії УПЦ КП. Потім був переведений в Київ (Києво-Могилянська Академія), згодом служив в м. Дніпро, а потім в м. Суми. Паралельно, певний час, суміщав Чернігівську та Луганську єпархії. До цього часу підтримує зв’язки з українською діаспорою в Росії. Дотримується твердої думки, що найголовнішим питанням українців світу є побудова Української Демократичної Держави та Помісної Української Церкви.

Тісно переплелися з часів життя в Сибіру і до сьогодні відносини з видатними рівненськими просвітянами Борейком М. та Гладуновою Є., які надають для віруючих цікаву просвітянську літературу та важливі поради зі свого великого досвіду українських науковців, патріотів, просвітян, за що архієпископ Мефодій щиро їм вдячний та завжди згадує в молитві.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.