Повільний рух у потрібному напрямку

Чи справді у війні на Донбасі відбувається поворот на краще, як ми писали минулого тижня? Оскільки ми намагаємося не піддаватися передчасному оптимізму, то зазвичай не робимо висновків про швидкі далекосяжні зміни на основі сьогоденних подій. Так і в цьому разі – ми говорили про зміну умов, в яких знаходяться Україна та Росія, про зміни у позиціях та діях західних країн, які мають принести Україні перемогу. Ми сподіваємося, що перемога прийде у осяжному майбутньому, втім говорити, що вона відбудеться завтра, не доводиться. Події минулого тижня вдало відобразили, з одного боку, повільність змін на краще, а, з іншого боку, що ці зміни все-таки відбуваються. Отже, є сенс подивитися на наш довготерміновий прогноз через тиждень після його виходу.

Російський опозиціонер Костянтин Боровий нещодавно влучно покритикував українців, мовляв, у цій війні вони чи не найбільше сподіваються на те, що Росія розвалиться, а Путін щезне. Ми згодні з тим, що такі надії є ознакою незрілості, втім минулий тиждень дав поживу для саме таких сподівань через порівняння ситуації у економіках двох країн. Російський ВВП прискорив своє падіння з 4.2% у квітні до 4.9% у травні. Рубль знову почав падати стосовно твердих валют, девальвація за тиждень склала майже 4%. Нові канадські та американські санкції проти таких російських компаній як “Газпром”, “Лукойл”та “Транснєфть”, які були введені на цьому тижні, підвищать тиск на російську економіку.

У той же час, в Україні може статися дефолт за зовнішніми зобов’язаннями вже цього місяця. Але несхоже, щоби саме ця перспектива сприймалася як трагедія урядом, населенням і навіть валютним ринком. Ширяться чутки, які Міністр фінансів Наталя Яресько не хоче спростовувати, що великою часткою зовнішніх боргів України володіє колишній Президент Янукович. Цим, зокрема, справді можна пояснити спокійну позицію уряду на перемовинах з кредиторами. А от українська гривня, очевидно, вже не чекає якихось катаклізмів, і після укріплення, яке тривало у березні-червні, вже місяць тримається приблизно на одному рівні. Щось подібне можна сказати і про економіку в цілому, де темпи падіння почали знижуватися. Так, іде мова про падіння на рівні 21%, а не 5%, як у Росії. Але бойові дії відбуваються саме на території України. Саме Україна втратила минулого року до 20% свого промислового потенціалу. І, до речі, нинішня економіка України й досі порівнюється з тією, де на початку минулого року на Донбасі ще працювали заводи і засівалися ниви. І саме Україна, а не Росія, втратила за рік щонайменше 5.5% свого населення (2.5 млн.), сподіваємо, тимчасово. Отже, як не дивно, економіка країни, яка потерпає від війни, тримається до певної міри краще, ніж економіка країни, яка ту війну розпочала.

На політичному фронті Україна поступово і повільно, але вчиться відстоювати власні інтереси. Росії ніяк не вдається зіпхнути на Україну соціально-економічні витрати на окуповані території. Для України це було би економічною катастрофою, для Росії це, схоже, стає економічною катастрофою. Україна не відступає і від головної умови усіх Мінських домовленостей – повний контроль над кордоном і нині окупованими територіями. Навіть під тиском з Европи, яка, очевидно була би не проти “розв’язати” проблему пошвидше, не відновлюючи українського суверенитету в повній мірі.

Навіть за умови того, що “особливий статус” Донбасу буде внесений до Конституції, якщо Україна отримає контроль над кордоном, наведення порядку і на Донбасі, і на решті території вже буде справою техніки і бажання. Усі можливості для цього в України є – агресор вже морально переможений, а народ і уряд вже побачили, що потрібно зробити для докорінного реформування усіх галузей життя. Залишилося це зробити.