Від Рави-Руської, через Едмонтон, на далеку Північ Канади

    Парася Іванець

    Українсько-канадська мисткиня Парася Іванець відійшла у вічність

    Йосиф Сірка.

    Мистецький шлях вона розпочала в Едмонтоні, а її мистецькі твори можна знайти у декотрих канадських ґалереях, музеях та у приватних колекціонерів Канади, США, України, Німеччини, Бельгії, України та де інде. Понад 20 персональних виставок мистецьких творів Парасі Іванець відбулись у таких відомих містах, як Едмонтон, Ріджайна, Калґарі, Оттава, Філадельфія, Торонто, Мюнхен та ін.

    Парася Іванець (дівоче прізвище Криса) народилася у Піддубцях, недалеко містечка Рави Руської, 15 березня 1920 р. Їй судилося пройти повну дорогу українського еміґранта, який зазнав і голоду і холоду. Разом з чоловіком, лікарем Василем, вони зазнали важких часів в Австрії, пізніше в Німеччині, звідки 1948 р. емігрували до Канади. Спочатку до Галіфаксу, а потім до Едмонтону.

    Василь Іванець, щоб поліпшити фінансове становище, погодився на працю лікаря на далекій півночі Канади – Ґрейт Бер Лейк (Great Bear Lake). Тут, біля восьмого (четвертого у Північній Америці) по величині озера у світі, вода якого покрита ледом від листопада до липня, паньство Іванців провели повних три роки. Чоловік лікував хворих, а пані Парася, крім домогосподарства, займалася вишиванням та аматорським малюванням, кресленням. 1956 р. П.Іванець з чоловіком повертаються до Едмонтону, де починається новий етап її життя.

    В Едмонтоні Парася Іванець поступила до Мистецької Академії відомого мистця Ю. Буцманюка та, одночасно, поглиблювала свої знання в Альбертському Університеті. Саме на той період освіти припадає її ознайомлення з технікою акварелі, темперою, акриликом, конте й опанування рисунка олівцем.

    Про зростаючу майстерність мисткині Іванець свідчить і те, що 1967 р. вона допомагає Ю.Буцманюкові при малюванні іконостасу в катедрі Св. Йосафата в Едмонтоні. Пані Парася була не тільки помічницею, але й співавтором Буцманюка, після його смерти 1968 р. вона успішно закінчила працю над іконостасом, дотримуючи розпочатий стиль свого вчителя.

    З 1962 р. Парася Іванець бере активну участь у різних мистецьких виставках – групових та персональних. Вона творила різні жанри малярства, з перевагою олійної техніки. До її успішних праць можна зарахувати надзвичайно вдалі портрети: “П.Дора”, “Катруся”, “Гіндус”, “Мурин”, “Автопортрет”, які відзначаються бездоганною композицією та схопленням зовнішніх рис, характеру.

    Колоритом та динамікою позначені її праці: “Маляр при праці”, “Сінокоси”, “Жнива”, “Жінки йдуть до праці”, “Гіпівське життя”, “На березі”, та ін. До успішних творів Парасі Іванець належать мистецькі праці, серед яких численні пейзажі: “Скелі”, “Коріння”, “Гірське озеро”, “Серед літа”, Ріка Гінтон”, “Захід сонця” та низка інших, в яких відчуваємо теплий сонячний колорит і помічаємо нюанси природи.

    Реалістичні картини П.Іванець: “Хата”, “Три родини”, “Забута людьми”, ” Хата з вітряком”, “Залишена ферма”, “Початки Едмонтону” та ін. є вартісними не тільки з мистецького погляду, але й з історичного, пізнавального. Окремим періодом творчости П. Іванець можна назвати цикл рослин та квітів, які притягують увагу глядача своєю ориґінальністю та чудовим кольоровим зображенням у бездоганному виконанні.

    До окремого жанру мисткині Іванець належать твори сакрального характеру, які вона виконала з особливою любов’ю та майстерністю. Крім іконостасу Св. Йосафата, вона написала численні ікони, які зберігаються у приватних колекціях, а дві знаходяться у церкві о.Василіян, одна у церкві Св. Івана Богослова у Сент Кетрінс. З особливою любов’ю пані Парася виготовила дві Плащаниці, одна з яких зберігається в Музеї м.Мондер (Альберта), а друга була подарована нею каплиці Пансіону Івана Франка у Міссіссазіі (пров. Онтаріо).

    Парася Іванець, крім сотень своїх мистецьких творів, провела також величезну працю дослідника-фіксатора та мистця. Протягом 10 років вона, у супроводі чоловіка, їздила по преріях Альберти і олією на полотні та картоні зберегла пам’ять про 160 українських церков. З-поміж них на сьогодні вже багато піддалися руйнівній силі часу та браку догляду за ними. З цих, можна сміливо сказати історичних картин, 153 увійшли до книги «Українські церкви Альберти» (Пряшів 1991, 190 стор.). Книга вийшла двомовно – англійською й українською, і вміщує надзвичайно вартісну інформацію про окремі церкви, що є основою на більшу наукову працю. Майже повний наклад (2000 примірників) був завезений в Україну і знайшов своє місце в різних бібліотеках України. Окремі примірники можна було придбати також в заповіднику Шевченківський гай у Львові. Ориґінали вміщених у книзі картин пані Іванець подарувала Українському музеєві в Едмонтоні.

    1977 року Іванці переїхали жити із Едмонтона до Сент Кетрінс у провінції Онтаріо.

    Доля й тут поставила пані Парасю перед випробування – вже після двох років, на новому місці, вона повдовіла. Після смерти чоловіка вона цілковито зайнялася творчістю – тут вона створила численні ікони, нові картини, брала участь у культурному житті громади. Під церквою Св. Кирила і Методія у Сент Кетринс вона організувала і спонзорувала музей, до якого подарувала й експонати.

    Численні картини Парасі Іванець зараз прикрашають стіни Українського дому сеньйорів у Сент Кетринс, які вона подарувала, проживаючи тут кілька років.

    2015 р. Парася переїхала жити до Пансіону ім. Івана Франка, Міссіссаґа, провінція Онтаріо. Тут відбулась остання виставка її картин, які вона подарувала музеєві Пансіону. Управа Пансіону, з вдячністю до мисткині, видала «Календар 2019», який вміщує 18 репродукцій різних творів та двомовну статтю про життєвий шлях мисткині..

    Під кінець 2017 р. Парася Іванець переїхала до будинку опіки Henley House у Сент Кетрінс, де на 101 році 19 грудня 2020 р. відійшла у вічність.

    Нехай їй буде пухом канадська земля!