Зрадливе Щастя для Смілянина Войцехівського

Євгена Войцехівського, який загинув у місті з бадьорою назвою Щастя, що на Луганщині, поховали 9 липня 2014 р. у місті Смілі на Черкащині, у Шевченковому краї.
На похорон Євгена прийшли сотні смілян. На жаль, не тисячі. Та все одно Сміла такого похорону ще ніколи не бачила. Відспівували воїна в Будинку рад, а над труною Героя ридали, у прямому значенні цього слова, люди, які його особисто не знали. І не лише жінки.
Євген Войцехівський був справжнім воїном. Ще у війську служив десантником, а згодом виконував миротворчу місію у складі українського контінгенту в колишній Югославії.
Тобто, він добре знав, що таке війна. На урочистій церемонії прощання хлопці з його загону батальйона Айдар розповідали, як він брав на себе найважчі завдання і часто виконував їх сам, жаліючи своїх молодих і необстріляних підлеглих.
Вороги знали його як Чеха. Це було козацьке назвисько Євгена. Знали і боялися. Лише за інформацію про нього пропонували чималі гроші. Не виключено, що провокація, внаслідок якої він загинув, була спрямована саме проти нього. Адже в російських ЗМІ вже радісно повідомили про загибель ще одного “бандита”, який тероризував “білих і пухнастих” сепаратистів. Вороги радіють, отже ми втратили справжнього воїна.
А загинув він через нашу споконвічну довірливість. Її важко подолати навіть щирим козакам. Терористи приїхали о п’ятій ранку на машині під українським прапором. Войцехівський вийшов першим.
Його неозброєного було вбито на рідній українській землі. Войцехівський відбув весь Майдан у Києві, потім був активістом Черкаської самооборони, а тоді зібрався і поїхав на схід України, вважаючи, що там він потрібний більше. Він мріяв зайти у Чорне море по саме серце у звільненому Криму. Не судилося, напевне це здійснять його сини.
На похорони захисника Вітчизни прийшли навіть смілянські комуністи і члени Партії Регіонів. Це в багатьох людей викликало нерозуміння. Адже війна і усі наші нинішні втрати – наслідок їхнього колабораціонізму, їхньої політики. Може, вони вже прозріли? Але чому ж тоді не покаялися?!
З іншого боку, декого з адептів “Русского міра” роздратував виступ Митрополита Черкаського і Чигиринського Іоана (Українська Православна Церква Київського Патріархату), який наголосив, що нелюди, які воюють проти нас не є православними-християнами, хай вони навіть мають при собі хрестики і образки. Вони порушили основні заповіді Божі і горіти їм за це в пеклі.
Люди з Донбасу часто говорили про те, що в заходу і сходу України – різні герої. Тепер ми маємо героїв спільних. Адже й серед Небесної Сотні і серед захисників України на Донбасі є западенці, східняки і люди з інших регіонів. Ми окропили свою свободу не одною краплею крові, у нас уже є спільні могили Героїв, до яких ми можемо нести квіти, хто б з якого регіону не був. “Слава Україні!” і “Герої не вмирають!” вигукують в Україні скрізь.
9 липня ці слова вигукували в Смілі, коли несли труну Євгена Войцехівського. А несли його на руках до кладовища декілька кілометрів, хоч поруч і їхав катафалк…
Відспівували Героя представники трьох церков. На жаль, не було священика з Московського Патріархату. Невже навіть смерті сотень наших героїв, які воюють за цілісну Україну, не об’єднає усі наші православні церкви? Невже Московський Патріархат не схаменеться і після смерті свого предстоятеля Володимира? Адже всі уже знають, що і його намагався зламати Янукович.
У день, коли ховали Євгена, у ЗМІ повідомили про те, що СБУ вирахувала і затримала зрадника з Волновахи, який передавав терористам інформацію про пересування колон наших військових, про їхню дислокацію. Цей чоловік лише на кілька років молодший за Євгена, практично одноліток.
Та коли Євген Войцехівський загинув за Україну, житель Волновахи поповнив досить чисельну когорту зрадників України. Навряд чи колись на його могилі скандуватимуть: “Герої не вмирають!” А як оцінять його вчинок його ж діти? Невже ті іудині срібняки, які він отримав, були того варті?
Можливо, і Євгена-Чеха вирахував якийсь зрадник. Та за великим рахунком його убив не цей ворог. Войцехівського убив “Русский мір”. Бо саме він сприяв появі таких зрадників, для яких Батьківщину заступило казна що, породжене хворою уявою Путіна і патріарха Кіріла. Оця війна проти нас і є виявом “Русского міра” у його концентрованому вияві.
Євгена виховували патріоти України. Батьки не вчили його ненавидіти чуже, прагнути його, вони вчили його любити і захищати рідну землю. Давно знаю Віктора Войцехівського, батька Героя, який очолював СУМ в Україні. Через СУМ пройшов і його син. Тож доля Євгена була запрограмована всеперемагаючою любов’ю до України.
Своїм життям і своєю смертю він намагався змінити на краще нашу долю. І ми повинні лише вклонитися йому за це і нести у своїх серцях вогонь, що палав у його серці. Це осилить не кожен.

Стаття була вперше надрукована у виданні procherk.info

Олександр Вівчарик
Черкаси

SHARE