Розмова зі щасливою людиною

З 11 по 27 вересня у ґалереї Канадсько-Української Мистецької Фундації (КУМФ) на 145 Evans Ave. пройшла виставка канадсько-українського художника Олега Савицького. КУМФ оцінює виставку як одну з найуспішніших цього року. Її відкриття відвідали більше 100 поціновувачів мистецтва, а під час її проведення була продана значна кількість картин художника.

На відкритті виставки пані Христина Цурковська подала історичний контекст і зокрема згадала, що в Торонто першу професійну мистецьку ґалерею відкрили Микола і Ольга Колянківські. Пізніше пані Ірина Мороз заснувала “Focus gallery”, а Михайло і Ярослава Шафранюки 40 років тому презентували українській громаді Канадсько-Українську Мистецьку Фундацію (КУМФ). З’являлися також менші мистецькі крамниці, такі як “Трипілля” і “Sunflower”.

20 років тому, сказала пані Цурковська, зайшла до “Трипілля” молода пара, Олег Савицький і Анастасія Чемікос. Вони принесли картини до оправи і можливого продажу. “Були здивовані, коли я на другий день подзвонила до них з новиною, що картини продані і треба більше”. Пані Цурковська зауважила, що Олег як архітектор і мистець ілюструє шедеври української архітектури – Золоті Ворота, Київську Софію, Володимирський Собор, Львівську Катедру Св. Юра, багато інших. “Олег відчуває старі будови і мури, цінує цікаві пропорції. Малює аквареллю в різні пори року, при різній погоді, у дощ і в сніг. Але його талант – в ілюмінації. Олег знає, як найкраще освітлити картину чи при сході, чи при заході сонця. Будучи за професією film production designer, він часто їздить світом. Часто по закінченню проектів, коли є час, він малює краєвиди, як колись художники Group Seven. Олег бачить красу у дикій канадській природі. Також сподобав старі фермерські будинки у північному Онтаріо, а у Новій Шотландії він захопився колоритом старих будинків над водою при заході сонця. Свої канадські картини Олег обрамляє старими дошками, як колись робив Василь Курилик. Стара дошка, так званий barn-wood, дає картині природне закінчення і канадську естетику. Не раз питали люди Курилика, чи він канадієць, чи канадійський українець. Він не відповідав, а тільки усміхався. Олег також усміхається на подібне питання. Хоча успішно інтегрував себе в канадійське суспільство, але в своїх картинах залишається українцем з українською душею”.

На відкритті виставки Новий Шлях взяв інтерв’ю у Олега Савицького.

НШ: Скільки років ви займаєтесь мистецтвом?

ОС: Я малюю, скільки я себе пам’ятаю. А мені – 50, тобто приблизно 50 років я вже малюю. Я закінчив художню школу в Києві, потім – технікум, потім – Художній Інститут, який потім став Академією Мистецтв, архітектурний факультет. Там мав щастя познайомитися з Юрієм Химичем, Заслуженим художником України, який вже, на жаль, помер. Я був одним з його фаворитів, ми багато малювали разом. Від нього, мабуть, навчився дивитися на речі з іншого боку. Малюю, як хочу, як можу, як бачу.

НШ: Розкажіть про вашу основну роботу.

ОС: Я працюю вже більше 20 років у Торонто як production designer, роблю кінофільми та телесеріали. В минулому році я закінчив відомий канадійський медичний телесеріал Remedy, нещодавно зробив американські серіали Covert Affairs та King, фільми Defendor (2009), P2 (2007) та The Calling (2014). Як production designer, тобто, як колись говорили в Україні, головний художник, я роблю все те, що дає фільмові його вигляд – починаючи з концепції, до колориту, локації, декорацій, костюмів. Я наймаю і керую art department, який все це втілює. Троє основних людей, які роблять кіно чи серіал в креативному плані – режисер, оператор і художник. Продюсери роблять фільми фінансово.

НШ: Що для вас є найголовнішим – картини, архітектура чи робота у індустрії фільмів? Де знаходиться ваше серце?

ОС: Я не знаю. Хотів би я малювати кожен день? Sure, хотів би. Хотів би я робити фільми кожен день? Так, хотів би. Моє серце – в творчості, і нема різниці, за що ти берешся. Я намалював картину, а потім тиждень займався рамцями, різав дошки і бавився з ними, мазав, шкрябав, і отримував таке ж задоволення, як і від картин. Я думаю, що немає різниці, чим займається творча людина, аби вона отримувала від того задоволення. Я дуже все це люблю, дуже. Я прокидаюся зранку і кажу, що я – найщасливіша людина, бо я хочу йти на роботу. І не можу втекти з роботи, настільки я щасливий.

НШ: Чудово. А чи легко вам було знайти своє місце у цій професії в Канаді?

ОС: Зайняти місце у індустрії фільмів у Канаді нелегко, конкуренція величезна. З того часу, як я приїхав до Канади і до того, як я зняв свій перший фільм, пройшло півтора року. Це – досить небагато, але я вільно говорив англійською мовою, коли приїхав, у мене було портфоліо, я зняв декілька фільмів в Україні і в Європі. Зокрема, я працював як художник комбінованих зйомок з Михайлом Іллєнком на картині «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди». Працював з відомим київським режисером Олегом Чорним, з яким ми зробили декілька цікавих проектів. Добитися до того, до чого я добився в Канаді, нелегко, але це не є неможливо. З іншого боку, у цій індустрії в Канаді як production designer я – єдиний іммігрант.