Владика Гудзяк: Україна Має Колосальну Місію

Події в Україні, які розвиваються дуже стрімко, вимагають вдумливого аналізу з позиції вічних цінностей. Саме такий аналіз запропонував під час свого інтерв’ю для програми Контакт та Нового Шляху Владика Борис Гудзяк, єпископ Української Греко-Католицької Церкви (Єпархія Святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії). Наводимо тут інтерв’ю у трохи скороченому вигляді.
Контакт: Владико, було багато зажурених людей, які турбувались про те, хто пильнуватиме Український Католицький Університет (УКУ) у Львові, коли почули, що Ви від’їжджаєте до Парижа.
БГ: Можливо, за таким питанням стоїть якась позитивна оцінка моєї праці, чи моєї особи, але моя праця була лише позитивною тоді, коли вдалося сформувати команду. Тобто вже давно УКУ не є особистим проектом. Це 430 осіб, які працюють під керівництвом нового ректора з дуже потужним ректоратом, який доповнюється молодими людьми. Я думаю, це був вже час для свіжого подиху, потрібні були, можливо, певні зміни. Я 20 років був у ядрі цього проекту і дуже тішуся, що така безстрашна людина, як отець Богдан Прах, історик, чия двохтомна праця на 1,500 сторінок вийде зараз – історія наших священиків Перемишильської єпархії. Він є добрий будівничий, вміє зберігати злагоду, так що УКУ є в добрих руках. Я лишаюся в університеті в ролі президента – керівника Надзірної ради, стараюся університет трошки представляти в міжнародному контексті, підтримувати його місію і також заохочувати всіх вас його підтримувати.
Контакт: За короткий час перебування в Парижі Ви полагодили надзвичайно важливу справу – притягнули до нас церкву княгині Анни.
БГ: У містечку Санліз, поблизу Парижа, де Анна Ярославна була активна, наша громада купила церкву за 200 тисяч євро – за цю ціну годі купити в Парижі одну кімнатку. Ми хочемо створити там культурний центр Анни Ярославни. Під церквою є готичні середньовічні катакомби, а під ними ще й римські, і там є приміщення, які дуже надаються на музейну експозицію.
А сама церква, яка від минулого року носить ім’я Бориса і Гліба, буде плекати цю княжу спадщину, яка випередила Ганді, Мартіна Лютера Кінга, Нельсона Менделу на тисячу років. Наші князі Борис і Гліб були перші канонізовані святі України, які віддали свої життя за принцип миру тисячу років тому у 1015 році, наступного року буде тисячоліття. Вони сьогодні до нас промовляють в особливий спосіб: Борис і Гліб не відповіли на насильство рідного брата Святополка Окаянного. Ярослав Мудрий, Борис і Гліб, і Святополк Окаянний – з одного покоління, всі сини Володимира, і вже тоді проявилася ця слабість, що в Україні може бути не тільки боротьба за владу, а навіть братовбивство. Тепер, коли є братовбивство в Україні, свідчення Бороса і Гліба особливо актуальні.
Отже, ми надіємося, що в нашій Єпархії святого Володимира Великого, де була активна його внучка Анна Ярославна, де є церква Бориса і Гліба, його синів, ми в контексті Парижа зможемо формулювати творчу і переконливу пропозицію християнства у XXI столітті. Тому запрошуємо людей з Торонто приїхати 22 листопада, в суботу, в Санліз, в нас буде День Анни Ярославни, а в неділю ми будемо у катедрі Нотр-Дам поминати жертв Голодомору і жертв Майдану.
Контакт: В плані ситуації в Україні – чи є зараз зацікавлення Європи в який-небудь спосіб відстоювати не так інтереси, але якусь чесну справу в Україні? Як це виглядає з самої Франції, чи Франція є в кишені пана Путіна, чи ні?
БГ: На жаль, для багатьох людей всіх часів, і особливо це відчутно в сучасній Європі, гроші виявляються дуже потужним чинником, для декого мало не єдиним. І тут є проблема, але то є і також наша місія – ми так не раз думаємо, що боремось за Асоціацію з Європою, бо хочемо, щоб Європа помогла нам долати корупцію, поправляти дороги, підвищувати якість медичної опіки, але, властиво, ми повинні також розуміти, що нам слід іти до Європи не з простягнутою рукою прохача, а з пропозицією цінностей.
Вперше в сучасній історії Європи, європейці з європейським прапором в руках віддавали своє життя і віддають сьогодні за європейські цінності. Сьогодні в Парижі є питання, чи хто-небудь готовий своїм життям захищати європейські цінності. І тут Україна має колосальну місію: ми повинні бути свідомі, що нам треба здобувати своїх союзників сильною поставою, передовсім силою духа, і тому сьогодні Путін і наступ Росії, властиво, є проблемою номер два.
Проблемою номер один в Україні є корупція. Це те, що роз’їдає нашу силу, нашу стійкість, нашу солідарність, і я Богу дякую, і дякую цим мученикам, які віддали своє життя, що Україна зараз є на паломництві від страху до гідності, від корупції до цілісності, і перед нами ще, мабуть, немалий шлях, але ми в дорозі, ми рухаємся. І це буде впливати на кожного європейця. Дай Боже, і не тільки на Європу.
Контакт: Наскільки ми в діаспорі маємо бути сильні, заки ми зможемо Україні допомагати? Тепер багато грошей ідуть в Україну, і чи це крапля в морі, чи ні, це одне питання, а друге, що мало дуже залишається для розвитку нашого буття в діаспорі.
БГ: Я народився і виростав у Північній Америці, але від багатьох років трохи віддалений в щоденному порядку від контексту, і мені годі коментувати цю ситуацію, яка є в Торонто. Я можу сказати, що наша Єпархія у Франції, Бенелюксі, Швейцарії є найбідніша Єпархія в нашій Церкві, крапка. Вона слабша ніж навіть східноукраїнський екзархат, я вже не кажу про Торонто. Ми маємо великі виклики, великі проблеми і ми мусимо їх долати. Нам треба скріпллювати себе, але у цей час ми регулярно проголошуємо збірки в церкві для підтримки наших воїнів, людей, які поранені, чи потребують іншої гуманітарної підтримки.
Знаєте, я переконався, що світло Євангелії, щедрість, жертвенність – це так, як свічка. Нею можна другу свічку запалити і ти не збіднієш. Очевидно, треба мати чіткі стратегії і добрі тактики, і треба бути розсудливим, але я в житті бачив Боже благословення при великодушності, і я є переконаний, що в нас ще чимало ресурсів, ми щойно починаємо працювати в певних сферах. Я надіюся, що при щедрості з Україною, при щедрості з місцевими проектами – нікому нічого не забракне.

Див. продовження інтерв’ю у наступному числі Нового Шляху

SHARE