Свято Героїнь 2016 року було присвячено жінкам-героїням з нагоди 125-ліття першого поселення українців у Канаді

Євгенія Мельничук, Торонто.

На канадську землю перші поселенці з українських земель прибули 7 вересня 1891 року. Це були Іван Пилипів і Василь Єленяк. В наступних роках до Канади приїжджало щораз більше людей. Тепер, на цій, здавалось, безмежній території проживає біля 2 мільйонів людей українського походження. Наші земляки приїжджали цілими родинами, часто з малими дітьми і найчастіше майже без жодного матеріального забезпечення, але з надією на краще життя на новій, обіцяній землі. Велику, навіть, вирішальну роль в організації та забезпеченні життя родини на новім поселенню припала жінкам. Вони брали на свої плечі не тільки опіку над дітьми і домове господарство, але також допомагали обробляти поле, корчувати ліси та будувати доми. Саме цим жінкам піонерам, навіть героїням, Комітет Українок Канади, відділ Торонто, під проводом Голови Стефи Шимко, з блискучою доповіддю Оксани Бризгун-Соколик, присвятив цьогорічне Свято Героїнь, яке відбулось 21 лютого 2016 року в домі ім. Тараса Шевченка на вул. Горнер.

На сцені символічно стояли і вітали аудиторію три нерухомі фігури – родина (батько, мати і син), вбрана в народних строях із Буковини та золотий сніп пшениці, що декоративно прибраний вишитим рушником. Це – експонати з музею Ліґи Українських Католицьких Жінок Канади Торонтонської Єпархії.

Свято почалось із канадського гімну. Опісля, Преосвященніший Владика Андрій, Єпископ Східної Єпархії Української Православної Церкви в Канаді провів молитву, зокрема згадавши жінок-піонерок, які прибули до Канади 125 років тому. Також згадав тих жінок, котрі сьогодні боряться за волю України в рядах Збройних Сил України, котрі працюють і допомагають, як волонтери. Вони – також героїні.

Голова Комітету Українок Канади Стефа Шимко привітала почесних гостей: достойного Генерального Консула України Людмилу Давидович, колишню голову Конгресу Українців Канади відділ Торонто Оксану Реву, о. Олега Юрика від Свято-Миколаївської Української Католицької Церкви, достойних голів організацій та усіх присутніх.
Відтак, Голова згадала другу річницю жахливих подій на Майдані: “Mи разом із українським народом вшановуємо пам’ять Небесної Сотні та жертв Революції Гідності – переламні, історичні події, які співпадають з нашим святом”. Усі присутні вшанували пам’ять загиблих героїв хвилиною мовчання.

Голова коротко наголосила важливу роль, яку відіграла українська жінка першої хвилі іміграції, яка часто себе фізично жертвувала, щоб здобути кращу долю для себе і своєї родини. Про їх працю п. Шимко сказала: “вони корчували ліси, орали волами землю, сіяли руками, молотили ціпами, мололи муку жорнами, пряли, вишивали, ткали килими… Це була тяжка праця з примітивним знаряддям від ночі до ночі, щоб забезпечити родину житлом і харчами. Вони одночасно будували церкви, школи та творили організації, щоб зберегти та розповсюджувати українську культурну спадщину і традиції свого народу. Наші перші поселенці стали народом-основоположником Канади, збагативши її демографічно, соціально, економічно, культурно та політично.”
Головною доповідачкою свята виступила почесна Голова СФУЖО Оксана Бризгун-Соколик. За віддану працю та вагомий внесок з питань культури і за особистий внесок в справах відродження України, Оксану Бризгун-Соколик нагороджено Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, а також багатьма грамотами, медалями, подяками та відзнаками. Її доповідь “125-тиліття Українців в Канаді. Українська жінка піонерка” була цікавою, змістовною і зворушила серця усіх присутніх. Оксана Бризгун-Соколик говорила про індивідуальні долі жінок, матерів і їхню величезну посвяту. Вони зуміли пережити невимовні труднощі, зберегти родину, віру і культуру, а також у великій мірі приєднатися до розквіту Канади, передусім західних провінцій Манітоби, Альберти і Саскачевану.

Декілька прикладів з доповіді п. Соколик: “Вероня з Буковини приїхала до Канади 4-літньою дівчинкою в 1898 році. Одружилася молодою. Мала тяжке життя на гомстеді і велику родину. Всім дітям дала вищу освіту своїм вишиванням. Вишивала сорочки, продавала їх і за заробітки діти вчилися”. Другий спогад С. Зеленіцького: “привезли нас та скинули на гомстеді. Було над вечором. Нас шестеро дітей, а одно ще у мами на руках. Викопали яму. Поставили над нею буду, прикрили листям щоб було де переночувати. Ніч запала. Зірвався вітер, позривав дах і хати не стало. Зачало гриміти і пішла злива. Мама нас тулила, та гріла під деревом в зливі.” І така доля багатьох- багатьох…

Але українські люди, поборюючи усі труднощі, спромоглися скоро піднестись на поверхню. Вони розуміли, що в великій мірі майбутня доля їх і їхніх дітей залежить не тільки від їхньої праці, але і від їхньої освіти. Тому вони старались всіма силами запевнити дітям можливість науки. У доповіді п. Соколик сказала: “і вже в 1951 році прем’єр Манітоби каже “сини і дочки українських еміґрантів, котрі ще не так давно не вміли говорити англійською, тепер закінчують університети. Багато з них займає відповідальні становища в підприємствах, промисловості, рільництві, тощо. Шість членів Манітобської Праводавчої Палати є українського походження. Один з них дост. Н. Бачинський займає найвищу позицію в Палаті – Speaker of the House. Громадяни Манітоби віддають честь українським піонерам, котрі допомагали загосподарювати ті прерії, вложили так багато праці для добра і розбудови нашої країни.””

І ще з досягнень перших іммігрантів: “Родина Косташів приїхала до Канади в 1900 р. В 1968 р. газета в Едмонтоні писала про них: “п. Косташ приносить 24-тий університетський диплом в цю родину еміґрантів.” Ще: “В Торонто мешкає онука родини Стратейчуків – Рома Франко, яка приїхала до Канади в 1900 р. Вона викладала українську мову і літературу в університеті Саскачевану і була там Головою славістичного відділу. Бачивши зацікавлення своїх студентів українською літературою, вона, щоб дати їм можливість читати українські твори, переклала понад 20 творів на англійську мову. Сама їх розповсюджувала по бібліотеках і університетах і робила це добровільно.”

Савеля Стечишин також була визначною жінкою-піонеркою. За її ініціативою організовано першу жіночу організацію в 1923 р. – Союз Українок Канади. Вона викладала в університеті домашню економіку і була нагороджена Order of Canada. Пізніше Савеля Стечишин написала книгу “Mистецькі скарби українських вишивок” та славну куховарську книжку “Traditional Ukrainian cookery”, яка вже мала більше як 20 видань.

На закінчення п. Соколик сказала такі правдиві слова: “Шановні присутні! Ми приїхали на готове. Не лише на готовий хліб, але на готові церкви, організації, школи, домівки, часописи, бібліотеки… Хтось це будував, чиїсь руки, чийсь ум і чиїсь гроші це творили. Наші попередники залишили нам колосальну спадщину і роль жінки в тій боротьбі за життя, за кращу долю для своїх нащадків була величезною, вирішальною.”
Свято також було збагачене зворушливою, якісною мистецькою програмою. Солістка Віра Змієвська чудово заспівала дві пісні: “Три поради” і “Мамина сорочка”. Показано оригінальний відео-монтаж, присвячений жінкам-героїням першого поселення українців в Канаді, на композицію “Я в чужині дивлюсь на небо”.

Співак Олег Бунча гарно виконав дві пісні: “Соколята” і “Мамина світлиця”.
Професійний декламатор Лариса Баюс зворушливо рецитувала художнє читання вірша “Наші журавлі” поетеси Надії Козак.

Молодіжний ансамбль Пролісок Осередку СУМ під мистецьким керівництвом дириґента Олесі Коник прекрасно виконав три пісні: “Мова колискова”, “Гілка калини” і “Лети, тужлива пісне”.

На завершення програми представлено відео-монтаж українських героїнь, котрі були вшановані Комітетом Українок Канади протягом останніх 10 років. Подячну молитву провів о. Олег Юрик з Української Католицької Церкви св. о. Миколая. Свято Героїнь завершилось співанням усіма присутніми українського гімну “Ще не вмерла України”.
Вміло і зручно програму вела член Комітету Українок Канади, Катерина Литвинюк.
Після завершення офіційної програми, представники Комітету Українок Канади зробили спільний знімок в атмосфері веселих та позитивних вражень. Вітаємо всіх тих, що приєдналися до цього чудового свята!