Все, що можна взнати про ситуацію в Україні за одне інтерв’ю

Усі, хто вболіває за Україну, намагаються зрозуміти перспективи виходу з нинішньої важкої ситуації, коли країна воює на декалька фронтів – з нереформованою системою влади, жорсткою економічною кризою та зовнішнім аґресором. Один з найкращих прикладів аналізу ситуації подав громадський активіст Валерій Пекар у статті “План Б для України” на Українській Правді наприкінці минулого року.

Базовий короткостроковий сценарій у статті включає повільні реформи, зниження рівня життя, ріст податків, зупинки бізнесу, масові звільнення і, як результат, соціальний вибух. Втім, як зазначено у статті, розвиток ситуації залежатиме від громадян. Сам Валерій Пекар у лавах громадянського суспільства докладає зусиль до реформування країни. Коли він у інтерв’ю говорить “ми”, то посилається на команду Центру стратегій ГОШ (заснований на Майдані як “Громадянський Оперативний Штаб”).

НШ: Чи Ви вважаєте, що нинішня українська влада зможе провести глибинні реформи, що унеможливлять соціальну кризу?

ВП: І так, і ні. По-перше, в часи стрімких змін суспільство обганяє політичну систему, і щоразу пропонує більший запит, ніж політична система здатна виконати. Наприклад, нинішній парламент обраний за старим законодавством і не відображає повністю запитів суспільства. У часи сталого розвитку – навпаки, політична система обганяє суспільство. Як це було перші 20 років незалежності – політична система потроху змінювалась, а суспільство дрімало. Потім Майдан дав стрибок суспільству, а політична система і далі розвивалася повільно.

По-друге, реформи гальмуються вже більше 9-ти місяців. Попередній прем’єр-міністр Яценюк за 9 місяців нічого не зробив. Аналізуючи його дії у попередній термін, ми бачимо, що він і зараз нічого робити не буде. Посилання на те, що попередній парламент заважав, є не дуже коректними, оскільки значна частина реформ могла бути виконана на рівні уряду. Скажімо, багато нормативних актів, які обмежують бізнес, можна було скасувати на рівні уряду. Або впровадження мобільного зв’язку 3G, більше півроку це гальмувалося урядом без жодних підстав.

З цих причин наприкінці року ми дійшли висновку, що реформи будуть і далі гальмуватися, і врешті це призведе до нової соціальної кризи. Президент особливих повноважень не має, він може лише щось доручати уряду. У Парламенті більшості за реформи немає. А уряд розклався 50 на 50 між прихильниками і супротивниками реформ.

Але у тій нашій статті не був врахований фактор найбільш активної частини українського народу. У останні тижні велика кількість людей з гарною освітою, з певною економічною незалежністю пішла працювати у виконавчу владу як волонтери, на посади заступників міністрів, керівників департаментів. Я таких людей бачу в міністерствах інфраструктури, економіки, оборони, охорони здоров’я, освіти, й інших.

Сталося те саме, що на Майдані – коли виникла проблема, люди підсунули свої руки під цю проблему, щоб її здолати. Ці люди абсолютно нехтують своїм мабутнім і виконують роль камікадзе, яку колись оголосив Яценюк. Але для нього це були порожні слова, а зараз я знаю десятки людей, для яких це є спосіб існування. І мені здається, що зараз кількість цих людей буде збільшуватися щотижня.

НШ: Які зміни це вносить у Ваше бачення ситуації в Україні, яке у грудні було досить песимістичним?

ВП: Зараз ми очікуємо, що почнуться точкові реформи у різних сферах, цими людьми будуть руйнуватися корупційні схеми. Тобто почнеться неорганізований, але масований наступ на стару систему. Очікувати на організований наступ поки що не можна, тому що всі ці реформатори мало спілкуються між собою. Можливо вдастся орґанізувати комунікацію між цими реформаторами, принаймні щоб вони не попадали у ті самі пастки.

НШ: Чи є прихід цих людей заслугою керівників цих міністерств, чи це – виключно людська ініціатива?

ВП: Коли людину призначають, то це – заслуга міністра, або зовнішніх сил, які тиснули на нього (наприклад, Адміністрації Президента (АП), яка прагне призначити побільше реформаторів). Звичайно, кожен міністр сам має право і зобов’язаний підбирати команду.

НШ: Ви позитивно згадали Адміністрацію Президента. Тобто вона є реформаторською силою?

ВП: Як велика структура, Адміністрація складається з різних команд, але я дуже позитивно оцінюю діяльність тих, хто її очолює, – Ложкіна (Голова АП), Філатова (заступник Голови з юридичних питань), Шимківа (заступник Голови з з питань проведення реформ, колишній генеральний директор Майкрософт-Україна). Я вважаю цих людей реальними реформаторами, які, звичайно, роблять певні помилки, але їхні наміри є безумовно реформаторськими.

НШ: Чи можуть ці окремі реформи відсунути економічний колапс і соціальну кризу?

ВП: Тут треба говорити про прийнятий бюджет і податкову реформу. Вони є вкрай негативними. Бюджет був ухвалений з величезними порушеннями, лише тому, що вони були вкрай необхідні для спілкування з Міжнародним Валютним Фондом. Це були порожні документи, яких ніхто не читав. Ті, хто голосував за них, не знали, за що голосували, ті, хто не голосував, вважали, що не можна голосувати за невідомо що. Отже, управління державними фінансами зараз буде відбуватися в ручному режимі, а депутати будуть багато разів повертатися до тих законів, поки не стане зрозуміло, що вони там наприймали. Але ці порушення при голосуванні закладають певну міну під український парламентаризм, тому що голосування за неопублікований документ, тиск на депутатів, неособисте голосування, яке заборонене законом, все це було перенесене у новий парламент зі старого. Тут виникає запитання, чи мета виправдовує засоби?

У прийнятих податкових змінах перемішаний позитив і негатив. Зараз підприємці не розуміють змін, податківці не можуть пояснити, які зміни набрали чинності, які – ні, а податки треба платити вже з 1-го січня. Це створює нові можливості для тиску на бізнес і корупції. Позитивом є збільшення податків для найбільшого бізнесу, який має надприбутки, але збільшені податки також і для малого бізнесу, який зараз прибутків не має і буде закриватися.

НШ: Одним з небагатьох пояснень позитиву тих законів була недавня стаття Тетяни Чорновол про реформи у газовій сфері.

ВП: Так, знищення газових схем, збільшення ренти у видобувній галузі і реформи на зерновому ринку є позитивами. Взагалі, все, що пов’язано зі збільшенням навантаження на великий бізнес, ми вважаємо позитивом – великий бізнес ще з часів Кучми влаштував собі мінімальні податки.
Зараз можна сказати, що в реформах темп задає Адміністрація Президента. Саме команда Дмитра Шимківа є основним штабом вироблення реформ. Якщо систему влади уявити як розлагоджений оркестр, який має грати реформаторську мелодію, АП є ударними інструментами, які задають ритм, а хто вже і як грає далі, – інша справа. Я постійно бачу відсутність стратегічного мислення на різних рівнях уряду і затикання тактичних дірок стратегічними невідновлювальними ресурсами. Це як затикати діру в кораблі золотими зливками, що ненадовго розв’язує проблему, а далі вона загострюється.
У парламенті ж партії не є партіями як такими, а просто одноразовими засобами потрапляння у ВР. Я кажу і про Народний Фронт, і про Блок Петра Порошенка, і навіть про Самопоміч, ще більшою мірою це стосується Радикальної Партії. Нинішній поділ на фракції не відповідає ідеологічним переконанням парламентарів, отже є тимчасовою.

За ідеологією парламент можна поділити на “партію минулого”, “партію теперішнього” і “партію майбутнього”. Представники цих трьох партій є майже в кожніій фракції. Партія минулого хоче повернутися у часи пізнього Кучми, коли був певний олігархічний баланс, який дозволяв усім олігархам мати рівний доступ до ресурсів країни, а малий і середній бізнес міг якось розвиватися і на нього не дуже звертали увагу. Такі люди є в усіх списках, всього їх у Раді до 170.

Партія теперішнього – це люди, які вважають, що вхопили удачу за хвіст, і тепер треба використовувати момент. Вони хочуть створити нову систему, яка би була більш ефективна і м’яка, ніж система Януковича, але кардинальних реформ не потрібно, лише косметичні. І, звичайно, треба втримати владу, закриту економіку і продовжувати пов’язувати бізнес з політикою. Цих людей трохи більше 200, вони також є в усіх списках. Але теперішнє минає дуже швидко, і відсутність стратегічного бачення буде грати проти таких людей

Партія майбутнього – це ті, хто прийшов робити реформи і з закритої економіки пост-радянського типу робити відкриту економіку євро-американського типу. Цих людей десь півсотні, вони є у Блоку Порошенка, у Самопомочі, у Народному Фронті, і їм дуже важко об’єднатися. Їх – меншість, але майбутнє – за ними.

Отже, якщо цей парламент буде сильно гальмувати реформи, то він може не допрацювати до кінця свого терміну. Якщо ж у них включиться стратегічне бачення, розуміння суспільного запиту та інстинкт самозбереження, то система буде дуже швидко зреформована.

Тож сьогодні в Україні ми бачимо дуже несміливі і повільні реформи. З одного боку, це – дуже добре, бо це означає, що вони почали робитися. А з іншого боку – погано, оскільки суспільство і економіка вимагають швидких реформ. Зараз в Україні кішці ріжуть хвоста маленькими частинами, щоб не було так боляче, але це – гірше, ніж швидка шокова терапія, як у Польщі. У кінці 1980-х років українці сміялися над поляками, там рівень життя був нижчий, ніж в Україні. А тепер польська економіка – фактично єдина в Європі, яка не постраждала від кризи.

Іншою головною проблемою в Україні є відсутність справедливості, яка значною мірою визначає соціальні настрої. Це є одною з головних претензій до Президента, тому що ця система у суспільній свідомості пов’язана з ним. Іде мова про судову реформу, прокуратуру, люстрацію.

Реформи тут є дуже обережними, скажімо судова реформа, яка запланована Президентом, спрямована на самоочищення судової системи. Зрозуміло, що нема де взяти 12 тисяч нових суддів. Але самоочищення судової системи у цій концепції розтягнуте на роки, і це не відповідає суспільним вимогам про негайну справедливість. Отже, будь-який злочин, який матиме великий розголос, може мати небезпечні наслідки для всієї соціальної системи України. 1 грудня 2013 року люди вийшли через несправедливість, а не через економічні проблеми.

НШ: Складається враження, що у правоохоронній сфері в Україні взагалі не відбуваються реформи.

ВП: Все-таки щось робиться, Національна Рада реформ затвердила концепцію судової реформи, законопроекти внесені до парламенту, існує Президентська Рада з судової реформи, і один з членів нашої команди там працює і доповідає, що робота йде дуже інтенсивно. Але суспільство вимагає тут і зараз – незалежного суду, нормальної роботи прокурорів і міліції, покарання хабарників і винних у злочинах проти прав людини. А політична система відповідає, що все це – дуже складно і ми будемо все робити дуже повільно і обережно, щоб не розвалити систему. Головна помилка українських реформаторів у тому, що вони вважають, що у них є досить часу і можна все робити обережно.

НШ: Знов таки, чи нинішня система завалиться під вагою проблем, чи встигне вижити і реформуватися?

ВП: Зараз ми бачимо відхилення у позитивну сторону від базового песимістичного сценарію через появу значної кількості нових людей у владі. Чи вдадуться реформи, чи ні, є багато факторів – економічні проблеми, війна. Можуть статися якісь малоімовірні події, які ми називаємо “джокерами” (Нассім Талеб назвав їх “чорними лебедями”), які можуть все змінити. Скажімо, у якомусь малому містечку станеться якась жахлива несправедливість, яка виведе на вулиці сотні тисяч людей. Але цього може і не статися.

НШ: Чи зараз збільшилася імовірність виживання системи?

ВП: Я б сказав, так. Але якихось двох-трьох “джокерів” вона не переживе. Часом ці “джокери” є керованими. Таким “джокером” було побиття студентів на Майдані 30-го листопада 2013 р. Ніхто його не передбачав, у той час на Майдані людей залишалося щодня менше, стало ясно, що Янукович пішов в бік Росії, і люди готувалися до довгої боротьби. Наступного ранку останні люди мали розійтись.

НШ: Хто дав наказ на побиття?

ВП: Наша гіпотеза в тому, що це було зроблено за вказівкою з Кремля, якому було вигідно загострити ситуацію для остаточного заведення Януковича в “зону смерти”, де вже мусиш робити тільки те, чого вимагають обставини. Це був план все загострити, зробити Януковича більш жорстким і збільшити вплив Росії на Україну. Януковичу великий народний спротив був дуже невигідний, він хотів зберегти владу.

НШ: Яким є фактор війни у нинішній ситуації?

ВП: Друзі-фронтовики, які воюють на різних ділянках фронту, кажуть одне. Що якби Росія вивела своє військо, то все було би закінчено за кілька днів. Але в реальності конфлікт не має воєнного розв’язку, оскільки великий наступ української армії призведе до контратаки російських сил без жодного маскування. Так, як це сталося у серпні 2014 р. Це була би кривава бійня. Тут правий Президент, що має бути політичний розв’язок. А це означає затягування. В той же час, народ страшенно втомився від війни, від відсутності зрозумілих стратегічних рішень. Цю проблему можна було би вирішити через публічну комунікацію влади з народом, але цій сфері наші керівники поки що програють.
НШ: Як Ви оцінюєте ситуацію з контрабандною торгівлею з окупованими територіями? Вояки жаліються, що вони воюють, а хтось на котрабанді заробляє.

ВП: Відбуваються якісь заходи по закриттю кордону з тими територіями. Але в умовах, коли вся система залишається старою, дуже мало можна зробити. Зараз у Міністерстві оборони відбуваються дуже позитивні зміни – у ту частину, яка відповідає за забезпечення армії, прийшли волонтери, аж до заступника міністра. Питання, чому не можна було їх призначити раніше.

Є ще інформаційна війна, яку Україна програє. Проти нас розгорнута пропагандистська машина, на яку витрачаються фантастичні гроші. Україна цьому протиставляє окремі волонтерські групи, які розвінчують підроблену інформацію і т.п. Державна політика в цій сфері поки що слабенька. Нове Міністерство Інформації навряд чи колись не почне працювати. На окупованих територіях інформаційна війна нами повністю програна, у інших країнах інформаційна ситуація поки що не відповідає тому, що є в Україні насправді.

НШ: Путіну вигідне затягування війни і знекровлення України – яка б не була слабка російська економіка, вона сильніша за українську.

ВП: Так, Росія прагне дотиснути Україну швидше, ніж Захід дотисне Росію. Бо якщо Україна розвалиться (не дай Бог), Росія зможе сказати Заходу – “А за що ми, власне, сперечаємося? За країну, яка перетворилася на другу Сирію?”

Ми вважаємо, що Росія ніколи не мала на меті захоплення якоїсь частини України, ані Донбасу, чи Харкова з Дніпропетровськом, ані навіть Криму. Стратегічна мета цієї війни – руйнування українського проекту. Ідеальним завершенням війни для Кремля було би встановлення в Україні довгострокового хаосу за сирійським зразком – кілька квазідержав, які воюють одне з одним, відсутність центральної влади і політичної нації. Це дозволило би Росії: по-перше, мародерствувати, що зараз відбувається на окупованих територіях; по-друге, дозволила би мати великий вплив на Євросоюз, час від часу підливаючи гасу в багаття на кордоні з ЄС; і по-третє, це знищить альтернативу внутрі Росії.

Знищення альтернативи було основою московської державності з 1169 року, коли Володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський спалив Київ, а далі був зруйнований Новгород, далі були війни з Литвою і т.д. Росія насаджує міф, що хоче приєднати певні частини України. На цьому міфі була побудована анексія Криму. Але в Криму фактично немає вертикалі російської влади чи верховенства російського права, він виглядає швиденько припасованим до Росії і фактично окремим, як Чечня. Тому планів приєднання ДНР і ЛНР до Росії ніколи не було, а історія з Кримом була маневром, щоб хлопці з Донецька і Луганська побачили, як Росія може швидко діяти.

НШ: Тобто Ви зараз – оптиміст.

ВП: Я зараз – дуже стриманий і втомлений оптиміст. Зараз прогнози важко робити, є враження, що колода “джокерів” уже готова і якийсь з них скоро вилетить. Таке враження було у нас у жовтні 2013 р. Все було стабільно, але в повітрі було розуміння, що зараз щось станеться. Незадовго до Майдана київські активісти на демонстрацію по захисту пам’ятки історії вийшли з транспарантом, на якому була лише одна фраза – цитата російською мовою з “Майстра і Маргарити” Булгакова: “Ганнуся вже розлила олію”. Тобто, на Небі вже прийнято рішення, що зараз щось буде, тільки тут на землі його ще не видно. Зараз Ганнуся олію вже розлила, а можливо розіллє найближчим часом. Напруга є така, що певні джокери мабуть вискочать. Вони можуть бути позитивними, а можуть – і негативними. Говорити, що все іде на краще, було би необережно, тої кількості нових людей, які пришли до влади, може не бути достатнім. Краще, аби напруження не було, а це досягається комунікацією. А наша влада навіть коли щось робить корисне, не вміє це правильно пояснити народові. Я думаю, ближчий час покаже, яким стане для України цей рік, – роком змін на краще чи роком змарнованих шансів.

SHARE