До 100-річчя від дня смерті нобелівського лауреата Іллі Мечникова

Ярослав Стех для Нового Шляху, Торонто.

Продовження з попереднього числа

У виборі подруги життя Ілля не помилився – він палко любив як першу, так і другу дружину. Ольга для нього була найціннішим скарбом. Вона робила все, щоб він був щасливий і зміг цілковито віддатися служінню науці. Зі свого боку, Мечников допоміг Олі досягти того, про що вона мріяла в юності. Ольга з великою вдячністю писала про те, що Ілля, “що стояв на сто разів вище за мене, не тільки не пригнічував моєї особистості, навпаки, завжди тактовно і обережно ставився до мене. Його жвавість, веселість, допитливість, здатність все відмінно організовувати робили його незрівнянним товаришем і другом сімейного життя. Працювати з ним було найбільшим благом, тому що, щедро ділячись своїми думками, повідомляючи своє захоплення та інтерес до дослідження, він у той же час створював атмосферу тісного спілкування і шукання знання і правди, і самому скромному працівнику це дозволяло відчувати, що він бере участь у виконання високої мети…” Такої думки була Оля про свого мужа Іллю.

Українська мальовнича Одеса була ідеальним місцем для вивчення морських тварин. Оля та численні студенти допомагали у його дослідах, але російська імперія була тюрмою науки і народів. Після вбивства царя Олександра II у 1881 році реакційні дії уряду значно посилилися, і Мечников, подавши у відставку, переїхав в італійську Мессіну, а згодом і до Парижа.

Науковий доробок вченого надзвичайно великий за розміром і якістю. Він зробив важливий внесок в науку, надаючи їй методологічний характер: мета вченого полягала в тому, щоб вивчати “імунітет при інфекційних захворюваннях з позицій клітинної фізіології”. Коли уявлення про роль фагоцитозу і функції лейкоцитів набули ширшого поширення серед імунологів, Мечников звернувся до інших ідей, зайнявшись, зокрема, проблемами старіння і смерті. У 1903 році він опублікував книгу, присвячену “ортобіозу” – або вмінню “жити правильно”. – “Етюди про природу людини”, в якій обговорюється значення їжі і обгрунтовується необхідність вживання великих кількостей кисломолочних продуктів, або кисляку, заквашеному за допомогою болгарської палички. Ім’я Мечникова пов’язане з популярним комерційним способом виготовлення кефіру, однак учений не отримував за це ніяких грошей. Ідеї талановитого вченогоі і дотепер сприяють розвитку різних галузей біології й медицини. До класичних робіт Мечникова належать праці з мікробіології. Серед них — дослідження холери, тифу, туберкульозу, а також спільні з французьким ученим Емілем Ру дослідження з сифілісу. На той час недуга сифілісу був науці невідома. Його ім’я присвоює багато наукових дослідницьких і медичних закладів. Навіть тепер за видатні розробки в ділянці мікробіології, імунології, геронтологої та боротьби з інфекційними хворобами ученим признають премію імені І. Мечнікова з врученням наукової медалі. Мечников спільно з Паулем Ерліхом був визнаний гідним Нобелівської премії з фізіології та медичних наук 1908 року “за праці по імунітету”. Як зазначив у привітальній промові К. Мернер з Каролінського інституту, “після відкриттів Едварда Дженнера, Луї Пастера і Роберта Коха залишалося нез’ясованим основне питання імунології: Яким чином організму вдається перемогти хвороботворних мікробів, які, атакувавши його, змогли закріпитися і почали розвиватися? Намагаючись знайти відповідь на це питання, – продовжував Мернер, – Мечников поклав початок сучасним дослідженням з імунології та вплинув на весь хід її розвитку “. Так само його опрацювання про роль фагоцитозу і функції лейкоцитів здобула визнання в науковому світі, він розпочав роботу над проблемами старіння і смерті. Прагнучи віднайти ключ за допомогою якого віддалити смерть людини. Мечников ретельно стежив за способом життя людини: сам пив лише кип’ячену воду, ніколи не їв немитих плодів, не вживав алкоголю, не грав в азартні ігри, був завжди привітно-усміхнений. Одного разу, читаючи Біблію, Мечников звернув увагу на слова: “І помер у старості добрій, постарілий і насичений життям…”

І тоді видатний імунолог подумав: а може, і справді життям можна “насититися”, і померти спокійно, погодившись з тим, що земний шлях пройдено? На думку Мечникова, людина боїться смерті тому, що вмирає зарано. Тож наука повинна допомогти продовжити людське життя, щоб людина пройшла повний життєвий цикл, який Мечников і називав “ортобіозом”. Ілля Мечников вважав, що можна лікувати, всяку хворобу і вірив, що за допомогою науки і культури чоловік спроможний подолати протиріччя людської природи (в тому числі і між раннім статевим дозріванням і віком вступу в брак), підготувати собі щасливе існування і, при природному переході “інстинкту життя” в “інстинкт смерті”, – безстрашний кінець. Ці погляди викладені в книгах “Етюди про природу людини” і “Етюди оптимізму” (1907). Вчений вірив в безмежні можливості науки, яка може вивести людство на істинну правельний шлях повноцінного життя. Свій світогляд вчений називав “раціоналізмом” (“Сорок років шукання раціонального світогляду”, 1913). Це звичайно далеко не всі охоплені осяги вченого в науці їх неспосіб в розмірах статті перерахувати. Досить згадати, що серед численних нагород і відзнак Мечникова – медаль Коплі Лондонського королівського товариства, ступінь почесного доктора Кембріджського університету. Він – член Французької академії медицини і Шведського медичного товариства (хотяй Ілля не закінчив медучних студій) та посідав десятки найбільш престижних наукових вирізнень. Сам Ілля Мечников був слабкого здоров’я, приписував слабким ґенам свого родоводу. Незадовго до смерті Мечников написав: “Моя мати померла у 65 років, батько у 68, брат у 57-м років. Серцева спадковість у мене, безперечно, погана. Тож нехай ті, хто вважає, що за моїми правилами я повинен був би прожити 100 років і більше, “пробачать” мені передчасну смерть з огляду на вищезгадані обставини”. Ілля Ілліч Мечников помер у Парижі 15 липня 1916 року на 71-му році життя після кількох інфарктів міокарда, залишивши в смутку дружину Ольгу та численних побратимів і однодумців з наукових дослідів.X Ілля МечниковX Ярослав Стех