Україна як виклик для Західної цивілізації

Юрій Левикін для Нового Шляху, Київ.

Минулого тижня стало відомо, що чотири українські університети і платформа інтернет-освіти Prometheus починають експеримент щодо змішаного навчання: студенти будуть слухати лекції професорів Гарварду і Стенфорду, а іспити здавати будуть в українських вишах. Здається, можна було би й радіти, що українська освіта робить стрімкий стрибок до світових зразків. Проте варто проаналізувати ціле коло питань з цим пов’язаних.

Зрозуміло, що освіта зазнає уніфікації під впливом глобальних процесів. Проте постає коло викликів. З одного боку, українська освіта перестала генерувати смисли і стала ретранслятором того, що робиться іншими. У такій ситуації говорити про наявність української стратегії буде великим перебільшенням – той хто не має власної стратегії, є лише частиною стратегії інших.

З іншого боку, ми постали перед викликом повної домінації американської системи освіти, а відтак і системи decision making. Добре це чи погано? Для англо-саксонського світу, напевне, не погано. Але відсутність конкуренції – це не так добре, як хотілось би.

15-17 вересня у Києві відбулася зустріч Ялтинської Європейської Стратегії, яка позиціонує себе як найбільша на Сході Європи платформа публічної дипломатії з розробки стратегії розвитку України та Європи, і сприяння євроінтеграції України. У форумі узяли участь чинні і колишні чільники України, Євросоюзу і Сполучених Штатів Америки.

З самого початку зустрічі було наголошено, що світ нині переживає глобальний шторм, який буде мати тектонічні наслідки – або всесвітній хаос, або новий світовий порядок. Збройний конфлікт на Сході України – це не локальний конфлікт низької інтенсивності, як можна його кваліфікувати за канонами військової науки, а лише верхівка айсбергу. Низ цього айсбергу поїдений теплими течіями і сам він знаходиться у дуже нестійкому становищі – ситуація спільними конструктивними зусиллями може бути переведена у новий стабільний стан, або неконтрольовано перевернеться з катастрофічними наслідками.

Сирійські біженці в Європі, українські переселенці в Україні, добровольчі батальйони, які на першому етапі війни заступили місце Збройних Сили України – це маленькі камінчики, що складають мозаїку кризи Західної цивілізації. Пишу про кризу саме Західної цивілізації, бо вона як лідер накопичила коло проблем, для яких не має розв’язок.

Проблема перша. Боротьба між старим і новим, між прогресом і архаїзацією. Розвиток науки і технологій знімає з порядку денного багато проблем, які вважалися такими, що будуть визначати майбутнє. Альтернативні джерела енергії, передусім наша здатність ефективно використовувати сонячну енергію різко зменшує вагу вуглеводнів і прісної води у геополітиці. Розвиток медицини зменшує смертність, а розвиток агротехнологій віддаляє перспективу голоду. Чудово, що людство має технології Тесли, Майкрософта, але чи має людство картину майбутнього, де кожен бачить своє місце? Від проривів у технологіях розвинуті країни отримують більше, а слабкі і бідні відстають все далі.

Друге. Парадоксально, але люди нині зосереджені на боротьбі за кількість нулів у цифрах, що показують, скільки «зелених одиниць» еквіваленту вартості вони змогли привласнити чесним чи нечесним шляхом. Росія вважає, що на території «фашистської» України вона воює з Сполученими Штатами. Росія? Скоріше Путін і компанія змагаються за те, щоби приховати і мати далі змогу розпоряджатися тими неймовірними кількостями нулів, які вони висмоктали з економіки своєї держави і вкрали у російського народу. А війна – це лише спосіб відволікти увагу від рук, що перекладають пачки грошей з одної кишені до іншої.

Третє. Несиметричність світу. Тероризм – це зброя слабкого противника. Гібридна війна – це нахабний вибрик хулігана проти людей у респектабельному районі. Але люди, які звикли жити за правилами, впадають у шок, коли правила руйнуються. Хуліган з пітерської підворітні вважає себе «господарем життя», слухаючи чергове висловлення «глибокого занепокоєння» солідних політиків через загибель десятка тисяч людей на Донбасі. Через ментальну неспроможність зрозуміти, що ще існують люди, які плюють на правила, у західних політиків починаються судомні спроби підлаштуватися під ситуацію і вести діалог, аби якимось чином продовжити звичний стан удаваної стабільності. Від представника Франції на Зустрічі пролунала теза, що європейські фермери не повинні страждати від обмежувальних санкцій щодо Росії. Звичайно, вони не повинні страждати, вони мають стабільно заробляти зелені нулі.

Колись в радянській літературі була окрема область, яку партійна ідеологія позірно залишила поза увагою – наукова фантастика. Там допускалися вільнодумства про утопічні соціальні експерименти й перемоги справедливості в усьому світі і навіть Галактиці. Так виглядає, що ми знову повертаємося до соціального експериментування: ми маємо зрозуміти, як жити у зоні стихійного екологічного лиха – а саме у такому стані Росія поверне нам Крим, з деградованими джерелами підземних вод і засоленими ґрунтами. Як жити на одній території з людьми, які думають зовсім інакше і вірять в інші речі – а таке буде після визволення Донбасу. Навіть, розмовляючи одною мовою, ми будемо мати труднощі перекладу. Й найголовніше – хто запропонує справедливу світосистему?

Ми є каменем спотикання для Західної цивілізації, бо на Україні закінчилося її спокійне життя. Вибачте за кола, що розійдуться по воді від мого тексту.