Вшанування Шевченка у Стокгольмі

Наталя Войтюк для Нового Шляху, Стокгольм.

Між берегами вічності клекоче час
Дзвенить нового дня весела повінь.
Живуть, Тарас, рідний, поміж нас
І голос твій, і пензель твій, і слово!

Друге століття ми, українці, намагаємося відповісти на питання, ким є для нас Т. Г. Шевченко. Кожний в ньому шукає свого Шевченка, гортаючи, перечитуючи знайомого і водночас незнайомого “Кобзаря”. І відкриваємо для себе поета, до якого можна звертатися постійно, бо він актуальний в усі часи. Він був вчора, є сьогодні й буде завжди! Шевченківське слово перебуває поза часом, воно безсмертне тому, що стало ядром нової сили української нації. Він був і залишається геніальним натхненником культурного та національно-державного відродження України.

Саме Шевченківське слово зібрало 5 березня дорослих і дітей в недільній українській школі в Стокгольмі. Портрет Шевченка, вишитий рушник, колорит вишиванок, зелений барвінок – на столі серед “Кобзарів” (книжкова виставка), фотографії пам’ятників Шевченка з фотовиставки “Монументальна Шевченкіана” (автор Р. Теліпський, м. Луцьк), виставка поштівок, на яких зображені художні твори Т. Шевченка – все в очікуванні свята.

“… іду з дитинства до Тараса…” – звучить зі сцени. Діти школи читають вірші Т. Шевченка. А що відчуває дитина, коли читає поезію Т. Шевченка? Бо ж Шевченкове слово вміє любити і ненавидіти, плакати і сміятися, радіти і сумувати…

Вчителька старшої групи Ірина Пришлівська “привела” присутніх через свою презентацію у село, де народився Тарас, до недільної школи, де навчався Тарас. Було дітям шкода малого Тарасика, адже нелегка наука йому дісталась. У віршах й оповіданнях спостерігали за Тарасом, як він складає удвоє аркуші паперу, зшиває їх ниткою – виходить книжечка. Прикрашає книжечку малюнками, хрестиками, квітками. У ній записує вірші, що йому найбільше сподобались, один із них – це вірш Сковороди:

Ой ти, птичко жовтобока,
Не клади гнізда високо,
Клади на зеленій травиці,
На молоденькій муравці.

Батьки теж приєднуються до виступів і Шевченкове слово продовжує звучати, жити…
Декламування віршів, співання пісень завершується літературним конкурсом “Переплутанка”, в ході якого треба було зі складів скласти рядок з вірша. У підсумку перемогла дружба і любов до Кобзаревого слова.

Свято добігає до кінця. Думка лине до хатинки, очі шукають вечірню зіроньку, затихає все… Біля хати заснула мати з діточками під спів соловейка. Це, начебто, рай. А може втрачений рай? Відпочивають стомлені люди, і разом з ними я вірю в їхнє і своє щасливе майбутнє. Я знаю, переконана, що й надалі буятимуть в Україні вишневі сади, повертатимуться ввечері до своїх осель люди, а Україна залишатиметься тихим раєм з лагідними обіймами, що дарують українцю мир, тишу і спокій.

І на останок, завдання на домашнє міркування для дітей, батьків і для тебе, дорогий читачу: якби Т. Шевченко жив сьогодні і йому було б, скажімо, 35 років, де б він був – в залі Верховної ради? активістом на Майдані? екскурсоводом у музеї? вчителем?..