О. Роман Галадза: пожежа і відбудова храму є ознаками Божого провидіння і Воскресення

О. Роман Галадза вручає хрест Блаженнішому Святославу, Патріарху УГКЦ, під час освячення церкви Св. Іллі в Бремптоні

Новий Шлях.

Перший день жовтня церква Св. Іллі в Бремптоні тепер може вважати своїм новим Днем Народження. У цей день вона була освячена Блаженнішим Святославом, Патріархом Української Греко-Католицької Церкви, що увінчало зусилля з відновлення церкви після пожежі, яка сталася майже 2,5 роки тому. Про те, як вдалося відновити храм, і про символізм, який супроводжував як пожежу, так і відбудову, Новий Шлях поговорив з отцем-парохом церкви Св. Іллі Романом Галадзою.

Наше перше питання стосувалося того, яким чином вдалося звести і повністю облашувати такий великий храм у такий короткий термін. З відповіді стало зрозуміло, що великою мірою церква Св. Іллі завдячує своєму швидкому відновленню цілеспрямованості о. Романа:

О. Роман: То не було так швидко. Вже минуло 30 місяців, мені здавалось, що все відбувалося дуже довго. Ми мали би то закінчити влітку, але через ускладнення з боку міста і різні вимоги ми спізнилися на 4 місяці. Ми спочатку запрошували Патріарха Святослава для освячення на липень.

Новий Шлях: Порівнюючи з тим, скільки будуються деякі церкви в Україні – 2.5 роки від самого початку, це дуже швидко.

О. Роман: В Україні часто швидше будують. Церкву у селі Дора на Львівщині, яка згоріла майже у той самий час, що і наша, вже поблагословили кілька місяців тому. Хоча там набагато менша церква. Наша церква досить велика – в два рази більша, ніж оригінал – церква св. Юра в Дрогобичі, яка також має 5 бань і якій вже майже 360 років.

Новий Шлях: До речі, в Дорі – теж церква Св. Іллі і вона згоріла майже рівно за три тижні до вашої церкви. Ви не бачите тут ніяких знаків?

О. Роман: Може це від Бога, але це не була провокація. У Дорі церква згоріла хто зна з якої причини, але у нас це було через те, що відвідуючий паламар не знав, як ми пильнуємо вугілля від кадильниці і висипав його у смітник. Деякі у той час думали, що наша церква згоріла через те, що якраз почалась війна на Сході, але то не була провокація, не з цього боку.

Новий Шлях: Яким чином було зібрано кошти на відбудову?

О. Роман: Страхівка забезпечила три чверті необхідної суми. Решта була покрита і далі покривається громадою – пожертви з нашої та інших парафій, від сусідів, знайомих та навіть незнайомих людей. У нас уже був будівельний план від першого храму – ми його дещо поправили і почалась будова. Найважче було дістати дозволи на будову від міської влади. Ми отримали їх лише восени минулого року.

Новий Шлях: Освячення церкви було дуже врочистим. Особливо запам’ятався хор – хто співав у ньому?

О. Роман: Провадив співом наших парафіян мій син Ілля, він співець у нашому храмі. Долучились також наша родина і знайомі з Оттави. В Оттаві ми маємо зв’язок з Собором Івана Хрестителя, приїхали молоді люди із того собору, серед яких є і мої внуки. Приїхало також багато священиків з-за кордону. Разом з Патріархом був протодиякон Назарій із Львова, були священики з Риму, з Франції, Флориди, Аризони, із західної Канади. Наша парафія має велику славу в українській діаспорі і в Україні навіть. В Україні дивляться на нас і дивуються, що ми збудували таку церкву, як вдома, на Бойківщині. А коли ми співаємо, то так як у Львові чи в Києві, наш обряд є дуже автентичний і Патріарх чувся між нами як вдома.

Новий Шлях: Які у вас відчуття були після пожежі і які у вас відчуття були, коли вже освятили церкву?

О. Роман: Після пожежі я був зовсім так, ніби бомба впала на мене. То не так, як дитину втратити, але все таки то трагедія. Я не міг повірити, то був як якийсь сон. Увечері була церква, а до полудня наступного дня – вже тільки попіл. І навіть два роки потому, коли церква вже стоїть, але й досі тяжко то прийняти і зрозуміти, що сталося. І питання було до Господа “А чому, Господи? І як з того має вийти добро?”

Новий Шлях: Чи ви шукали якийсь сенс в тому, що сталося?

О. Роман: Одні кажуть, що церква згоріла для того, щоб ми знову могли так радіти. Для мене це – ознака від Бога, що все минає. А ще про Воскресення, колись наше воскресення буде подібне – нібито все пропало, як на Велику П’ятницю, без надії, а на Воскресення в неділю – нове життя і нове буття. І так для нас то є ознака Божого провидіння і Воскресення. Освячення церкви було дивом, шкода лише, що не було сонця, бо цілий рік була добра погода на будову, а на освячення була мряка і дрібний дощ. Але диво було, що з різних сторін зібралася ціла родина, знайомі, любителі парафії. То я думав, що то майже як на Страшнім Суді – всі повернулися і в цім випадку разом стали святкувати. Я запрошую усіх, хто буде в нашій околиці, приїхати подивитися на це чудо і радіти з нами, що тут у цій частині Канади, в маленькому місті знаходиться частка нашої України.