Він був не тільки архітектором, мистецтвознавцем, публіцистом, але й талановитим графіком

Володимир Січинський

Павло Лопата для Нового Шляху-Українських Вістей.

Володимир Січинський походив з роду четвертого покоління священнослужителів. Його батько, Юхим Січинський (1857-1937), був видатним істориком, археологом, етнографом, музеєзнавцем, організатором просвітнього руху на Поділлі й православним священиком-протоєреєм, редактором “Подільських єпархіяльних відомостей“ та інших подільських видань. У домі свого батька, Володимир був народжений 125 років тому, 24 червня 1894 р., мав змалку усі умови для розвитку свого таланту й передусім світогляду. Десятирічним вступив у Кам’янець-Подільську технічну школу, а до вищої – Інституту цивільних інженерів у Петербурзі, поступив 1912 року. Як подільську школу, так і петербурзьку, закінчив з відзначеннями – золотими медалями. 24-літнім, ставши архітектором, брав участь у заснуванні Архітектурного інституту в Києві 1918-1919 роках та керував будівельним відділом земської управи на Поділлі. Після поразки української державності, В. Січинський був змушений перебратися до Львова, де став учителем філії Академічної гімназії. Звідси, 1923 року, емігрував до Праги, де повних 10 років був лектором і доцентом Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, й одночасно викладав історію мистецтва (рисунок, перспектива) в Українській студії пластичного мистецтва (УСПМ) там же. Крім педагогічної праці, продовжував навчатися в Карловому університеті, на закінчення котрого 1927 року здобув звання доктора філософічних наук, яке дало йому змогу стати професором Українського Вільного Університету (УВУ).

Володимир Січинський виявився дуже вдалим мистцем-графіком. Перебуваючи у Львові, він виготовив обкладинки: для книжки Богдана Барвінського “Історія українського народу“ (1921), книжки Клима Поліщука “Світ червоний“ (1922), календаря “Червоної калини“ (1923), а також екслібріс для Української випожичальні книжок (1921), екслібріс Івана Крип’якевича (1923) та дві афіші: одну – до виставки діячів українського мистецтва, а другу – до виставки Гуртка діячів українського мистецтва у Львові (1922). Винятково удачний бачимо книжковий знак, присвячений бібліотеці І. Крип’якевича, в котрому Січинський виразно показав бароковий картуш, прикрашений орнаментом з пишним листям аканта, на тлі котрих чітко видніють дві літери – І та К.

Здібний знавець техніки деревориту, Січинський підготував плакат чеською мовою для виставки української книжкової графіки у Празі (1924), оформив обкладинки до книжок: Якима Яреми “Вступ до філософії“ (1924), “Календаря Просвіти на 1935 рік“ та для своєї брошури “Бардіїв. Пізнай свій край“ (Видавництво Юрія Тищенка, Прага, 1939, циклографія). Не менш вдалими графічними роботами від попередніх були його дереворити для двох грамот: д-ра медицини Михайла Гончаренка та д-ра медицини Степана Загребельного (Прага, 1941).

Німеччина для В. Січинського була тимчасовим притулком, в якій опинився в березні 1945 р., де був професором УВУ. Але як для більшості українських скитальців, у 1949-му році, Володимир Юхимович переїхав з родиною до США. В Америці, з новими силами, він продовжував брати участь у науковій діяльності. Хоч умови життя і праці були складними в одній кімнаті з дружиною і двома дітьми, Січинський виконав велику кількість графічних робіт для книжкових обкладинок, друкарських та фірмових підприємств, видавництв, організацій, товариств, корпорацій, каталогів, гербів українських земель, оформлень українських журналів: “Вісник“, “Крила“, “Волинь“, марок та інших. Його графіка має суто український характер, бо вона базується на українських стародруках ренесансу і бароко. Дуже промовистою відзначається обкладинка до ювілейного збірника “Наш Львів. 1252-1952“, виданого 1953 року Видавництвом “Червона калина“ в Нью-Йорку та надрукованого в друкарні “Свобода“. Ця робота нашого графіка красується гербом міста Лева, рисунками з катедри св. Юра та вежі Корнятка при Успенській церкві. Різноманітні шрифти, свобідно і легко нанесені на згадану обкладинку, притаманні Січинському, що свідчать про його глибоке знання старої української книжкової графіки.

Широко визнаний Володимир Січинський у світовій науковій та мистецькій громадскості, був знаним і популярним проєктантом шкільних споруд, Народних домів для галицьких сіл, надгробних пам’ятників у Німеччині, дерев’яних і мурованих церков у Словаччині та церковних споруд в Америці й Канаді. Архітектор виготовив проєкт Катедральної Православної п’ятибанної церкви для конкурсу на її побудову у Вінніпезі (1949) та проєкт Соборної церкви св. Софії і Народного дому в Монтреалі (1957). Першим архітектурним проєктом Січинського в Америці виявився для Греко-католицької церкви у Виппені, до речі, реалізований, в якому використав модернізовані мотиви українського бароко. Невтомна праця В. Січинського на ниві української мистецької й графічної культури поставили його в ряд основоположників українського мистецтвознавства. Він вважається автором понад 530 друкованих праць в галузі мистецтва, автором фундаментальних праць, до реєстру яких належать: “Історія українського граверства 16-18 ст.“ (Львів, 1937), “Українське ужиткове мистецтво“ (альбом, Прага, 1942), “Українська культура“ (альбом, Франкфурт, 1949), двотомна “Історія українського мистецтва. Архітектура“ (Нью-Йорк, 1956). Довголітня робота саме над цією Історією, виданою Науковим Товариством ім Шевченка в Америці й Українською Вільної Академією Наук у США за матеріаяльною допомогою Східньо-Европейського фонду, дали авторові змогу відкрити правильний шлях до зрозуміння української архітектури. Перший том (180 стор.) містить текстовий матеріял, поміщений в окремих шести розділах за хронологічним поділом стилів, у котрих докладно насвітлено історично-суспільний розвиток церковного будівництва, опис архітектурних пам’ятників та вичерпні життєписні дані про виконавців цих пам’яток. Другий том Історії проф. Січинського має 64 таблиць із 300 рисунками, дуже скрупульозно виконаними ним самим. Кілька із цих рисунків він зробив за шкіцами архітектора Олександра Лушпинського, Василя Кричевського, Володимира Лозінського та навіть за рисунком Тараса Шевченка (“Богданова церква в Суботові“, таблиця 31, рисунок ч. 3). У відносно великому монографічному альбомі поміщено, наприклад, на таблицях ч. 1, вісім рисунків, котрі відображають залишки грецької культури біля сучасного Керча. З подібних залишків грецької архітектури з Херсона, Січинський зробив 14 рисунків, що виповнюють таблиці числа 3 і 4. Наступні таблиці 4-5, заповнені планами базилік, баптистерій, хрещатих церков, каплиць, капітелій, хатактерні для старохристиянської архітектури в Криму (22 рисунки). Старокняжа доба займає 9 рисунків з планами Десятинної церкви, Успенської катедри, церкви Кирила, церкви св. Михаїла та iнших будов Києва Х-ХІІ ст. На слідуючих таблицях зображено рисунки із катедри Спаса в Чернігові, будов Чернігова, Галича, церкви св. Пантелеймона в Галичі, численних церков та римокатолицьких костелів у Львові, дерев’яних церков на Бойківщині, Лемківщині, Буковині, п’ятибанної церкви в Ромнах на Полтавщині та безліч інших рисунків з фронтонів, фасад, порталів, брам, бань, орнаментів, вестибюлів, веж-дзвіниць тощо, яким характерне досконале технічно-графічне виконання майстром неабиякої ерудиції в галузі архітектурної науки.

SHARE