“Ми пам’ятаємо! Ми сильні!”

Перед пам’ятним хрестом на оселі “Сокіл“

Богдана Овчиннікова, заступник голови ОУК ім. Ольги Басараб, відділ Торонто-Захід.

З таким гаслом проходять меморіальні заходи вшанування жертв ґеноциду українського народу – Голодомору 1932-33 років як в самій Україні, так і за її межами.

Пам’ять про Голодомор – це пам’ять, яка єднає всіх українців і вже стала важливим елементом національної ідентичності. Разом з Україною, Голодомор офіційно визнаний ґеноцидом українського народу у 18 країнах світу. І однією із перших була Канада. Також саме у нас були споруджені перші пам’ятники жертвам Голодомору. Серед них і пам’ятний хрест на оселі “Сокіл“ у Гакстоні, Онтаріо, якому в цьому році виповнюється 30 років. І всі ці роки українська громада за ініціативою творців цього монументу (організації УНО Торонто-Захід і ОУК ім. О. Басараб, відділ Торонто-Захід) збирається тут, щоб схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких на родючих землях, між буянням хлібів, між квітучими садами змушували вмирати від голоду.

Пам’ять від жаху кричить,
Серце від болю щемить,
За убієнних безвинно
Синів і дочок України!
Діток малих – повбивали,
Тебе – на хресті розіп’яли.
Рік 33-й – Ґолґофа твоя,
Квітуча Вітчизно моя!

Тому знову в останню неділю липня біля цього пам’ятника членкині ОУК ім. Ольги Басараб, відділ Торонто-Захід, при сприянні УНО Торонто-Захід провели мітинг-реквієм вшанування жертв Голодомору. Ми повинні завжди пам’ятати про цю українську Ґолґофу, бо це ще і важливе застереження щодо того, що може статися з народом, який не зумів відстояти своєї свободи. І це застереження особливо актуальне у даний час, коли реваншисти рвуться до влади, мріючи знову підпорядкувати Україну злочинному путінському режиму.

Перед мітингом настоятель Катедри Св. Володимира отець Богдан Сенцьо відслужив Панахиду за багатомільйонний небесний леґіон світлих душ, невинно убієнних голодною смертю українців, які й тут у Канаді незримо поруч з нами, поруч з тими, хто пам’ятає про цю жахливу жертву російсько-совєтському кровавому молоху. У панахиді разом із прибувшими чисельно гостями взяли участь мешканці селища Гакстон і діти відпочинкового табору “Сокіл”.

З вітальним словом до присутніх звернувся Голова УНО Торонто-Захід Юрій Клюфас. Разом із Головою ОУК ім. Ольги Басараб, відділ Торонто-Захід, Оксаною Коломоєць вони запалили біля меморіалу Свічки пам’яті. Головну доповідь виголосила заступник Голови Крайової Управи ОУК ім. Ольги Басараб, директорка Рідної школи УНО Торонто-Захід Світлана Гетьман. Вона присвятила її не тільки мільйонам жертв злочину радянського режиму проти людяності, але і своєму прадіду – Ковальчуку Антону Олександровичу, який помер у селі Садки, Житомирської обл. у голодні роки. У національній книзі пам’яті жертв Голодомору 1932-33 р. навпроти його імені написано: причина смерті – голод. Йому було 40 років… а вдома лишалася дружина і малі діти…

Пані Гетьман нагадала причини ґеноциду українського народу і його наслідки, підкресливши, що Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. І його наслідки Україна пожинає ще й досі.

Члени МУНО Анна Прокопенко і Ростислав Пронь прочитали хвилюючий вірш про події тих далеких для них, але пам’ятних років, закінчивши промовистим звертанням:

Щоб зло не вернулось у села країни,
Мудрими будьте, сини України!

Директорка табору “Сокіл” Анастасія Бачинська розповіла про заходи, які вони проводять у цей день з учасниками табору. Також вони принесли з собою снопик пшениці, що символізує те життя, яке насильно відібрали у мільйонів українців. Надзвичайно емоційним для всіх присутніх став момент, коли діти під звуки близької усім нам пісні “Чуєш, брате мій…“, вистроївшись журавлиним ключем із запаленими свічками, викладали їх до підніжжя монументу. Таким чином пам’ять про ці страшні події української історії ми передаємо молодому поколінню нашої громади.

У заключному слові Оксана Коломоєць звернулась до всіх присутніх не забувати запалювати свічку в день пам’яті жертв Голодомору в своїх домівках в четверту суботу листопада, а також відвідувати наш новостворений Меморіал пам’яті жертв Голодомору 1932-33 рр., що відкрився у центральній частині Торонто, поруч з громадсько-культурним центром Торонто «Виставковий Центр».

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Україна пам’ятає! Світ визнає!

SHARE