Олександр Панченко для Нового Шляху, Лохвиця.
“…Шлях до порятунку може бути пройдений, ціною великих і страшних спокутних жертв… вони розчиняються в тій найбільшій жертві, яка була принесена на Голгофі – за всіх однаково: за байдужих, за тих, що відрікаються та глумляться, за зрадників, за ганьбителів і гонителів”
Третього грудня 2016 року минає 120 років як у нашому славному й старовинному повітовому містечку Лохвиці в родині священика з німецькими етнічними коріннями, на окупованих Московщиною українських теренах, народився Кость Теодосійович Штепа, який більшу частину свого життя називався тією ж таки московською мовою “Константін Феодосьєвіч Штепа”. Це був чи не найвизначніший український історик-візантист, науковий дослідник і викладач історії, медієвіст, етноґраф, від 1927 року – професор, декан історичного факультету Київського держуніверситету (1934-1941), ректор цього університету у 1941-42 роках.
Спочатку, від 1910 по 1914 рік, він навчався в Полтавській духовній семінарії, а згодом, від 1915 року – на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету у професора Міхаіла Ростовцева. У книзі “Ректори Київського університету. 1834-2006”, що побачила світ рівно десять років тому, авторами якої є В. В. Скопенко, В. А. Короткий, Т. В. Табенська, І. І. Тіщенко, Л. В. Шевченко, зокрема зазначається, що Кость Теодосійович під час навчання був близький до української студентської громади. З другого курсу університету перейшов до військового училища. У 1916 році підробляв помічником бібліотекаря в книгозбірні Міністерства фінансів. По закінченню армійської школи був скерований прапорщиком на фронт до московської імператорської армії, брав участь у Першій світовій війні. Упродовж 1919-1920 років встиг повоювати спочатку в складі т. зв. “Добровольчєской армії Воєнних сіл юга Расіі” генерала Антона Дєнікіна, а пізніше – в московській армії барона Вранґєля, 1919 року був заарештований, 1920 тяжко поранений, взятий у полон при відступу армії П. Вранґєля під Перекопом. Від 1920 по 1921 рік К. Штепа учителював у красноармєйській школі міста Ромни, що на той час було центром однойменної округи, до якої входила й моя родинна Лохвиця, школа ще називалася Військово-інженерною дистанцією. 1921 року переїхав до Ніжина, де обіймав посаду завідуючого клубом, а перерване війнами навчання продовжив у Ніжинському інституті народної освіти, який закінчив із відзнакою й у березні 1922 року був зарахований аспірантом новоствореної Науково-дослідної кафедри історії культури і мови при Ніжинському ІНО по секції античної культури.
До речі, старший брат Костя Штепи Володимир Теодосійович, який народився 1890 року у селі Крива Руда Хорольського повіту Полтавської губернії, 1905 року закінчив православне духовне училище в Переяславі, а у 1911 році – духовну семінарію в Полтаві, пізніше, у червні 1917 року – Київський комерційний інститут зі ступенем маґістра економічних наук. Тільки у 1922 році, після приходу до влади більшовиків, був висвячений в православного священика, служив поблизу Лохвиці у селі Бобрик Роменської округи. П’ятого лютого 1924 року, згідно з інформацією в польській пресі (Przeglad Katolicki, 1924, № 8, с.126), прийнятий в лоно католицької церкви, при цьому продовжував служити як православний священик, нібито закликаючи прихожан в проповідях “зрікатися від православної віри”. 19 лютого 1930 року він був прийнятий в сані священика в католицьку церкву східного обряду. У червні 1936 року після закриття храму у селі Бобрик був заарештований, звинувачений в тому, що “протягом довгого часу не має певних занять, веде бродячий спосіб життя, обходячи хутора і села під виглядом священика, займається жебрацтвом, за що чотири рази заарештовувався органами міліції”. Тридцятого червня 1936 року отець Володимир був засуджений до 3 років виправно-трудових таборів і відправлений до такого табору під Херсоном. Дев’ятнадцятого листопада 1936 він був звинувачений в кримінальному злочині, але за касаційною скаргою вирок був опротестований Чернігівської обласною прокуратурою, а справу було закрито. До речі, коли 17 березня 1938 року в Києві було арештовано проф. К. Т. Штепу, то ця справа була якраз за звинуваченням в тому, що “професор Штепа через свого брата Володимира, який повернувся із заслання і проживає в селі Біловоддя Роменського району, керував контрреволюційною націоналістичною організацією на Чернігівщині”. У грудні 1937 року отець Володимир Штепа був звільнений із в’язниці, проживав у батька в с. Біловоддя (Біловодськ? Луганська обл), часто збирав там віруючих, обговорював з ними Святе Писання, не маючи можливості служити в храмі, проводив богослужіння вдома, сповідував і причащав там віруючих, відвідував також хутора Біловодського району, хрестив там дітей і виконував інші треби, намагаючись підтримати людей у важких випробуваннях. На початку 1938 року при хрещенні на хуторі дітей Степана Горобця священик заявив, що “комуністи продали православну віру, і ви, православні, терпите, як говорив Христос, за терпіння Бог дасть порятунок”. Сьомого квітня 1938 року він був заарештований як “учасник української контрреволюційної націоналістичної організації”, а вже 20 квітня того ж року був засуджений до вищої міри покарання, і 15 травня 1938 року розстріляний. У доступних джерелах згадується також такий собі Силантій Феодосієвич Штепа, який народився 1 січня 1901 року, загинув у бою з початком німецько-радянської війни 27 грудня 1941 в Орловській області в Росії.
У 1924 році після громадського захисту промоційної праці (праобраз нинішньої кандидатської дисертації) “Учения о демонах в античной и христианской литературе в эпоху зарождения християнства” К. Т. Штепа був обраний до розряду наукових співробітників і затверджений на посаді Укрпрофосом. Напрям наукових студій вимагав опрацювання великої кількості літератури іноземними мовами, глибокого знання стародавніх джерел. Як вчений-науковець, Кость Теодосійович досконало володів німецькою, добре знав давньогрецьку, французьку та англійську мови. Це зокрема наочно засвідчує його монографія “Нариси з історії античної й християнської демонології: (До питання про походження християнства)” (1926), яку він підготував як докторську дисертацію. Захист відбувся восени 1927 року на кафедрі літератури в Одесі під еґідою Укрголовнауки, і 26 листопада того ж року комісія з учених ступенів Укрголовнауки листом за підписом професора О. В. Палладіна повідомила К. Т. Штепу про присвоєння йому наукового ступеня доктора європейської культури. Паралельно з роботою в системі ВУАН Кость Теодосійович був (із перервами) деканом історичного факультету КДУ (1934-1941), депутатом Київміськради (1934-1941), працював у Київському педагогічному інституті та Українському науково-дослідному інституті педагогіки (УНДІП). Був заарештований 18 березня 1938 року. Упродовж 1938-1939 років він перебував під слідством органів ҐПУ УРСР за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі та зв’язках з іноземною розвідкою. Через шість місяців ув’язнення почав давати свідчення й визнав себе винним, “зізнався”, що учасники націоналістичної організації планували повстання в Києві на чолі з Любченком і Хвилею, а в перспективі – вбивство Сталіна. Собі відводив роль керівника терористичної групи в КДУ та Київському педагогічному інституті. До речі, сусідом по камері К.Ф.Штепи, був син єврея орендаря із Слобідської України такий собі “Льова Задов”, він Лєв Ніколаєвіч Зіньковскій (Задов) (1893-1938), колишній начальник контррозвідки Революційної повстанської армії України Нестора Махна, пізніше – совєцький чекіст, про якого вчений залишив докладний опис: “…величезного зросту, огрядний, веснянкуватий і рудий, він, дійсно, мав справляти моторошне враження на людей, які попалися йому в руки.
Продовження у наступному числі
Share on Social Media
