Блаженної пам’яти Анна Литвин (1924 – 2016)

Л. Тиховська для Нового Шляху, Гамільтон.

lytwyn aЗ глибоким жалем ділимося сумною вісткою з українською громадою, що 22 травня 2016 року з волі Всевишнього відійшла у вічність на 91 році свого трудолюбивого життя бл. п. Анна Литвин, залишивши в болючій скорботі дорогого чоловіка Петра, доню Петрусю Ігнатюк і сина Івана з родинами.

Її відхід відчувають і відчуватимуть члени Системи УНО в Гамільтоні, яку Покійна вважала прибраною родиною.

Бл. п. Анна Литвин народилася 2 вересня 1924 року в родині Зубрич в селі Коханівка повіту Яворів. З трьох років виростала без мами, без материнської ласки, без материнської любови, переймаючи любов свого національного середовища до Богом даної землі, до спадкоємних багатих неперевершених народних традицій і звичаїв, що передавалися з покоління в покоління з сивої давнини, збагачуючи поповненням українську культурну спадщину.

Під час німецької окупації її примусово вивезено в Німеччину на працю. Працювала в готелі 12 годин денно, щість днів на тиждень за встановленим стандартом примусової праці. При бомбардуваннях, знеможна і знесилена працею, часом не йшла до сховища, надіючись на милосердя Боже.

Після закінчення війни ділила долю скитальців, що не верталися назад в Україну, найбільш з політичних причин, маючи на меті виїхати в заокенанські демократичні країни, – першим вибором були Сполучені Штати Америки і Канада, – подальше від комуністичного тоталітарного устрою з бажанням позбутися його назавжди.

В 1948 роціз з рамени ІРО – Інтернаціональної Допомогової Організації, яка перейняла опіку над скитальцями в Німеччині, почався набір на працю в західні країни.

Покійна використала нагоду, що стелила шлях на виїзд у Канаду, з вимогою двохрічного контракту призначеної домопрацівниці.

За її старанням прибув до Канади її чоловік і дорадник Петро Литвин, з яким у подружжі прожили 67 років.

З початком приїзду, Покійна вступає в членство Відділу Українок Канади в Гамільтоні, виявляючи надзвичайну прихильність та бере активну участь в усіх ділянках організаційної праці.

Третя хвиля української іміграції, після закінчення Другої Світової війни посилила діяльність Системи УНО. Існували драматичні гуртки і хори при Філіях, гуртуючи новоприбулих, посилювали їх стремління, єднаючи всі три хвилі українських імігрантів.

Вона брала участь у драматичному гуртку і постійно в хорі протягом існування хору при Філії.

Її присвята до корінного походження своєї країни – України віддзеркалювалася в наполегливій праці діяльности Системи УНО в Гамільтоні. Діти виростали при Організаціяї, вливалися в членство, очолювали провідну працю поруч неї і її чоловіка.

Покійна наполягала, щоб її діти використовували всі доступні можливості, які їй не були доступними, особливо в досягненні вищої освіти.

З великими труднощами переживала втрату доні Оляни, що відійшла у вічність у молодому віці і внучки Оксани. Втрату, свій біль, глибокі пережиття крила у наполегливій праці.

Будучи природньо обдарована мистцем народньої української спадщини, дбала, щоб у Канаді, на прибраній батьківщині, українське народне мистецтво сприймалося, поповнювалося, передавалося, заохочувало майбутнє покоління ширити серед багатонаціонального середовища Канади.

Полонило її вишиття, писання писанок, що поза межами України признане українським унікальним народним мистецтвом, та важним було випікання українського традиційного печива: пасок, короваїв; приготовлення страв, своєрідних українському народові.

Приналежність до УКЦеркви зміцнювала віру в Бога, віру в перемогу добра над злом, в боротьбу поневоленого, але нескореного, українського народу.

Пошана і признання належаться Покійній за багатогранну працю на громадській ниві, очолення Відділу ОУК у Гамільтоні протягом 10 років, щорічне членство у складі управи. Для запланованих імпрез та здебільша постійного наміру здобуття фондів невсипучо працювала, обов’язками Відділу належно опікувалася.

Була також основоположним членом Клубу Сеньорів при Філії УНО. Відвідувала, поки недуга не прикувала до ліжка. Її чоловік Петро опікувався нею аж до останнього дня її земного життя.

Панахида відбулась у похоронному заведенні. Після панахиди син Іван подав нарис життя Покійної, осінений родинною любов’ю, пошаною до ближніх, намірами праці для добра українського народу.

В п’ятницю, 27 травня 2016 року, відправлено Службу Божу за упокоєння Покійної настоятелем церкви св. Миколая всеч. О. Андрієм Лопатнюком у супроводі церковного хору. З церкви св. Миколая випроваджала в останню дорогу родина, члени Системи УНО, приятелі на український цвинтар св. Володимира в Оквілі. Бувший довголітній голова Філії УНО в Гамільтоні, Д. Боєчко, на цвинтарі прощав Покійну, дякуючи від усіх за її прикладну довголітню працю на громадській ниві для добра українського суспільства.

Поминальний обід відбувся в Бурлінгтоні в ресторані «Мандарин». Родині склали співчуття: від Філії УНО в Гамільтоні – голова Орест Гулька, від Відділу ОУК – Наталя Небесна, від Клубу Сеньорів – Анна Прибила. Племінниця Марійка з Чикаго, висловлюючи співчуття і подяку присутнім за вшановання пам’яти Покійної, наголосила на враження від зустрічей, як ще була в Україні, та на постійних благочестивих родинних зв’язках.

Від родини дякувала донька Петруся всеч. О. Андрію Лопатнюку за відправи чину похорону, за прислані квіти, вислови співчуття, участь у похоронних відправах та всім, що вшанували маму, випрваджуючи на вічний спокій.

Нехай канадська земля буде Їй легкою, а пам’ять живою.

Як нев’янучий вінок у пам’ять Покійної Анни Литвин, Відділ ОУК у Гамільтоні пересилає на прес-фонд «Нового Шляху» $250.00.

SHARE