Великодні традиції у Рідній Школі

Наталка Корпан і Богдана Овчиннікова для Нового Шляху, Торонто.

З давніх часів наші предки бережно плекали свої обряди, звичаї, розвивали нашу культуру, зберігаючи її первинні, ще трипільські корені. І хоч пройшли віки, змінились сотні поколінь, які пережили навали чужинців-ординців, українцям і нині вдається продовжувати наші віковічні традиції, передаючи їх наступним поколінням. А оскільки “нашого цвіту по цілому світу”, то українська культура шириться і розвивається на всіх континентах. Та, напевно, без перебільшення можна сказати, що найбільш відомими хранителями наших прадавніх звичаїв поза межами України є українці Канади.
Усі 83 роки існування Рідна Школа УНО Торонто-Захід не тільки навчала дітей живої української мови, героїчної історії, географії, але й завжди старалась донести до школярів нашу багатогранну культуру, народні традиції, якими ми по праву можемо гордитись.

Ось і знову веселий пташиний спів засвідчив, що весна вступає у свої права. Її прихід знаменує собою не тільки пробудження й відродження природи, але й підготовку до свята Воскресіння Христового. А з ним повязані наші давні українські обряди: випікання пасок і писання писанок. Тому кожного року уже традиційно учні Рідної Школи разом із своїми наставниками збираються у дружньому колі, щоб навчатись і розвивати свої навики у цьому унікальному мистецтві.

Цьогорічного березня такі заняття відбулись для учнів молодших класів і садочку Монтессорі в Домівці ОУК ім. О. Басараб Торонто-Захід, що на вул. Блур, а для курсантів – в домівці УНО на вул. Еванс.

Сяду собі скраєчку
І розмалюю яєчко.
Хрестик, зоря, віконце,
І стане вона, мов сонце.

Так промовляли до школярів члени МУНО, які прийшли допомогти своїм молодшим товаришам створити цю неповторну красу.

Наші писанки, які мають давню й глибоку історію, знані у всьому світі, по них впізнають українців. І це не просто гарно декороване яйце, це – символ, оберіг, який передає бачення навколишнього світу, це атрибут весняного відродження природи, великого дня – перемоги Світла над Темрявою, а в християнські часи – Воскресіння Христового.

В Україні писанки розписували для старших людей одним кольором, зокрема темним, а для дітей були цікаві яскравіші мальованки. Обов’язково була писанка, яку дівчина мала подарувати своєму хлопцю. Були й такі, які писалися, щоб освятити їх та потім зберігати продовж всього року. Писанки, на яких було зображено сонце, призначалися для Бога. Загалом вони писалися для всіх членів родини. Кожен елемент на ній має своє, особливе значення. З писанкою в нашій мові порівнюють все, що гарне: у народі кажуть “дівчина, мов писанка”, або читаємо у Т. Шевченка “…неначе писанка село”.
Про все це розповів присутнім Василь Лучків, який презентував проект про історію писанки і технологію її писання. Багато курсантів школи уже вміли це робити, тому взялись за цю клопітливу роботу з радістю і натхненням, а Христя Шуп разом з вчителями Наталією Гаєвською, Світланою Гетьман та Оксаною Левицькою їм у цьому допомагали.

Несподіванкою для учнів було знайомство з технологією виготовлення ще одного давнього українського оберегу – ляльки-мотанки. Вчитель культури Марія Судак цікаво розповіла школярам про символіку та традиції її творення, а вчитель мови Наталка Корпан провела майстер-клас з виготовлення мотанок.

Моя мотанка красуня,
Я її вам покажу.
Хай приносить вона щастя
І любові досхочу.

Згідно з народними повір’ями, ляльки-мотанки мають магічні властивості: вони захищають і оберігають від злих сил та є оберегом для родини, символом затишку, ладу, миру у сім’ї. При її виготовленні нічого не можна проколювати голкою – все примотується і прив’язується. Голівка ляльки робиться окремо, після чого на ній вимотується сакральний хрест, і чим більше у нього смуг, тим складніше його зробити. Потім за допомогою тільки ниток і тканини змотується й прив’язується тулуб, руки та інші деталі. Національний колорит додається в основному за рахунок головних уборів, костюмів, квітів та прикрас. І найголовніше, що варто запам’ятати – з поганим настроєм ніколи не можна розпочинати цю роботу.

Наші курсанти у гарному настрої взялись за це нове для них творення. І здивували самі себе і своїх наставників, виготовивши до кінця заняття чудові народні обереги – гарні ляльки-мотанки і мальовничі писанки. А подивились би ви, яким задоволенням і гордістю за працю рук своїх сяяли їхні очі!

Молодші школярі у той же самий час теж навчались майстерності писанкарства. Директор школи Леся Черниш підготувала для них презентацію різноманітності писанок та крашанок, які здавна творять у всіх регіонах України, а елементи писанкарських взорів використовують у своїх колекціях одягу відомі світові дизайнери.

Для найменшеньких спочатку їх опікун Галина Товста підготувала цікаві розмальовки на Великодню тематику. Але коли вони послухали майстер-клас вчителя релігії Наталі Штурин про технологію писання писанок, побачили, з яким завзяттям і старанністю взялись за роботу старші школярі, то теж захотіли спробувати себе у цьому. І хоч проби ці не завжди були вдалі (декілька яєць опинились на підлозі чи фарби дещо порозтікались), сам процес творення приніс їм велике задоволення та бажання все-таки вчитись цьому мистецтву надалі. А отже, підростає нова зміна продовжувачів наших традицій!

А який же Великдень без паски! Традицію освячувати хліб під час великодньої Літургії започаткували ще апостоли. На знак незримої присутності серед них Спасителя вони залишали за столом під час трапези вільне місце і клали перед ним хліб (грецькою – “артос”). Паска – це і є домашній еквівалент артоса, що досі залишається одним із найдавніших символів Воскресіння Христового. Спекти добру паску вважалося найважливішою подією на Великдень, бо з того, якою вона спечеться, судили про долю всієї сім’ї. З покоління в покоління сотні років передаються секрети її приготування. При випіканні паски використовують переважно однакові продукти (пшеничне борошно, масло, олію, молоко, яйця, цукор, родзинки), але в різних пропорціях, кожна господиня має свій спосіб приготування, що робить їх неповторними.

Про це розповідала дітям добре знана в громаді як чудова господиня Світлана Романчук, вчитель молодших класів Рідної Школи. Вона й замісила тісто для паски і випічки. А поки воно підходило, діти із задоволенням розкачували для печива інше тісто, різноманітними формочками вирізали його, розкладали на бляшку для випікання, а потім залюбки, звичайно, ним ласували. Радощів не було меж, бо все це виготовлено власними руками!

Далі разом із вчителями Наталею Савицькою та Оксаною Демчишин школярі заповнювали невеличкі форми для пасок, змащували їх яйцем та ще й присипали спеціальною кольоровою присипкою. Через півгодини пасочки були готові, чудовий запах йшов аж на вулицю, так що декілька перехожих зайшли запитати, чи не можна тут щось смачненько придбати, і були здивовані, побачивши школярів, які всім цим заправляли.

Діти садочку Монтессорі разом із опікуном Оксаною Коломоєць після своєї творчої роботи теж прийшли зняти пробу пасочок і печива.

Ці суботні заняття були насичені, інтерактивні та пройшли в надзвичайно позитивній атмосфері. Учні вчились творити своїми руками наші традиційні обереги і Великодні вироби, дізнавались про наші українські традиції та їх символічне значення. А коли в роботі залучені разом і діти і вчителі, то кращими й ближчими є їхні стосунки та атмосфера. Ми відчували позитивну енергетику цього дійства: всі щось запитували, цікавились, радили, усі посміхались і захоплювались своїми роботами та роботами своїх однолітків.

Школярі понесли додому почастувати своїх батьків запашними пасочками, а писанки та ляльки-мотанки залишаться в домівках дітей як оберіг родини, як приємна згадка про ці уроки, про шкільних друзів та рідний клас.

Ми впевнені, що з такими наставниками і з такими учнями та зацікавленими у цьому батьками ніколи не обірветься ниточка наших прадавніх звичаїв. І хоч живемо на протилежному, здається, такому далекому від України куточку світу, ми завжди будемо плекати нашу мову, нашу пісню, наші традиції, бо це – наша генетична пам’ять, наша душа.