Графічні портрети Тараса Шевченка

Павло Лопата для Нового Шляху-Українських Вістей.

Графіку, як один з найпоширеніших видів образотворчого мистецтва, в якому працювало багато визначних художників, як напр.: Мікеланджело, Дюрер, Рембрандт, брати Тарасевичі, Іван Щирський, Григорій Левицький, Юрій Нарбут, Олена Кульчицька, Василь Касіян та ряд інших, вживали українські й не українські мистці для створення портретів Тараса Шевченка. Перші з них, виконані ще за життя поета, появилися використанням олівців, пера і туші та інших графічних технік різними мистцями. До цих перших портретів, зроблених з натури, належать портрети щирого, люб’язного та з доброю душею друга Шевченка – Василя Штернберга (1818-1845). Подружили вони від першої зустрічі, що відбулася восени 1838 року. У 1840-му році жили разом в одній квартирі на ІІ лінії в будинку Доннеберга в Петербурзі й були учнями Академії мистецтв. Штернберг був добрим живописцем і портретистом, то з-під його руки постало чотири портрети – зарисовки олівцем, з котрих три були зроблені в профілі з Шевченка. Одній роботі дав назву “Шевченко під ковдрою”. Іншу назвав “Т. Г. Шевченко за уроками”, в якій зображено молодого рисівника, що сидить нахиленим за столом та аркушом паперу, на який вносить олівцем в руці мабуть лінії для завершення роботи над домашнім завданням. У другому творі: Тарас стоїть, убраний у тодішній студентський одяг, в якого руки спочивають над поясами. “Замість чаю ми побрились”- це третій рисунок Штернберга, відомий як дружній шарж, який з’явився тоді, коли одного ранку, маючи кілька хвилин перед лекціями, голови приятелів зображено перед дзеркалом.

Того ж 1840 року, ще один друг Шевченка, Михайло Башилов (1821-1870), створив рисунок пером як профільний портрет поета. Хоч він не зовсім вдалий, не подібний обличчям до Шевченка, проте вартий уваги тим, що зроблений художником-аматором і належить до одного з перших портретів поета. Над портретом Шевченка працювала Глафіра Псьол (1823-1886), начерки котрої збереглися на сторінках її робочого альбому (олівець, 1843). Хоч Пантелеймон Куліш не був художником і був знайомий з Шевченком з 1843 р., тож він спромігся нарисувати олівцем на папері досить вдалий “Портрет Т. Г. Шевченка” 1844 року, який у своїй книжечці “Святеє сонечко загляне” (Київ-Львів, 2003) Тетяна Андрущенко помістила під номером 21. Портрет з натури за життя Шевченка зробив його приятель Михайло Микешин (1835-1896), який було поміщено у виданому “Кобзарі” 1860 року. Зразу після появи цієї публікації Е. Гогенфельден використав цей портрет й перевидав гравюрою на дереві. Фрідріх Брокгауз, засновник німецької видавничої фірми, також вигравірував портрет Шевченка на сталевій пластинці. Із групової фотографії, зробленій Андрієм Деньєром у Петербурзі 1860 р., на котрій сфотографовано сидячого поета поміж братами Василем й Олександром Лазаревськими, Григорієм Честахівським та Павлом Якушкіним, Брокгауз вирізав постать Шевченка, й таким способом виконав з нього дуже популярний портрет, копії якого часто повторювали російські малярі гравюри на металі. Літографічною технікою “Шевченко в труні” 1861-го року зробив Василь Верещаґін (1842-1904). Тією ж технікою виконали портрети Шевченка Василь Тімм (1861), а три роки опісля П. Борель (1864), як також Микола Мурашко (1867), Василь Мате, В. Гутовський та С. Лапинський.

Кінцем ХІХ і на початку ХХ століть, царська влада не дозволяла друкувати які-небудь портрети Шевченка. Тих мистців, які не дотримувалися заборони, строго карала. Вільно творити образи великого сина України настав час після першої світової війни, й зокрема під час й після другої. Послуговуючись літографічною технікою, портрети поета створили: А. Баранов (1939), А. Чхаїдзе (1939), С. Боїм (1941), К. Елева (1945), В. Касіян (1945), С. Живко (1960), І. Катрушенко (1964), С. Грузберґ (1964) та інші. На цьому місці слід додати імена тих мистців, які послуговувались гравюрою на дереві і також створили якісні потрети поета: Василь Касіян (1935, 1936), Олекса Шатківський (1942), Антон Середа (1944), О. Никифоров (1948), К. Козловський (1963) та І. Пантелюк (1964).

У середині 1930-их років з’явилися графічні портрети Тараса Григоровича, виданих у кількох містах України (Київ, Житомир), виконані пером або пензлем навіть високої якості, але хто були їхні автори, досі не було встановлено.

У Чернівецькому Краєзнавчому музеї зберігається портрет незламного Шевченка, зробленого олівцем і пером у 30-ті роки буковинським художником Євзевієм Ліпецьким (1889-1970). Різної художньої якості та новими композиційними рішеннями появилося чимало портретів з нашого геніального гуманіста, створені такими майстрами графіки-Фотієм Красицьким, Осипом Куриласом, Оленою Сахновською, Оленою Кульчицькою, Софією Налепінською, Михайлом Козиком та іншими шевченколюбами. Всі вони послуговувалися технікою літографії, на той час вже достатньо популярною, добре опанованою і широко використаною у друкарських підприємствах. Серед плеяди майстрів, які послуговувалися технікою лінориту, буки такі: Володимир Куткін, Сергій Онищенко, Федір Глущук, Сергій Борейко, Григорій Смольський, Василь Форостецький, Олександр Данченко, Василь Авраменко, Микола Компанець та ряд інших. У середині 1960-их років, вони стали авторами графічних творів, які збагатили так звану Шевченкіану.

Коли українські майстри різних графічних технік готувалися до ювілейної виставки, присвяченої 100-річчю від дня смерті Шевченка, то крім трьох портретів поета зроблених Василем Касіяном (лінолеум, дереворит), виконали Іван Михайлович Селіванов (ліногравюра), Ігор Стаханов (кольорова ліногравюра), Антоніна Яківна Ткачова (автолітографія), Семен Лазеба (кольорова літографія), Володимир Масик (кольорова літографія), Іван Крислач (ліногравюра), В. Чорноусов (рисунок вуглем і крейдою), А. Домнич (гуаш, білила). Велику шану віддали поету ще й такі художники, які займалися мистецтвом екслібрису. В їхніх роботах дуже чітко викарбовано портретні образи Великого Кобзаря, з котрих випливає естетична завершеність та близька схожість і подібність до самого Шевченка. Отож, високохудожні праці-портрети з характерними рисами в обличчі та одязі Тараса Григоровича створили: Іван Балан у 1987-1988-му роках, Микола Бондаренко (1986, 1987, 1991), Богдан Гурман (1983, 1984), Ірина Колядіна (1988), Рудольф Копилов (1984), Борис Куновський (1988-1989), Володимир Ломака (1984), Олександр Мікловда (1992), Петро Прокопів (1978, 1989), Євген Тиханович (1971, 1977), Василь Хворост (1993), Анатолій Худяков (1989, 1993) та багато інших.

Для слідуючої ювілейної виставки у двохсоту річницю від дня народження Тараса Шевченка, яка відбулася в залах Національного музею поета в Києві 2014 р., графічні роботи з його портретом потрапили таких мистців: Федіра Литвинова “Портрет Тараса Шевченка” (літографія), “Портрет Тараса Шевченка у профіль” (олівець, папір) і тої ж самої назви картина, виконана мішаною технікою, а також Людмили Мітченко “Портрет Тараса Шевченка” (літографія).

На завершення потрібно згадати, що графічними портретами з Шевченка усіх вище наведених мистців часто послуговувались видавництва для ошатних обкладинок “Кобзарів” та інших поетичних творів, як напр.: для поеми “Гайдамаки”, яка окремою публікацією появилася в Едмонтоні 1954 року, котру прикрасила графічна робота Івана Кейвана. Їхні портрети Шевченка масовою кількістю репродукувались на плакатах, сірникових коробках, поштових марках та найбільше на поштових листівках, які мали найбільший попит серед українського народу протягом більш ніж ста років. Авторами цих листівок з портретом нашого пророка були: І. Айзеншер, Х. Гусиков, М. Гаврилко, М. Досс, А. Манастирський, В. Масютин, Ю. Магалевський, І. Косинін, В. Кадулін, Б. Карпов, О. Лятуринська, І. Корецька, О. Савченко-Більський, О. Шпаковський та інші.

Поштові листівки, друковані у всяких видавництвах й у різні часи ХХ століття, відіграли важливу роль у формуванні правдивого зорового образу Шевченка у свідомості й уяві тисячі людей та були посередником у спілкуванні між ними і слугували мистцям у їхній праці над власними творами на шевченківську тематику, зокрема для скульпторів, які пробували створювати проєкти пам’ятників Тарасу Шевченку у різних містах і селах України та поза її межами. Можна сподіватися, що графічна Шевченкіана з портретами нашого геніального світоча-носія науки, буде надалі збагачуватися художниками у близькому і в далекому майбутньому.

SHARE