СКВУ/СКУ на шляху до самостійного українського спорту

Зірки українського вітрильного спорту і зірка канадського спорту Вейн Грецькі під час World Sailing Championships, Торонто, 1995 р. Зліва-направо: Олена Пахольчик, Вейн Грецькі, Ігор Матвієнко (або Євген Браславець) та Руслана Таран

Всеволод Соколик, Організатор “Олімпійської комісії” СКВУ.

Коли у 1988 році новообраний президент СКВУ, Юрій Шимко, звернувся до мене з проханням створити при Конґресі “Олімпійську Комісію”, я собі навіть не міг уявити, що в наступних п’яти роках будемо свідками і учасниками епохальних змін в Україні. Хоч Горбачовська “перестройка” і “ґласность” набирали сили, припускаю, що ніхто не передбачав крах Совєтського Союзу ще до кінця 5-річного терміну Конґресу.

У 1988 році мандат Олімпійської Комісії був, між іншим, боротися за самостійну участь України на Олімпіяді та у міжнародному спорті. І в цей напрям праця почала розвиватися. Була ця праця “паперова”, як наприклад писання листів до Міжнародного Олімпійського Комітету, міжнародних та європейських спортивних федерацій, прес-повідомлення, статті, участі на форумах…

Але події в Україні шаленим темпом несли зміни і це почало створювати нові можливості. І зміни у технології, особливо уведення у щоденне життя факс машини, багатократно покращило поширення інформації.

На переломі 1989-90 рр. розпочалася тісна співпраця з Народним Рухом України, де також в короткий час створено “Олімпійську Комісію”. Натиск на совєтську спортивну структуру тепер ішов із кількох сторін. Деклярація про державний суверенітет дала демократичним силам в Україні ще ширшого оптимізму. І лиш місяць пізніше, Олімпійська Комісія Руху подала до Верховної Ради УРСР петицію, в котрій закликала до відновлення Національного Олімпійського Комітету в Україні.

На тлі цих змін, у грудні 1990 р. створено Національний Олімпійський Комітет (НОК) України. Все ж таки, була непевність з боку діяспори, бо СССР ще існував. Аж після проголошення незалежності та референдуму 1991 року, контакти з НОК-ом почали розвиватися.

У 1992 році літня Олімпіяда відбувається у Барcелоні. Хоч Україна поки що ще не виступає самостійно, але прояви цього вже є, як наприклад буклет для преси “Athletes of Ukraine at the XXV Olympic Games”, виданий НОК-ом. Один із членів редакційної колеґії є Осип Зінкевич, котрий у діяспорі ще з 50-х років відігравав провідну ролю у боротьбі за самостійний український спорт. Другий буклет “Ukraine at the Olympic Games”, також співредаґований Зінкевичом, є спільним виданням видавництва “Смолоскип” та НОК. Обидва буклети, спонсоровані СКВУ і УСЦАК, були розповсюджені на Олімпіяді.

Самостійна участь українських спортовців на міжнародних змаганнях була прекрасним виявом самостійної держави і це дало підйом для діяспори. Наприклад, у березні 1993 р. на прийнятті у Торонто сотні людей вітали українську збірну, яка брала участь у першенстві світу в легкій атлетиці під дахом.

У липні 1993 р. у Баффало відбувається Універсіяда. Українська громада міста Баффало і околиць ентузіястично допомагає збірній команді України. На товариській зустрічі у хаті добровольців із членами української делеґації розвивається розмова з президентом НОК-у Валерієм Борзовим про плян співпраці. У вересні ця розмова продовжується з представниками НОК-у в Києві, а восени того ж року цей плян представлений на конґресі СКВУ.

Так, за перших 5 років праці “Олімпійської Комісії” при СКВУ, розпочали ми працю боротьбою за самостійну участь України в міжнародному спорті та Олімпіяді, а закінчили сприянням самостійній участі України в міжнародному спорті та Олімпіяді. В наступних каденціях, вже перейменована “Спортова Комісія”, продовжувала розвивати сприяння українському спорту.

Так сьогодні згадуються ці роки. З перспективи часу приємно було, що політичний збіг обставин, себто крах СССР, дав змогу, працюючи в СКВУ, бути нам свідками і учасниками здійснення наших довголітніх мрій.