Мій друг проф. Богдан Медвідський

Проф. Богдан Медвідський (1936-2021)

Зенон Когут.

У неділю 28 березня очікував з неспокоєм телефонічний дзвінок і він прийшов. Мій друг Богдан Медвідський упокоївся 4:30 пополудні з недуги коронавірус – 19. Це закінчило майже 30 літню дружбу. Богдана пам’ ятатимуть за його надзвичайні досягнення – будувати з захопленням і впевненістю свою академічну кар’єру, розбудовувати українську програму фольклору, його громадську діяльність, збирання фондів на наукові цілі, його філантропію. Богдан вніс значний внесок в усіх цих напрямках.

Але я головно буду пам’ятати Богдана як дорогого приятеля. Протягом трьох декад ми з Богданом були заангажовані у товаристві, яким я називав Медвідського політичний дискусійний клуб. Коли ми не мали інших обов’язків або хвороби, ми з дружиною Зіркою ходили на полуденок до ресторану з професором Медвідським після святої Літургії, яка починалася 9:30 рано в українській католицькій церкві св. Юрія в Едмонтоні. Часами до нас долучувався Андрій Бенюк і Ярослав Федорук, але Богдан творив ядро. Про що ми говорили в ресторані? Ми обговорювали наше особисте життя, недуги, всілякі речі, але ці теми були виїмкові. Засадничо було п’ять тем. Одна тема очевидно була Україна – політика, релігія, суспільство, корупція, російсько-українські відносини, русифікація, реформи чи брак реформів, Євромайдан, напад Росії на Крим і східну Україну. Друга тема була Канада. Богдан про це любив говорити – політика, федеральна, провінційна, і локальна, і вжиття політичних впливів, що б підтримувати справи українські. Третя тема – українська діаспора, особливо в Канаді, і що вона повинна б робити, щоби Україну підтримувати, українську культуру й мову, та як вдержувати ідентичність. Четверта тема була академічна – політика університетська й програми, українські курси, як можна студентів придбати, що останньо сталося на університеті, що обурює нас. П’ята була збирання коштів особливо на Університет Альберти, фольклор, і на Канадський Інститут Українських Студій.

Ці зустрічі були драматично перервані 2017 року моїми проблемами зі здоров’ям. Але в 2018 році я був на дорозі до загоєння і ми знову приєдналися до дискусійного товариства. В той час до Богдана Медвідського були прилучилися др. Андрій Горняткевич, др. Богдан Крушельницький, і ми з дружиною Зіркою.Ті полуденки продовжувалися до листопада 2018 року, коли Богдан зламав свій клуб. Його одужання після операції, яка дала йому новий клуб, було повільне і не легке. Він був стратив силу й мобільність і через це перенісся до будинку, де була поміч для нього. Ця квартира знаходиться чотири квартали від нашого кондомініум. Ми могли бути в близькім контакті з Богданом і йому допомагати. Ми почали на ново брати участь у святій Літургії в неділі і в полуденках.

Це було трудніше, як в минулому. Ні Богдан, ні Зірка, ані я не мали фізичної енергії, щоби бути готовими на службу на 9:30. Рівно ж не було легко старшим людям перевозити Богдана візок і ходилку. Але ми старалися і могли себе з Богданом зорганізувати на службу о 12-ій і на полуденок.

Традиція продовжувалася, але др. Богдан Крушельницький упокоївся і з часом др. Андрій Горняткевич мав інші обов’язки, такщо товариство зменшилося до Богдана, Зірки, і мене із участю часами Лілеї Волянської.

Наш світ був поторощений з появою корона вірусу в березні 2020 року. Богдана будинок не позволяв відвідувати ані приносити їжу зі зовні. Богдан став немов би в’язнем у своїй квартирі.

Ми почали мати щоденні розмови по телефону, щоби полегшити його ізольованість і щоби мати поняття про то, як він дає собі раду з проблемами здоров’я, які появлялися. Щодня о 7-ій вечора сім разів на тиждень я телефонував. Але він засадничо зосереджувався на його улюблених темах – Україна, політика, університет і українські студії. Я переглядав новини по інтернеті і робив записки з тих тем в підготовці до розмови по телефону о 7-ій годині. Ми ще були у зв’язку телефонічнім, коли Богдан був у лікарні і чотири дні перед смертю Богдан ще питався про Україну і університет.
Через майже три декади часу Богдан Медвідський провадив форум на оцінення, оплакування, реагування, планування, і діяння щодо подій в Україні, в українській діаспорі, в університеті, і щодо зібрання фондів. Він підтримував близьку і довготривалу дружбу.

Особисто я дуже вдячний, що міг поділити Богдана знання і мудрість і міг бачити його захоплення і стійкість – хтось міг би це назвати впертість в стремлінні до його мети в різних сферах. Ми з дружиною є особливо вдячні за нашу близьку й довготривалу дружбу з Богданом.

Нам усім бракуватиме його пестливо-пустунська усмішка і сардонічний гумор.

Вічна йому пам’ять!

Зенон Когут є професор-емерит Університету Альберти і бувший директор Канадського Інституту Українських Студій (1994-2012)