Занадто довга червона лінія

Якби це був 1991-й рік і замість Росії був Ірак, все б уже давно скінчилося. Але 2014-го року спочатку була анексія Криму, яка мала би бути тою червоною лінією, за яку ніхто у нинішньому світі немає права переходити і перехід якої мав би викликати миттєву і адекватну відповідь світових потуг. Які, крім того, обіцяли Україні подібного не допустити. Кувейту у свій час ніхто нічого офіційно не обіцяв, але ідентичні дії Саддама Хусейна зібрали світову коаліцію, яка поставила агресора на місце через 7 місяців після вторгнення.

Потім була трагедія рейсу МН-17, яка розглядалася більшістю світової громадськості як червона лінія. За подібні дії Президент Рейган колись бомбив резиденцію глави Лівії.

Потім була Волноваха, килимове бомбардування цивільного об’єкту. З таким західні лідери не зустрічалися вже десятки років і мабуть не знали, що у такому випадку робити. Через тиждень був Маріуполь, ще одне килимове бомбардування цивільного об’єкту, вдвічі потужніше. Попри численні заяви з осудом тих терористичних актів, здавалося, що реакція західних лідерів того разу була, щонайменше, млявою і повільною.

Потім було зрівняння з землею Вуглегірська та Дебальцевого у кінці січня – на початку лютого, знову десятки цивільних жертв, тисячі біженців.

А ще були (і продовжуються) трагедії луганських сіл і містечок Степанівки, Чорнухіного, Попасної, Станиці Луганської, Кримського та багатьох інших, майже вщерть зруйнованих російською артилерією, з непорахованими сотнями жертв.

Зараз ми усі сподіваємося, що, можливо, Европа 12 лютого відключить Росії SWIFT, що, можливо, зупинить агресора. Ідучи цією довгою червоною лінією, західний світ дозволив загинути за даними німецької розвідки 50 тисячам людей у центрі Европи (офіційні дані про кількість жертв – близько 5 тис, але яка різниця?).

Зараз колишній посол США в Україні Джон Хербст каже, що застосування повітряних сил Росією викликало би швидку реакцію Америки. Так нібито є різниця, чим обстрілюють житловий квартал – ракетами повітря-земля чи земля-земля.

А поки що лідери Европи та Америки не хочуть давати Україні летальну зброю, бо мовляв, це лише загострить ситуацію. Так нібито їх власна бездіяльність не сприяла загостренню ситуації вже протягом десяти місяців. Як влучно сказав український блогер Леонід Швець (переклад і перефразування Нового Шляху) – “якщо не дати Україні зброї, Путін виведе війська, тому що він напав на Україну через те, що боявся, що Україні дадуть зброю”.

Очевидно, що московські переговори Меркель, Олланда і Путіна ні до чого не призвели. На цьому тлі вікладення нових европейських санкцій на наступний тиждень, не до кінця зрозумілий результат перемовин Меркель і Обами в понеділок, надії на ще новіший раунд перемовин з Росією, який має відбутися у цю середу, виглядають як прояв нерозуміння Заходом, що власне кажучи робити для зупинки війни. Очевидно, саме так це сприймає Росія – її наступ на Дебальцеве поновився з новою силою, загинули десятки українських військових і цивільних. А сьогодні був обстріляний Краматорськ, знову килимове бомбардування мирних кварталів, аналогічне маріупольському.

Повільно працюють західні лідери. Забагато людей мусило розпрощатися з життям, поки до високочолих панів і пань у великих світових кабінетах доходили прості істини. Найближчий тиждень покаже, чи ці істини таки дійшли за призначенням.