Від Ярослава Мудрого до Миколи Мушинки. Миколі Мушинці 85!

Микола Мушинка

Йосиф Сірка.

На перший погляд, між цими двома іменами спільним є лише літера М та любов до науки. Коли ж довідаєтесь, що президент України В. Зеленський нагородив Миколу Мушинку Орденом князя Ярослава Мудрого, то, певно, зацікавить вас – за що? Звичайно, не тому, що Ярослав Мудрий був ініціатором найбільшої бібліотеки в Русі-Україні, а М.Мушинка зібрав найбільшу бібліотеку українознавства у Словаччині. Але на це запитання неможливо відпости лише одним реченням.

Проф. Микола Мушинка, доктор філологічних наук, іноземний член НАН України, довгорічий голова Асоціації україністів та НТШ Словаччини, автор 142 книжок, 570 наукових статей, 2378 науково-популярних статей, 879 рецензій та 280 статей-гасел в Енциклопедії сучасної України, десяток гасел до різних інших енциклопедій, що є свідченням того, що він є найпродуктивнішим україністом не тільки Словаччини, де він живе.

Микола Мушинка відомий як фольклорист, літературознавець, історик, мистецтвознавець, культуролог – це наукові ділянки, де він залишив помітний слід. Він є членом низки наукових організацій, рад, редколегій часописів і збірників, почесним професором та доктором кількох університетів в різних країнах.

Народився Микола у лемківському селі Курові на Пряшівщині (Східна Словаччина) 20 лютого 1936 року. Він був третьою і середньою дитиною Івана та Зузани Мушинків з-поміж п’ятеро дітей. Дитинство Миколи Мушинки нічим не відрізнялося від дитинства його ровесників – школа, допомога на господарстві, догляд за коровами на пасовиську. До праці пастуха, у рідному селі, йому прийшлося повернутися після 20 років, але вже як науковець, якого комуністична система хотіла змусити замовкнути.

Після закінчення Одинадцятирічної середньої школи в Пряшеві 1954 р. він поступив до Інституту російської мови й літератури в Празі. Тут були й лекції української мови та літератури. Саме тут він познайомився з проф. Іваном Панькевичем, який мав на нього неабиякий вплив. Після закінчення студій 1958 р. відбув військову службу та коротко працював вчителем у середній школі. У 1960 р. став науковим асистентом Університету П.Й.Шафарика у Пряшеві, а з 1963 р. вступив до аспірантури на Кафедрі фольклору та етноґрафії Празького університету до проф. К.Дворжака.

Оскільки в Чехословаччині в той час дослідженням українського фольклору ніхто не займався, то М. Мушинку з університету направили на трирічне стажування до Києва (1964 – 1966). Наукова програма аспіранта передбачала і фольклористичне дослідження серед післявоєнних переселенців із Пряшівщини в Рівненській та Волинській областях. Саме це дозволило Миколі їздити до краян за матеріялом для наукової праці, на що потрібно було завжди мати дозвіл від совєтської міліції.

Подорожі до людей, які позалишали свої лемківські домівки на сході Словаччини і опинились у совєтському „раю”, де не могли отримати навіть паспорт, відкривали і йому очі на совєтську дійсність. На цей час припадають активні контакти Миколи з українським дисидентським рухом. Він встановлює контакти з І.Дзюбою, І.Світличним, Д. Павличком, Л.Танюком, Н.Підпалою, Е.Білаш, І.Драчем, В.Чорноволом, З.Антонюком, Б.Антоненком-Давидовичем, братами Горинями та низкою інших, які стали його щирими друзями. Гадаю, він одинокий не тільки з-поза меж України, який є живим свідком і учасником боротьби за Україну, яку, безперечно, провадили шестидесятники, яким він намагався допомогти.

Роки студій в Україні були найбільш плідними щодо стосунків з тогочасною українською інтеліґенцією взагалі та з дисидентами зокрема. Він став, мовби, листоношею-зв’язковим між дисидентами та українською діаспорою на Заході, куди він передавав самвидавні матеріяли. Навіть канадський колишній комуніст І.Коляска через М. Мушинку передавав деякі свої матеріяли з України на Захід, оскільки КГБ канадському комуністові не довіряло, за ним слідкували дуже пильно. За свої зв’язки з дисидентським рухом в Україні Микола Мушинка поплатився своєю кар’єрою.

Після окупації Чехо-Словаччини у серпні 1968 р. прокремлівське крило Компартії Чехо-Словаччини стало переслідувати не тільки тих, хто не схвалював окупацію, але й тих, хто вірив у „соціалізм з людським обличчям”. Той, хто ніколи не зазнав московського „звільнення” від „ворогів народу”, від „західної буржуазної ідеолоґії”, від „буржуазного націоналізму”, „бандерівського фашизму”, від „контра-революції” і т.ін., той ніколи не зрозуміє, що в Чехо-Словаччині 1968р. відбулася брутальна аґресія, яка ліквідувала свободу на всіх ділянках суспільного життя, а тим і надію на зміни.

За допомоги кремлівських „фахівців” в Чехо-Словаччині почали переслідувати не тільки тих, хто мріяв про „демократичний соціалізм”, але й тих, хто собі уявляв, що комуністи можуть толерувати іншу думку, що комуністи і свобода можуть співіснувати.
1972 р. кандидат наук, д-р філософії, Микола Мушинка, автор наукових праць, став жертвою комуністичного режиму. Він втратив працю в Університеті Шафарика, на Філософському факультеті у Пряшеві, стає безробітним, а згодом, щоб прогодувати родину, стає пастухом колгоспної худоби у рідному Курові. З впевненістю можна твердити, що він був 18 років найосвіченішим (з науковими титулами та друкованими працями) пастухом корів не тільки в Европі! Детальне становище науковця того часу описане у спогадах М.Мушинки Колеса крутяться (Книга 1 – Спогади, Фундація „Карпати”, Пряшів 1998р. стор. 23-189).

Навіть у колгоспі (у Словаччині це звали – сільсько-господарська артіль) та пізніше в котельні кочегаром, він не переставав займатися наукою. Він далі досліджував, записував обряди, народні пісні, побут і т. ін., писав наукові розвідки, з яких деколи прийшлося щось продати без права авторства, щоб покращити фінанси, оскільки дружина з двома дітьми жила у Пряшеві, а він у селі, віддаленому від родини 70 км. без прямого транспортного сполучення. На „засланні” він не тратив надії на кращі часи, в чому його підтримували знані науковці: В. Маркусь (США), О.Горбач, (Німеччина), В.Яременко (Україна), Б.Кравченко (Канада) та ін., які його відвідували та вірили, що колись часи зміняться.

І той час прийшов! 1990 р. Миколу Мушинку було реабілітовано і він повертається працювати до університету в Пряшеві, де продовжує активну дослідницьку працю, посилює співпрацю з УВУ та „Енциклопедією українознавства”, зокрема з НТШ у Сарселю (Франція) та Канадським інститутом українських студій в Едмонтоні. Діапазон зацікавлень М.Мушинки широкий, тому серед його праць знайдемо багато цікавого: „Академік Станіслав Дністрянський” (1992), „Від НТШ до УВУ” (1992), „Володимир Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття” (1975), „Лицар волі. Життя і політично-громадська дяльність Степана Клочурака” (1995), „Заповіт предків. 40 років Свято культури русинів-українців Пряшівщини”(1995), „Голоси предків” (з архіву І.Панькевича, 2002) та багато інших.

Окремої уваги заслуговує дослідження про Музей визвольної боротьби України в Празі. 1945 р. КҐБ вивезло з Праги біля 40 тон архівних матеріялів цього музею. Після довгих розшуків Мушинці вдалося їх віднайти в архівах України. 1996 р. у Мельбурні (Австралія), за допомоги українців Австралії, Мушинка видав першу книжку з наведеними деякими архівними матеріялами та висновками англійською мовою.
У 2005 р. під час Днів української культури у Празі, Микола Мушинка презентував перепрацьовану та доповнену низкою архівних матеріялів і перекладену на чеську мову книжку „Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів”. На той самий рік припадає і доповнене видання цієї праці у Києві. Це великий вклад М.Мушинки в українську історіоґрафію, який науково доводить той факт, що українці боролися на різних фронтах у різних країнах століттями за Незалежність.

1997 р. Миколі Мушинці присвоєне звання Академік УНАН, а президент Л.Кучма нагородив його орденом „За заслуги”. 22 січня 2021 року з нагоди 85-річчя президент України В. Зеленський нагородив його Орденом князя Ярослава Мудрого. Він – лауреат різних українських та зарубіжних премій.

З нагоди 65-річчя Мушинки вийшло друком два томи з бібліографією та біографією іменинника „Колеса крутяться” (1998 – 2001). До 80-річниці появилася книга „У всякого свою доля” (Пряшів, 2016. 400 с).

Від 1997 року Мушинка тісно співпрацює із Слов’янським інститутом АН Чеської Республіки. У співавторстві з науковою працівницею цього інституту Руженою Шишковою підготував до друку і видав три книги: „Розповіді з Підкарпаття. Українські говірки Східної Словаччини” (1998), „Ukrajinská nářečí Slovenska. Výzkum a zvukové zápisy z let 1957-1967“ (2005) та „ Vyprávění a písně Rusínů z východního Slovenska. Jihokarpatská ukrajinská nářečí v autentických záznamech (2009).

Декотрі з наукових праць М.Мушинки появилися також чеською, словацькою та російською мовами. Зокрема видані книжки про чеського фотоґрафа Заплетала, який у 30-х роках захоплювався фотографуванням Закарпаття та чеського співака-ґітариста Рака, який віднайшов своє закарпатське коріння.

Крім наукової активности, Мушинка є непересічним колекціонером творів образотворчого мистецтва. Його приватна «ґалерея» охоплює десятки визначних творів українського образотворчого мистецтва, серед якого знаходяться твори О.Новаківського, Марчука, та ін. Серед них особливе місце займала збірка творів О.Новаківського (50 картин), яку він після демонстрації на виставках у галереях та музеях Європи, США та Канади подарував Музеєві О. Новаківського у Львові. (12-членна комісія фахівців оцінила подарунок М.Мушинки сумою на 262 200 тисяч євро).
Тісні й довірливі взаємини з Митрополитом УАПЦ Мстиславом сприяли і виданню колекції Мушинки екслібрісів „Книжковий знак шестидесятників” (Бавн-Брук, 1972) з вступною статтею „Екслібріс молодих українських мистців” під псевдонімом Микола Вірук (зворотна назва рідного села Курів, щоб не привернути до себе увагу пильних органів безпеки). Це була перша публікація Мушинки на Заході.

Протягом останніх кількох десятиліть Микола Мушинка брав участь з науковими доповідями в різних наукових конференціях в Україні, Чехії, Словаччині, Польщі, Сербії, Німеччині, Канаді, США. Його статті появлялися не тільки в українській та словацькій пресі Словаччини, але й в Україні та у різних діаспорних виданнях світу.
Миколу Мушинку можна вважати живою леґендою, оскільки, переконаний, серед українців нема, взагалі, науковця, який би мав таке величезне коло знайомих науковців, письменників та поетів, мистців та артистів, діячів науки й культури та громадського життя не тільки країн Европи, але й у США та Канади. Закордонний Академік відомий у колі редакційної колеґії Енциклопедії українознавства, в різних університетах та наукових інститутах Европи, України, в УВУ в Мюнхені, де викладав кілька семестрів, у США та Канаді.

Свою величезну колекцію книжок – бібліотеку – понад 30 тисяч українських книжок, він подарував Науковій Бібліотеці у Пряшеві (Словаччина).

Микола Мушинка обдарований талантом не тільки знаходити історичні документи, архіви, але й „загублених” людей, які під час Другої світової війни загинули, чи „загубилися”. Він віднайшов поховання відомих людей – Софію Дністрянську (дружину академіка Станіслава Дністрянського), Емілію Голубовську (дочку Степана Рудницького), останки яких на власних плечах заносив в Україну на перепоховання.
Написане та опубліковане Миколою Мушинкою під його прізвищем та псевдонімами, які змушений був вживати, щоб уникнути переслідування, є доказом того, що науковець, дослідник, колекціонер і меценат не міг залишитися пастухом худоби. На нього чекали титули академіка, численні почесні докторські титули різних університетів, на нього чекала українська наука в Україні і в українській діаспорі по цілому світу, бо саме їм він служив і служить протягом свого науково-дослідницького життя.

Своєю неймовірною енергією та надзвичайною працьовитістю (за яку я б йому додав до його прізвища – Невтомний) він збагатив українську науку, живучи у Словаччині, своїми науковими вартісними і надзвичайно цікавими публікаціями.

Союз русинів-українців Словацької Республіки був спонзором книжки „Микола Мушинка 85” (Пряшів 2021), яка була видана до дня народження вченого. 90-сторінкова книжка вміщує короткий життєвий шлях Мушинки, а решта спогади, вітання, світлини, дипломи та нагороди. Упорядник О.Мушинка зазначає, що це лише частина отриманих побажань та статей, присвячених до славного ювілею. Приятель і колеґа Мушинки І.Бірчак зазначає, що найбільшим помічником Мушинки була його дружина Маґда, яка окрім господині в хаті була для Миколи „універсальною секретаркою, архіваріюсом, машиністкою” (ще до комп’ютерної доби), зрешто його комп’ютером, якому завдячує і провадження бібліоґрафії Мушинки від появи перших статей 1956 р.

Почав Микола Мушинка свою публіцистичну діяльність вже понад 60 років тому, тож його працьовитість дає нам надію на появу нових наукових, чи просто людських, цікавих історій, які будуть далі захоплювати науковців та читачів.