Злочин, а не помилка

Одним з перших бажань нормальної людини після того, як сталося щось жахливе, наприклад було розбомблене місто і вбито кількадесят цивільних людей, мабуть є знайти хоч якісь виправдання для того, хто це зробив. Не хочеться вірити, що є монстри, які бомблять мирні квартали просто для деморалізації супротивника або ж для провокації. Хочеться думати, що сталася військова помилка, а не військовий злочин.

Навіть збиття малайзійського літака у липні минулого року, яке найімовірніше було вчинене російськими військовими, більшістю оглядачів оцінюється як військова помилка. Ця помилка була обтяжена характером війни на Донбасі – війни загарбницької, та ще й необ’явленої, без розпізнавальних знаків на російських вояках, що само по собі є злочином. Втім, у свідомості більшості людей, ця трагедія все-таки залишається результатом помилки – стріляли в український війсковий літак, а попали в европейський цивільний.

Коли ж дивишся відео бомбардувань волноваського блок-посту і кварталів Маріуполя, стає зрозумілим, що йде мова не про помилку. Коли на відео пожвавлена дорога, якою постійно їздить велика кількість цивільних авт, або житлові квартали великого міста щільно вкриваються десятками вибухів, чітко розумієш, що той, хто стріляв, або сплановано вбивав цивільних, або таки хотів вбити українських військових, але його абсолютно не хвилювала присутність цивільних, що одне і те саме. В обох випадках використовувались системи залпового вогню, які є напевне найменш точною сучасною зброєю.

Це були обстріли не одинокими снарядами, які теж можуть попасти не туди, але принаймні у більшості випадків їх кількість просто менша, ніж у випадку обстрілу залповими системами. Це були килимові бомбардування цивільних об’єктів, звідси і величезна кількість жертв, більше 40 вбитих за два чи три залпи.

Тому Волноваха і Маріуполь мали би стати більш переламним моментом цієї війни, ніж навіть трагедія рейсу MH-17, оскільки, повторимо, у липні була військова помилка, а зараз – військовий злочин. Є абсолютно очевидним, хто випустив ракети по Волновасі і Маріуполю, отже у Заходу не залишається місця для дипломатичного маневру. Незважаючи на це, більшість західних країн і досі не вживає слів “російське вторгнення в Україну”. За словами посла США в Україні Джефрі Паєта, Барак Обама назвав те, що відбувається “агресією сепаратистів за рос. підтримки, з рос. озброєнням, фінансуванням з Росії, рос. навчанням і рос. військами”. Чому це є агресією сепаратистів, а не Росії? На цьому тлі чіткою є позиція Канади, яка вустами мніністра іноземних справ Джона Бейрда сказала про “російську кампанію агресії проти України” після обстрілу Маріуполя.

Та найбільш переламними ці події можуть стати для України, яка нарешті збирається ввести проти Росії усі санкції, які вже введені Европою та США, і лише сьогодні визнала Росію агресором.

Якщо Росія не засудить ці обстріли (за умови, що вони були ініціативою сепаратистів, а не регулярних російських військових), стане очевидно, що Путін перейшов усі червоні межі. Отже, наслідком того, що сталося у Маріуполі, мали би бути повна блокада Росії і найширша фінансова та військова підтримка України. Тепер ще більшу тривогу викликає доля Надії Савченко, бо стало зрозумілим, що російський режим може не зупинитися перед вбивством на очах у шокованого людства. Тепер навіть найобережніші західні коментатори напевне прийшли до висновку, що політика кремлівського режиму ставить під загрозу мир в усьому світі.