У морозяний лютневий день 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському народилася велика українська поетеса Леся Українка. Л. Українка – це літературний псевдонім, тобто Леся з України. А насправді – Лариса Петрівна Косач. Батько її був юристом, а мати – українська письменниця, яка писала твори під псевдонімом Олена Пчілка. У сім’ї було шестеро дітей. Леся була другою дитиною. З усіх дітей Леся найбільше схожа на батька і вродою, і вдачею: така ж добра, лагідна, обоє мали добру пам’ять. З часом сім’я переїжджає до Луцька, а потім в село Колодяжне. Тут і минуло Лесине дитинство.
Леся була дуже близька з братиком Михайликом, тому іноді їх називали “Мишелося”. Вони любили рухливі ігри, мандри в дрімучий ліс, плавали, стрибали, лазили по деревах.
Леся була не зовсім звичайною дитиною: в 4 роки сама навчилася читати, у 5 років пише листи родичам, у 6 – декламує безліч віршів напам’ять і вишиває татові сорочку, у 9 – вже грає на фортепіано, а з 12 – починає вивчати іноземні мови і вивчила їх 13.
Батьки вчили Лесю шанувати свій народ, звичаї і, звичайно, рідну мову.
Ліля, Лесина сестра згадує: “Панські діти виховувалися тільки польською або російськими мовами. Наша мати поклала собі за мету насамперед навчити нас гарної, рідної мови і народних українських звичаїв, а вже потім ознайомити з культурою інших народів. Усі дивувалися, що ми ходили в національному одязі й розмовляли українською”.
Саме в Луцьку, коли Лесі було 9 років, вона написала перший вірш “Надія” і присвятила його своїй тітці Олені, яку за революційну діяльність було заслано в Сибір. Сім’я Косачів хвилювалася з приводу арешту батькової сестри. Маленька Леся в ту ніч довго не могла заснути. А вранці дала батькові і матері аркуш паперу зі словами вірша. Тоді батьки зрозуміли, що мають дуже вразливу і обдаровану дитину. У 13 років – перший надрукований вірш “Конвалія”. Підпис – “Леся Українка”. Ім’я Українки поєднала з ім’ям своєї доньки її мати Олена Пчілка. В сім’ї Косачів була створена така атмосфера, що всі діти усвідомлювали себе частинкою українського народу.
Леся дуже любила вишивати, а також допомагати мамі й бабусі по господарству. Зі своїм братом Михайлом вирощувала квіти, придумувала різні цікаві й захоплюючі забави. Влітку їхня садиба нагадувала суцільний квітник. Пізніше Леся Українка написала багато творів про ці квіти: “Конвалія”, “Барвіночку мій хрещатий”, казка “Лілея”.
Найбільше любила Леся слухати розповідь старих людей про русалок, водяників, інших казкових героїв, які нібито існують в природі.
Окрім віршів, писала казки, поеми, драми. Деякі вірші покладені на музику. Всім відома казка-драма “Лісова пісня” була написана хворою поетесою в Єгипті за декілька днів до смерті. В ній розповідається про лісову Мавку і її друзів. Про підземне царство Оха дізнаємося з казки про “Оха-чародія”.
Була зима. Леся пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже замерзли ноги. Внаслідок сильної застуди розвинувся туберкульоз кісток. Тяжка недуга потьмарила не лише дитинство, боротьба з нею перетворилася на 30-річну війну – виснажливу, трагічну для Лесу Українки. Та вона не здавалася.
Саме хвороба змушувала Лесю Українку залишати рідний край.
Лікуючись, Леся часто бувала біля моря. Море їй дуже подобалося, тому в багатьох віршах вона писала про загадкову і чарівну морську красу (“Тиша морська”, “Вже сонечко в море сіда”, “Плине білий човник”).
Життя Лесі Українки скінчилося не на рідній землі. Вона померла в Грузії в місті Сурамі у 1913 році, коли їй було всього 42 роки. Похована на Байковому кладовищі.
http://asyan.org
Сторінку підготувала Олена Андрусяк,
Комітет Рідного шкільництва Дирекції УНО Канади
Друкується за підтримки Фундації УНО
Share on Social Media
