Крим 2014 – … в безодні російської слави?

Даґмара Турчин-Дувірак, Торонто.

Минуло вже більше року від анексії Криму Росією. Зрозуміло, що тема Криму залишається надзвичайно болюючою: про Крим постійно говориться в пресі, його неминуче обговорюють на міжнародних форумах, а доля кримських татар, що знову стають вигнанцями з власної землі, не може не викликати хвилювання і найглибшого співчуття.

В Торонто маємо чи не найкомпетентнішого фахівця з кримського питання – доктора Віктора Остапчука, професора департаменту цивілізацій Близького і Середнього Сходу Торонтонського університету, історика-сходознавця, що спеціалізується в історії Османської імперії та Чорноморського басейну.
29 травня професор Остапчук виступив з доповіддю про сучасні проблеми Криму в Ґалерії КУМФ, що на вул. Еванс в Торонто. Доповідь була організована Науковим Товариством ім. Шевченка, а представила доповідача професор Марта Дичок.

Як зазначив на початку проф.Остапчук, навколо Криму існує багато непорозумінь, які завзято розповсюджують російські мас-медіа. Так, твердять вони, Крим це споконвічна російська земля, більше того, земля священна – свого роду російський Єрусалим, де хрестився князь Володимир Великий (а привласнення Володимира Росією має закріпити спорудження його пам’ятника в Москві). Крим це також земля російської слави, бо там проливалася кров російських воїнів. Насправді, спростовує ці твердження проф. Остапчук, Крим був анексований Російською імперією лише 1873 року, а сама імперія була багатонаціональною державою, а, отже, кров у її війнах проливали не лише росіяни, а й інші народи.

Щодо Російської Федерації як такої, то у її складі Крим перебував лише 33 роки – від 1921 по 1954, тоді як частиною України він був 60 років. Інше розповсюджене кліше – це твердження, що Хрущов подарував Крим Україні просто так, на знак 300-ліття возз’єднання України з Росією. Насправді, цей подарунок був викликаний економічною необхідністю – страшною зруйнованістю Криму, особливо його північної степової частини, після депортації Сталіном кримських татар. За роки перебування Криму в складі України півострів став на ноги, а до його відбудови доклалося чимало українців.

Як же виглядає ситуація з Кримом тепер? Як пам’ятаємо, російська інтервенція 26-27 лютого минулого року впала на Крим, як грім з ясного неба. Однак це була дуже добре і давно спланована акція. 25 лютого ескадра Чорноморського флоту прибула до Криму. 27 лютого Перекоп було заблоковано козаками. 28 лютого на летовищі Бельбек з’явилася безліч гвинтокрилів і літаків. Українська держава, охоплена революцією, виявилася цілком неготовою до відсічі російській інтервенції. Велика кількість військових в Криму перейшла на бік окупантів. А фарсовий референдум 16 березня 2014 року, у якому, за оцінками незалежних експертів, взяло участь лише 34% населення, і лише 42% з них проголосувало за приєднання до Росії, мав на меті замаскувати нахабну анексію Криму Путіним під “вільне волевиявлення” кримського народу.

Одразу ж після анексії почалися надзвичайно агресивні процеси заміни ідентичності мешканців Криму. Один місяць було дано на заміну українських паспортів російськими. Для тих, хто відмовлявся від російського паспорту, квота права на проживання виявилась надзвичайно низькою – 5 тисяч осіб на рік. Всі українські носії їнформації були закриті, а їхнє майно – конфісковане. Українське державне майно було експропрійовано, українські приватні бізнеси – також. В результаті, від 20 до 40 тисяч кримчан залишили півострів. У найтрагічнішій ситуації опинилися кримські татари. Кілька активістів було вбито. Лідерів Джемільова і Чубарова вигнано з забороною в’їзду на півострів. Меджліс – найавторитетніша татарська громадська організація – був практично знищений. Всі релігії, поза російською православною церквою, зазнали величезних утисків, а майно їхніх громад – вандалізовано.

Чи отримали ті, хто вітав приєднання до Росії, очікуваний економічний рай? Навпаки, вважає проф. Остапчук, перед Кримом сьогодні постають величезні проблеми. Для Росії Крим є островом, що не може існувати без материка. Тому Росія висунула проєкт будови моста, який, на думку проф. Остапчука, викликає багато питань.

Одна з найболючіших проблем у Криму – постачання води для зрошування полів. Свого часу Україна побудувала унікальну систему Північно-Кримського каналу, який постачав воду з Каховського водосховища. Тепер канал висох, напівсухими є і водосховища в Криму. Російські влади почали заповнювать канал за рахунок реверсу і артезіанської води, однак це грозить у найближчому майбутньому виснажити артезіанські джерела. Отже, північний Крим може знову перетворитися на пустелю. Не може Крим існувати і без українських продуктів та електроенергії.

Однак, для Росії Крим перш за все є військовою базою, звідки вона може погрожувати ядерною зброєю та лякати увесь світ. Як складеться ситуація надалі – важко передбачити. В усякому разі, світ не повинен забути чи пробачити Крим Росії.

Доповідь проф. Остапчука викликала безліч питань і спонукала до невеселих роздумів. На думку доповідача, надії на повернення Криму Україні в найближчому майбутньому видаються досить ефемерними. Однак, завершив свій виступ проф. Остапчук все-таки на світлішій ноті. Вже не раз події у світовій історії розгорталися всупереч найкомперентнішим прогнозам. Тому будемо залишатися оптимістами.