Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.
У вечірній час п’ятниці 11 листопада 2016 року, в приміщенні галерії Канадсько-Української Мистецької Фундації (КУМФ) при вул. 145 Еванс Авеню в Торонто, здійснилося відкриття виставки картин 34-річного художника Олександра Іволги зі Львова. Ця виставка стала п’ятою з черги в осінньому сезоні КУМФ.
Під час відкриття виставки мистець Павло Лопата виголосив головне слово, у якому зауважив, що Олександр Іволга, народжений 1982 року в місті Сарни, Рівненської області, назвав свою виставку “Земля”. Земля – третя по величині планета у Сонячній системі. Нашу українську землю, рідну землю, оспівувало чимало українських поетів, письменників і художників у своїх різноманітних творах. Писали про неї Тарас Шевченко, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний та багато інших письменників. Повість “Земля” написала Ольга Кобилянська, до якої багато ілюстрацій виконав графік-живописець Сергій Адамович. Тему примусової колективізації в Україні показав у свойому фільмі “Земля” Олександр Довженко. “Моя земля велика-превелика. Є в ній степи, ліси, поля, моря, і гори і ріки”, писала українська письменниця Наталія Забіла. Відомий львівський художник Любомир Медвідь, у якого, до речі, навчався Олександр Іволга, свій диптих назвав “Земля”. Іван Франко багато разів згадував у своїх творах про землі бориславські з її багатством на нафту та чудовою природою. Згадавши ім’я і прізвище Івана Франка, слід сказати, що у 160-ту річницю народження і соту річницю смерті нашого славного революціонера, цю виставку живопису Олександр Іволга присвятив саме йому. Виставку цю він привіз до Торонто після успішного її завершення в Італії, де вона відбулася в Римі у травні-червні цього року.
Переглянувши цю експозицію насмілюся сказати, що мистець багато чого здобув для своєї творчої діяльності не тільки під час шестирічного навчання у Львівській національній академії мистецтв монументально-декоративного живопису, але й постійною працею над своїми творами. Його шлях у мистецтві, який почався 8 років тому, веде його у правильний керунок. Початкові здобутки вже майже за ним. Проблеми світлих і темних відтінків кольорових зіставлень дуже добре ним використані у майже всіх творах. Здебільше, сірі кольори, що лагідно між собою сполучені, творять одне ціле. Власні враження та спостереження знаходять свої місце в його картинах. В них бачимо душу художника та його виражальну мову. Його мистецтво виявляється глибоко особистим. Трудне завданя він вибрав для себе. Але він його вирішує вміло і невимушено. Він знає, з яким візерунком чи сюжетом захопити око глядача. Палітра в Олександра благородно проста, як кольори землі.
Мені, як, напевно і багатьом відвідувачам виставки, найбільше імпонують три картини під такими назвами: “Синя сережка”, “Визначена доля” та “Возглядати много”, на котрих окремо домінує плетиво чи то з трави або гілок дерева, а може верболози, з мережива яких вирисовуються обличчя жіночих голів. Полотна Олександра, у всякому разі, далеко відійшли від соцреалізму. Оволодівши технікою, близькою до графіки, він шукає оригінальні рішення, свій творчий темперамент, філософські думки як засоби для створювання своїх власних композицій, так притаманних йому, людині свобідно творчій, позбутої строгих форм, подиктованих згори. Минулися ті часи, коли існував і панував довгі роки в Україні соцреалізм. Олександр творить те, що він любить творити. У тому полягає уся суть – малювати свобідно, сумлінно і серйозно, щоб такі шедеври відображали сучасне мистецтво. Картини Олександра наскрізь сучасні. Бажаю мистцеві багато успіхів, натхнення для подальшої образотворчої діяльності.
Share on Social Media
