Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Українська література в Канаді на сучасному етапі: проза, поезія, англомовна творчість. Короткий огляд попередніх періодів. Проза четвертого періоду

Jan 9, 2017 | Newpathway, Featured, Arts & Culture

Mихайло Tраф’як для Нового Шляху, Торонто.

Іноді можна почути: “A що, в Канаді є українська література?” – Відповідаю: “Певно, що є!” І ця художня література досить багата й різноманітна.

У 120-річній історії розвитку української літератури в Канаді можна виділити кілька періодів.

У початковий період сильними були фольклорні та релігійні мотиви. Жанрово у прозі домінувало оповідання, в поезії – вірш. Отже, початки літератури: у 1897 році видрукувано оповідання отця Нестора Дмитріва “Руська паска й французький ксьондз”, а 1899 року – вірш Івана Збури “Канадійські еміґранти”. Появилася перша поема, а також перші драматичні твори.

В літературі міжвоєнного періоду відбулися якісні зміни. Їх виділяє доктор Валерій Полковський: розширення тематики, посилення професійного підходу до слова, філософське забарвлення творчості, намагання глибше показати складний внутрішній світ людини. Вперше починає писати свої твори покоління, народжене в Канаді.

Найвагоміше досягнення цього періоду, як відзначає професор Мирослав Шкандрій, – поява архетипної (Архетип (від грец. архе – початок, походження, і тип) – прообраз, ідея, первинні природні образи, переживання, властиві людині) імміграційної повісті. Мова йде, зокрема, про трилогію Іллі Киріяка “Сини землі”, роман Зиґмунта Бичинського “Ключ журавлів”, повість Олександра Лугового “Безхатний”.

У третій, повоєнний період, характер літератури значно змінився. За словами професора Василя Маркуся, відбувся “найсильніший та інтелектуально найміцніший” “ісход з України”. Приїхало, мабуть, більше сотні письменників. Як літератори, вони сформувалися ще в Україні чи в таборах Ді-Пі. Серед них Улас Самчук, Яр Славутич, Олег Зуєвський, Ольга Мак, Данило Струк, Борис Олександрів (Свирид Ломачка), Світлана Кузьменко… Значно збагатилася палітра жанрів, стилів і напрямів.

В останні десятиріччя минулого століття посилилися дискусії щодо дальших перспектив української літератури в Канаді. На це звертають увагу доктор Валерій Полковський, доктор Микола Сорока, американський письменник Аскольд Мельничук та інші.

Під час дискусії літературознавець, перший голова управи Об’єднання українських письменників “Слово” Григорій Костюк розглядав цю літературу як самодостатнє перманентне (Перманентний (від лат.) – постійний, безперервний) явище. Іншої думки дотримувався професор, поет Данило Струк. Він говорив про її майбутнє згасання.

Виглядає, що з останніх десятиріч минулого століття українська література в Канаді вступила в четвертий, сучасний, період.

Виділю такі його риси. Перше. Відбувається природній процес вікового старіння і відходу письменників повоєнного покоління. Друге. В силу багатьох причин, з середовища молодшого покоління діаспори літераторів, які б творили українською мовою, майже немає. Третє. Не відбулося масового “ісходу” письменників з України. Основні літературні сили залишилися на Батьківщині, черпаючи, як і міфічний Антей, творче натхнення з рідної землі. Нарешті, четверте. Народжені в Канаді і вже асимільовані до її культури молоді літературні таланти з української діаспори, пишуть на українські сюжети англійською.

Це означає, як пише Микола Сорока, що “…сподівання Костюка та його покоління на перманентний розвиток української літератури діаспори не здійснилися… Однак не можна погодитися з тезою Струка про відмирання еміграційної літератури… Це швидше трансформація в інші літератури, в процесі якої зберігається духовний код та культурна спадщина етносу”.

Tепер, не вдаючись до аналізу стилів і напрямів, подам короткий огляд сучасного українського літературного процесу в Канаді. Я свідомий того, що не вдасться охопити творчість, а навіть назвати імена усіх україномовних письменників.

Почну розглядом творчості прозаїків. Спочатку – старшого покоління. У січні 2016 року в Торонті відійшов у вічність колишній дивізійник, редактор “Вістей комбатанта” (Комбатант (від франц.) – воїн, боєць), член Національної спілки письменників України Роман Колісник. Після себе залишив більше десяти книг. Його повість “Останній постріл” – твір про дійсні воєнні події, а в центрі – доля стрільця дивізії “Галичина” Юрія Колоса. Це своєрідний український варіант роману німецького письменника Е.-М. Ремарка “На Західному фронті без змін”. У 2015 році у Київському видавництві “Ярославів Вал” вийшла книга вибраних сатиричних й гумористичних творів Романа Колісника під назвою “Україна у снах і наяву: Безладні записки збаламученого діаспорця”. Для художнього стилю Романа Колісника притаманні щирість, межова відвертість та іронічний погляд на себе і на світ.

Цікавою й своєрідною є творчість Степана Горлача. Народився на Запоріжжі. Родину розкуркулили. Далі – війна, полон, табір для переміщених осіб, Канада, Торонто, учителював. Тривалий час був головою Канадського Товариства Приятелів України. Автор книжок прози, документалістики та творів для дітей. Ось назви деяких його творів: містичного спрямування книга “Богдар”; книга “Українсько-канадські приповідки і афоризми”, книга “Хрестини Незалежностi” (втілив у життя фантастичну ідею: перетнув пішки Україну з півночі на південь та із заходу на схід – здійснивши символічний акт хрещення новонародженої України); книга “Максим” (вийшла у видавництві “Ярославів Вал”). В особі головного героя Максима Дрофина втілена доля цілого покоління українців довоєнного і післявоєнного часу.

Степан Горлач – член Спілки письменників України, лауреат літературних премій “Тріумф” та імені Дмитра Никитченка.

Плідним прозаїком є Любов Василів-Базюк. Дитинство минуло на Волині. Зазнала поневірянь, пов’язаних з Другою світовою війною. Перебувала у таборах для емігрантів у Німеччині. Пізніше переїхала до Канади. Закінчила Торонтонський Університет, здобула маґістерську ступінь з бібліотекарства. Видала (здебільшого в Україні) вісім політико-історичних книг, зокрема, у 2015 році – історичний роман автобіографічного спрямування “Дороги життя”.

Відомим літератором є член Спілки письменників України,у минулому політв’язень, Микола Дубас. Живе в Торонті. Назва його трилогії “На стриноженому коні. Окрайці споминів”. Ще 2007 року у Львові вийшов “Бібліографічний покажчик” його творів.

В Торонті живе талановитий вчений, прозаїк і літературознавець доктор славістики і маґістер інженерії Марко Стех. До Канади приїхав у 1982 році з Польщі. Працює виконавчим директором видавництва Канадського інституту українських студій. Він – видавець “Енциклопедії України в Інтернеті” та електронного англомовного перекладу “Історії України-Руси” Михайла Грушевського. Веде курси української літератури та культури в Університеті Йорк і дуже цікаву сторінку “Очима культури” в україномовній телевізійній програмі “Контакт”. А його модерністського спрямування роман “Голос” став одним із найпомітніших здобутків сучасної української літератури в Канаді, твором, що наближає її до світових зразків. За цей роман Марко Стех став лауреатом Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя за 2009 рік. В романі “Голос” втілено авторське розуміння загадковості й непередбачуваності людської долі.

Тим часом, Марко Стех працює над новим романом з умовною назвою “Невмирущі”. В ньому через низку нескінченних оповідань автор висловлює своєрідний погляд на історію людства. Окремі фрагменти “Невмирущих” опубліковані у журналі “Кур’єр Кривбасу”.

Доктор філософії в ділянці історії Сергій Єкельчик прибув до Канади 1995 року з Києва. Працює головою Департаменту славістики і германістики в Університеті Вікторії. Має також і неабиякий письменницький хист. Свідченням цього є його оповідання (есей) “Новий канадець”. Дуже вдалими гумористичними засобами автор показує відмінності між попередніми і новим поколінням емігрантів, одночасно ж їх невмирущий дух українськості.

Насамперед, герой Сергія Єкельчика відчуває гостру потребу вичавлювати із себе все радянське крапля за краплею. У літаку до Едмонтону він запізнався з сусідом, який щось писав на комп’ютері (виявилося, що українського походження професор університету). Отже, розмова професора і героя оповідання:

– То ви, пане, також мусите бути з села, бо ви ж з України?
– Та ні, я власне з Києва…Слухайте, це все селянський міф. Україна давно вже не та, що була…
– Що ви кажете? Дуже цікаво. До речі, треба казати “міт”, а не “міф”. Ми, знаєте, зберегли тут справжню мову, яку у вас під совітами зовсім геть скалічили. Тож ви до Канади на студії чи працювати за контрактом?
– Я сюди назавжди. “Новий канадець”, як ви кажете.
– “Новий канадієць”, як тут кажуть. Але все одно ґратулюю.
– О пробачте. Щиро дякую за ваші милі ґратуляції…
I ось вже видно хмарочоси едмонтонського Подолу. “Але ти швидко звикнеш казати “downtown”…

Наталка Попович народилася на Львівщині, а в Канаді з 2002 року. Працює у відділі реклами кредитової спілки “Будучність” в Торонті. Стала дуже активною членкинею Ліґи Українок Канади. Видала дві книги. Її книґа “Доля” – про життєвий шлях емігрантки Наталки Таланчук-Гребінської. Незабаром ця книга має вийти в англійській мові. Книга “Не плач, Настю” – про долю матері Наталки Попович та її родини з Полтавщини: “A вона і не плакала. Вона не знала, що треба плакати…”

Як бачимо, українська література в Канаді зазнає постійного розвитку і трансформацій, а сучасна проза – досить різноманітна за жанрами, в ній є зразки світового рівня.

У наступній статті піде мова про поезію.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.