Згадка про художника Модеста Сосенка (До 145-річчя народження і 100- річчя смерті)

Пaвло Лопата для Нового Шляху – Українських Вістей.

У 1905-ому році у Львові появлявся друком журнал “Артистичний вісник”, редакцію котрого очолював Іван Труш. Вже досі він мав певний журналістичний та видавничий досвід, бо був співпрацівником газет “Зоря” і “Діла” та журналів “Будуччина”, “Неділя” та “Наш край”. До вересневого і жовтневого номера “Вісника” прагнув подати деякі біографічні дані про мистців, які брали участь у першій Виставці українських артистів, влаштованої “Товариством прихильників української літератури, науки і штуки” у Львові, у котрій дебютували київські та львівські художники. На його прохання Модест Сосенко написав і передав йому коротеньку записку: “Я народився 1875 року в Порогах, селі Богородчанського повіту, де мій батько був священиком. Він помер, як і моя мама, в третім році мого життя. Школу реальну укінчив я в Станіславові а потім пробув я чотири роки в школі Штук красних у Кракові. Пізніше заопікувався мною митрополит Шептицький, і за його кошт міг я виїхати на два роки до Парижа. Там студіював я в Школі Бонатта”. Таку довідку І. Труш помістив про Сосенка у своїй статті “Наші артисти-малярі” на 132-ій сторінці журналу “Артистичний вісник”.

Насправді, конкретних відомостей про особисте і творче життя Модеста Сосенка залишилось мало. Але, все-таки відомо, що він народився 23 квітня у селі Пороги, розташованого на берегах річки Бистриці-Солотвинської, на Станіславщині у подружжі Данила та Анни (уродженої Кислівською). Після смерті батьків 1878 р., трирічного Модеста взяв на виховання вуйко о. Сов’яковський в село Пужники Тлумацького району. Жити в умовах жорстокого гніту Австро-Угорської монархії було не легко. Отож, доля Сосенка стелила йому складний шлях існування та шукання правильної дороги до реалізації своїх задумів. Лиш великий хист до малювання, природна здібність, обдарування талантом, працездатність та любов до мистецтва, пригодилися йому навчатися у Станіславівській реальній гімназії, й зразу після її закінчення 1896 р., вчився в Кракові на відділі рисунків і малярства, пробувши до 1900 року.

З його поверненням до Станіслава, Сосенко допомагав польському маляреві Макаревичу розписувати іконостас для місцевої катедри, замовлений єпископом Григорієм Хомишиним та Митрополитом Андреєм Шептицьким. Того ж 1900 р., двадцятип’ятирічному Модестові пощастило самому розписати бабинець церкви в с. Яблуниця, розкинутого на берегах ріки Білий Черемош. Як стипендист Митрополита Андрея, 1901 року, Сосенко вчився в Мюнхенській Академії мистецтв, а також в Паризькій мистецькій школі Леона Бонна – відомого французького портертиста.

З неабиякими знаннями як рисувальника і колориста, Сосенко повернувся до рідного краю, де у Львові знайшов притулок на постійне проживання і для творчої діяльності. Тут активно ввійшов у процес творення церковного малярства, в яке багато вносив новаторських думок та зразків іконографічного мистецтва. Займаючись сакральним малярством, розписува церкви і так заробляв собі на хліб насущний. Крім такої роботи, працював у Львівському національному музеї. З допомогою свого вуйка о. Сов’яковського, Сосенко розписав церкву в селі Пужники 1906 року, а опісля розмалював ще такі: св. Михаїла в с. Підберізці (1907-1910), в с. Печеніжин (1908), в с. Дев’ятники (1909), св. Миколая в Золочеві (1911-1913), святого Воскресіння в с. Риків (1911) та частинно в інших селах, у котрих не збереглися не тільки його поліхромії, але й самі церкви. Розмальовував їх не за шаблоном, загально прийнятим в Галичині на зламі 19-20 століть. Він не копіював зразки попередніх церковно-релігійних малярів, а творив їх і стилізував за своїм власним “сосенівським стилем”.

Модест Сосенко виявився майстром монументально-декоративного розпису, який дозволив йому стати творцем світського монументального розпису плафонів та двох залів – актового і концертного у Музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові. Проєкти для цієї роботи й досі зберігаються у фондах Львівського національного музею. Досягнути усього в малярстві вільними мріями Сосенкові завадили нелегкі матеріяльні умови, а також війна і фронт в австрійській армії, розлучення з дружиною, ув’язнення в польському концентраційному таборі для українців із Західної України у місті Вадовиці Краківського воєвідства, тяжка недуга, шпитальне перебування 1918 року, туберкульоз легенів, самотнє доживання у одній з митрополичих кімнат катедри св. Юра і передчасна смерть, яка настала 4 лютого 1920 року. Тіло спочилого світлої пам’яті Модеста Сосенка було поховано на Янівському цвинтарі.

Того ж самого року, у жовтні місяці, управа Національного музею у Львові організувала посмертну виставку творів Сосенка і випустила каталог, до якого Іларіон Свєнціцький (1876-1956) – відомий мистецтвознавець і співпрацівник Сосенка в музею, між іншим написав: “… Для мистця Сосенка було найкращим завданням гармонійна гра переходу кольорів один в другого ніжними тонами та замкнута в мистецьку цілість орнаментаційна думка… Колорист-орнаментатор, ось властиве мистецьке обличчя Модеста Сосенка… Його багатство орнаменту послужить ще довгі часи українським мистцям-декораторам зразком і джерелом щирого мистецького чуття для первісних форм людового мистецтва. Сосенко, з природи погідний, ясний характер, скромний і сердечний товариш не єсть виразом якогось неспокійного блукання в розвязці мистецьких завдань та в вигляданні особливих якихось ефектів. Він взагалі-поет краси, мистець-лірик… він мріє про красу, він її любить, він її добачує всюди в гармонійній цілості лінії рисунку, та у чудовій грі барвних тонів…”.

До речі, на виставці було представлено 104 творів Сосенка, яких половина належала Національному музею, біля 40 Митрополитові А. Шептицькому та 11 раднику Михайлові Сосенку. Створені мистцем у Кракові 1900-1901 роках, на виставці були такі картини: “Голова хлопця”, “Старий мужчина”, “Молодець з диском”, “Шлях біля верб під Краковом” ; у Німеччині 1901-1902-му роках: “Єпископ Афанасій Шептицький”, “Дівча в червоному капелюсі”, “Голова бородатого”; у Парижі 1902-1905-му рр. : “Жіночий портрет”, “Ліс в освітленні”, “Портрет дами в жовтому”, кілька жіночих актів; у рідному краю: “Ліс в горах”, “Пень ялиці”, “Гребля”, “Огорожа в горах”, “Хати на Поділлі”, “Церква в Конюшках”, “Село за левадами”, ікони: “Нерукотворний образ Спаса”, “Св. Іосафат”, автопортрети, портрети римських папів та українських католицьких Єпископів від 1596 року, кілька портретів Митрополита Шептицького, олійні ескізи на полотні для поліхромії залів Музичного інституту у Львові, а також біля 20 пейзажних картин, створених у Далмації, Чорногорії та на узбережжі Адріятичного моря.

Важливе місце в мистецькій спадщині М. Сосенка займають портрети, переважно жіночі, до яких умів вложити характерні риси не тільки зовнішні, але і психологічні. Коли експонувалося одне з двох портретних зображень Сосенка на виставці 1905 року, а саме “Портрет дами в жовтому”, то Іван Труш згадав про нього такими трьома словами-”одна з найгарніших картин”. І дійсно, портрет цей насичений сильними контрастами теплих жовтих і холодних синіх тонів, прекрасно між собою згармонізованих. Картини портретованих будував на чітко встановлених композиціях, в яких пов’язував людину з навколішнім середовищем. Свідчить про це його “Портрет жінки на тлі саду” (1914). Спокій саду намальований художником умовно позаду жіночої голови з вишуканою на ній завитою до заду зачіскою волосся. Вплив мюнхенської і паризької живописних шкіл відзеркалюється в картині “Портрет бойкині” (1909). Сосенко зобразив сільську дівчину в ясно помаранчевій квітчастій хустині, надаючи їй монументальності, якою широко практично користувався, розписуючи церковні і громадські установи. У своїх станкових портретах, позначених реалістично-живописними методами, маляр зображував портрети старих мужчин у профілю, бородатих, у ковпаку, молодих хлопців біля поруччя, біля вікон, на плоті, а також йому знайомих осіб: пані Лотоцької, Йоасі Сосенко, Івана Сосенка, Андрея Шептицького та інших, до числа яких належать “Автопортрети” (обидва пастельної техніки). Модест Сосенко не дочекався оцінок своєї творчості мистецтвознавцями, хоч належав тоді до плеяди художників яскраво видимих та кольористично обдарованих. У розвитку мистецтва Галичини кінцем 19-го і на початку 20-го століть, він посів першорядне місце, лиш передчасна смерть (маючи лиш 45 років) не дозволила йому розгорнути свої широко творчі можливості. Однак, його різноманітна спадщина лишилася скарбницею в українському мистецтві.