Конференція “Члени НТШ в науці 2016” (продовження)

Доповідь
Організатори та учасники конференції. Сидять (зліва направо): Б. Фуртак, Л. Василів-Базюк, Д. Даревич, Х. Стоділка-Цурковська Стоять: Б. Колос, І. Томків, Б. Небесьо, М. Траф’як, В. Полковський, К. Кебудзинська, А. Ференц, Г. Костюк, М. Шкандрій, Т. Приймак, І. Микитюк, Х. Колос. Автор: Христя Колос

Даґмара Турчин-Дувірак для Нового Шляху, Торонто.

Доповідь проф. Мирослава Шкандрія (Вінніпег) була присвячена мистецтву Романа Коваля. Живописець, скульптор, вітражист та майстер мозаїки Роман Коваль зробив величезний внесок у розвиток культури Західної Канади, та, на жаль, поки що немає жодного дослідження про нього англійською мовою. Він народився в 1920 році в галицькому селі, і, як і тисячі його співвітчизників, під час війни опинився в Німеччині. Власне там, в таборах DP почалася його професійна мистецька освіта, де він навчався у Сергія Литвиненка та Едварда Козака. По приїзді до Канади працював в крамниці Hudson Bay і там почав продавати свої керамічні скульптурки, серед яких великий успіх мав “Козак Мамай”. Як майстер монументальної скульптури, Р. Коваль залишив багато визначних пам’ятників у провінціях Західної Канади. Серед -пам’ятник Тарасу Шевченку у Вінніпегу у співавторстві з Андрієм Дараганом (1961), Red River Cart в Асинибойнському парку у Вінніпегу (1974), пам’ятник до сторіччя українських піонерів (1891 -1991), Ольга, Манітоба, пам’ятник Голодомору 1932-33, що стоїть в ратуші Вінніпегу, та ін. Коваль був також оригінальним малярем: його пейзажі, портрети жанрові картини та абстрактні композиції відрізняються спокійною врівноваженою палітрою коралових, цеглових, синіх та зелених кольорів. Однак, мабуть, найбільше уславився він своїми церковними вітражами та мозаїками, що справді модернізували давню візантійську традицію та гармонізували її з сучасним архітектурним простором. Ці чудові твори мистця можна побачити в багатьох церквах Манітоби, Саскачевану та Альберти, зокрема, у монастирі Сестер Служебниць в Мондер (Альберта),українській католицькій церкві Богородиці в Маунтен Лейк (Манітоба), а особливо у церквах Вініпегу: церкві Покрови, церкві св. Андрея, та церкві св. Михаїла ,де весь величний ансамбль внутрішньої оздоби був створений Р. Ковалем. Коваль не малював на шклі: він творив вітражі з комбінацій різнокольорового скла. Його композиції випромінюють оптимізм, любов і великодушне розуміння людської природи. На жаль, зазначив наприкінці проф. Шкандрій, доля приватної колекції мистця, що по його смерті зберігається у його вдови, знаходиться під загрозою: досі не знайшлося організації, яка б зайнялася її збереженням та відкриттям для широкої публіки.

Доповідь “Українська душа Василя Курилика” мґр. Христі Стоділки-Цурковської була присвячена питанню української ідентичності самобутнього канадського художника. Незважаючи на загальноканадське визнання, Курилик ніколи не зрікався свого українського коріння. Як розповіла мґр. Стоділка-Цурковська, яка особисто спілкувалася з мистцем, він часто питав відвідувачів, чи вони українці, і на ствердну відповідь з гордістю відгукувався :”Я теж!”. У своїй майстерні він мав багато картин на українські теми, які ховав навіть від дружини та свого агента, а продавав “своїм” за готівку. На замовлення українців він виготовляв листівки на українські теми, готував ілюстрації до “Дошкілля”, cтворив низку малюнків до видання казки І. Франка “Лис Микита”. Курилик двічі відвідував Україну за радянських часів і був вражений пропагандою і брехнею, які тоді там панували. Помер і похований був в українській вишитій сорочці. Яскравим підтвердженням української душі Василя Курилика стала виставка кількох його робіт з приватної колекції Цурковських, що демонструвалася в залі конференції.

Завершила конференцію кандидат філологічних наук Галина Костюк доповіддю “Кланялися вам три України” Василя Софронова-Левицького та Мирона Левицького”. Василь Софронів-Левицький був письменником, перекладачем, журналістом, громадським діячем, що розпочав діяльність у міжвоєнному Львові, а як журналіст-публіцист найповніше реалізував себе вже в Торонто, де дописував до газети “Новий Шлях” в 1960тих-1970тих роках. Власне, для читачів “Нового Шляху” написав він серію репортажів про українців Югославії, Чехословаччини та Польщі, яку під назвою “Кланялися вам три України” видав пізніше окремою книжкою. Його документальні зарисовки відрізняються тонкою спостережливістю, майстерністю викладу, дотепністю та гумором, а водночас болем за долю українських меншин в країнах комуністичного режиму. Титульну сторінку до цієї книги, як і до двох інших книг Софронова-Левицького, створив відомий графік Мирон Левицький. М. Левицький – майстер лінії, а його естетика закорінена в кращих традиціях українського орнаментального мистецтва. Три стилізовані квітки у горішній частині обкладинки (символ трьох Україн?) доповнені в долішній частині стеблами та листям. Біле тло увиразнює червону та рожеву барву делікатного рослинного орнаменту. Книга “Кланялися вам три України” є не лише промовистим свідченням свого часу, а й талановитим витвором співпраці двох українських майстрів – письменника і художника.

Конференція викликала значний інтерес у слухачів, які мали до доповідачів багато запитань і зацікавленням оглянули виставку мистецьких праць В. Курилика та книжок українсько-канадських письменників, організовану п. Г. Остапчук і М. Траф’яком.