Світлої пам’яті Василя Гайдая

“Отаким Древом Життя ми обдарували селян” - Галина Гайдай

Галина Гайдай.

Третину свого життя я пишу спогади про світлу пам’ять мого чоловіка Василя Гайдая. А познайомились ми в червні 1993 року, листувались чи не щодня. І вже 22 травня 1994 року він, громадянин Канади, прилетів назавжди в Україну, прилетів на рідну землю, щоб бути вдома… Любив Канаду на всю силу своєї зрілої душі, але був тільки в рідному селі Гореничі й серед родичів, як він казав «вдома»… Цитував щораз Тараса Шевченка: «В своїй хаті – своя сила, і правда і воля». Родичі оточили його великою людською фортецею – дядьки, двоюрідні та троюрідні брати і сестри, не було числа племінникам… Ще й розшукав прибраного брата Анатолія, якого вважав за рідного. Василеві батьки в голодні 30-і роки виховували в своїй зліпленій з глини та соломи хатині окрім чотирьох своїх діточок ще й сирітку. Прихистили його, п’ятого, дали освіту, професію залічничника… До повернення Василя Гайдая «додому» вся його родина була розсіяна по околицях різних сіл, навіть міст. А він усіх їх зібрав, намагаючись з’єднати, сполучити, зріднити… нічого нікому не шкодував. Обдаровував щедро, по-родинному. Кому тракторця, пральну машину, кому холодильника… не говорячи вже про модні джинси, смачні кави та такі приваблюючі заокеанські долари. Він щиро розкривав всім обійми, бо був вистражданий і змучений гіркою заокеанською саміт-ністю.

Якоюсь мірою символічно, що у липні 2019 року в його рідному салі Гореничі з ініціативи молодої і натхненної місцевої жительки Наталії Горносталь стартувало унікальне явище – ініціатива створення загального літопису «Твій Родовід». А у переддень Василевого дня народження в храмове свято села Гореничі 21 вересня 2019 року учні молодших класів місцевої школи підготували, як зуміли, перші ластівки-родоводи, супроводжуючи свої записи власноруч складеними віршиками, малюнками дерев, на гілочках яких ніби розквітали світлини дідів, бабунь, батьків та сестричок з братиками… Не до сьомого, звісно, коліна. Але ж… Мене попросили представити односельцям роботи з найпочеснішої на цілому світі гореницької сільської сцени. Того дня хто тільки не співав, не декламував, не танцював перед селянами…

Аж раптом мені разом з 18-тьма дітками визначили 14 хвилин для ознайомлення гореничан з дитячим баченням родоводів. Що було далі – то незабутні емоції. Всі присутні дослухались до кожного слова діток. Веселішого й потішнішого діалогу на цьому святі не було. Кожна дитинка стала зірочкою села… Ніхто їх не вчив сценічно говорити, вони раділи вийти до людей і похвалитися своєю бабунею чи дідусем… І оце було і кульмінацією свята, і огранічним поштовхом до його продовження.

17 листопада, в колишній день працівників сільського господарства, про який забули всі в нашій землеробській країні, разом з учнями прийшли їхні батьки, дідусі, бабуні, прадідусі й прабабуні, шановне священство… Принесли з собою родову пам’ять і виписані вже дорослими руками і словами схеми родів, які сягали у «сьоме в тому числі коліно». Ми відкривали очі одне на одного, пізнавали одне одного… Для більшості була новина, що славний диктор українського радіо, народна артистка України Світлана Горлова – з нашого гореницького роду, саме тут жили її діди-прадіди, й досі порає горідчик біля батьківської хати родина її рідного брата. Вийшла на сцену літопису родина Андрія Хоменка, коменданта майдану 2004 року, який трагічно загинув в політичних двобоях за Незалежність України… Його три доні стояли перед нами як живі пам’ятники своєму славному татові і видатній мамі, Оксані, яка всім трьом діткам була й за тата і за маму, дала вищу освіту і сама стала дипломованим кінорежисером, яка зуміла і осягнути найвищу образну символіку кадру, й найвище материнське покликання – служіння дітям, не гребуючи жодною фізичною працею, аби із своїх рук дістати дітям і харчі, і сучасне забезпечення. Вийшов до селян із своєю родиною голова колективного сільськогосподарського підприємства Микола Іванович Винник. Люди знають, якими титанічними зусиллями він утримує і молочну ферму, і поля, і потужні приірпінські сади. А от тільки в цей день довідались, як в його батьківській хаті харчувалися і перебували видатні кіномитці Іван Миколайчук і Леонід Осика, бо його рідна хата свого часу стала місцем зйомки художнього кінофільму за романом Андрія Головка «Бур’ян» і потужною історичною віхою увійшла в літопис українського кіномистецтва. До речі, роль Докії в цьому фільмі зіграла рідна сестра нашого голови КСП, Марія. Свої родинні скарби відкрили нам сім’ї Зінченків, Рудників, Сологубів, Янівських, Іванових, Ревчуків, Корнєєвих.

П’ять годин тривала ця озвучена пам’ять, родинна сповідь перед односельцями. Ми разом проходили стежками і складно-щами доль, відкривали себе один одному і виносили з зустрічі оновлену душу, протерті сльозами захоплення кришталики очей, ми зрозуміли один одного глибше й сердечніше. Бо це наш Родовід.

Моя участь в цьому дійстві бла досить скромною. Я всі п’ять годин тримала мікрофон у руках і коментувала, додавала чи уточнювала інфор-мацію, загострювала динаміку зустрічі своїми спостереженнями, а головне – втримала в пам’яті все, щоб вам надіслали на шпальту газети ковток цілющої гореницької родинної теплоти. В ім’я світлої пам’яті Василя Гайдая, який розпочав цей літопис Родоводу не тільки об’єднанням своєї родини, а й занотованою ним з власної пам’яті (у десятьох загальних зошитах!) історії села і односельців, історії свого роду. Василь Гайдай незримо був з нами на цьому світі. Хоч його немає серед нас 23 роки. Світла йому пам’ять!

І з огляду вже на канадський Родовід з повагою і сердечністю схиляю голову перед кожним ім’ям заокеанської Родини братів і сестер по життю, які були один одному підтримкою в роки вростання на чужині, в країні, яка стала їм усім рідною матір’ю, в Канаді…

Світла пам’ять Анатолію Жуківському, Петру Пісоцькому, Івану Байраку, Антіну Добрянському, Юрію Гвоздуличу, Степану Луговому, Володимиру Леськіву, Віктору Степаненку, Григорію Живило, Олексі Федоруку, Дмитру Яремчуку, Галині і Петру Данелюкам, Степану Семусю, Миколі Парасіюку, Георгію Грицаку, Володимиру Климкову, Михайлу Саракулі, Григорію Зеневичу, Миколі Маю, Євгенії і Георгію Канчір, Галині і Миколі Топольницьким, Ірині і Миколі Суховерським, Василю Атаманчуку, Івану Хохлачу, Демиду Салючку, Андрію Славичу, Миколі Сергійчуку, Ірині Шимків, Вірі Зелінській, Миколі Козаченку, Сергію Кудрі, Орисі і Мирославу Трач, Річарду Корбану. Нехай легкою буде Вам канадійська земля. Світла Вам пам’ять і в українському, і в канадському Родоводах!

SHARE