Чому немає вироків: майже сім років справам Майдану

Загиблі на Майдані у лютому 2014 р. Світлина: umoloda.kiev.ua

Дмитро Хилюк, Київ.

Днями минає вже 7 років від закінчення тримісячного протистояння громадянського суспільства України і тодішньої влади на чолі з президентом-втікачем Віктором Януковичем, протистояння, яке згодом отримало назву Революції Гідності і в ході якого було вбито і закатовано сто сім її учасників. Число ж людей, що отримали поранення і каліцтва під час тих подій, сягає тисяч. За цей час слідством проведено десятки тисяч допитів, тисячі слідчих експериментів. Наразі прокурори Департаменту у справах Майдану Офісу Генпрокурора здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, що охоплює понад 4300 епізодів правопорушень. А у судах першої інстанції вже відбувається обвинувачення у 86 судових справах.

В першу чергу, поглянемо на справу, яку справедливо називають «головною» справою Майдану. Вона стосується кульмінації протистояння громадян і режиму Януковича, яке відбулося 20 лютого 2014 р. Мабуть, більшість з нас пам’ятають страшні кадри, як «правоохоронці» у чорному розстрілюють протестувальників і слова «Небо падає», які кричав тоді один з Героїв Небесної Сотні, дев’ятнадцятирічний Устим Голоднюк.
Більшість з тих, хто холоднокровно вбивав – а це беркутівці з так званої «Чорної роти» – втекли з України, 15 отримали громадянство, а 3 – притулок у Російській Федерації. Так само сховався в Росії і екс-міністр внутрішніх справ Захарченко, який за три години розстрілів, коли було вбито 47 осіб, не зробив нічого, щоб припинити кровопролиття. До речі, президент-утікач у своїх показах заявив, що не чув і не знав, що людей розстрілюють. У свідченнях по цій справі він сказав, що не пам’ятає, де перебував вранці 20 лютого.

Суспільство дуже чекало, що суд вивчить всі обставини того дня. Справу почали слухати в 2015 році, на лаві підсудних перебували 5 екс-беркутівців. Ця справа – єдина із десятків справ Майдану впевнено рухалася до логічного завершення. Слухання були організовані взірцево, вони відбувалися двічі на тиждень, на відміну від інших справ Майдану, в яких засідання відбувалися дуже рідко. І якби не політичне рішення президента Зеленського наприкінці 2019 року про обмін усіх п’ятьох на українських заручників в ОРДЛО, то були всі підстави чекати вирок суду. 29 січня 2019 року Апеляційний суд Києва прийняв рішення змінити їм запобіжний захід з арешту на особисте зобов’язання. До честі прокурорів, які представляли обвинувачення, вони не піддалися тиску, тому рішенням тодішнього Генерального прокурора були свавільно відсторонені від справи. І хоча потім їх повернули у справу, таке втручання стало ще одним розчаруванням для всіх потерпілих, особливо для родин Героїв Небесної Сотні. Справа, в рамках якої було досліджено сотню томів доказів, сотні годин відеозаписів, допитано більше ста потерпілих та свідків, проведено десятки різноманітних експертиз, деякі – по зброї – проводили тричі, була фактично зруйнована.

Двоє з екс-беркутів невдовзі повернулися Україну. Швидше за все, їх мотивує небезпека в ОРДЛО та ймовірне отримання порівняно менших термінів – проти них немає прямих доказів, що вони безпосередньо вбивали протестувальників (немає співпадіння куль і стволів зброї). До того ж, вони досить довгий час перебували у слідчому ізоляторі, а за так званим «законом Савченко» їм зарахується ув’язнення день за два. Троє ж інших навряд чи добровільно з’являться в Україні, оскільки обвинувачення вважає, що по двох з них є прямі докази причетності саме до вбивств – кулі з їхньої зброї були знайдені у тілах вбитих і поранених майданців. А третього, за матеріалами обвинувачення, ідентифіковано на відеозаписах, як він веде вогонь по майданівцях з автоматичної зброї, що підтвердив під присягою свідок у суді.

Наразі судове слідство по втікачах зупинено, судова справа фактично заблокована. До цих трьох екс-беркутівців можливо застосувати лише процедуру заочного засудження. Але українське законодавство передбачає, щоб у цьому випадку слідство надавало розшукову картку Інтерполу. В свою чергу Інтерпол, наполягаючи на статті 3 свого Статуту, відмовляє Україні у розшуку всіх підозрюваних по справах Майдану, навіть коли мова йде про обвинувачених у вбивствах. Потрібні зміни у законодавстві, щоб можливість заочного засудження в Україні не була обумовлена виключно діями або відсутністю таких з боку Інтерполу. На жаль, народні депутати втратили вже цілий рік. Хоча 17 лютого 2021 року Верховна Рада проголосувала за зміни у законодавстві щодо заочного засудження, але тільки у першому читанні, попереду можуть бути місяці підготовки до другого читання. Наразі гасло «Розблокуй справи Майдану» має стати головним, бо без законодавства про заочне засудження притягнення до відповідальності буде мильною бульбашкою.

Перші справи Майдану почали слухати в 2014 році. За 7 років судами було винесено 21 вирок, переважно тітушкам – найнятим міліцією бандитам. Був також обвинувальний вирок беркутівцю Харківського батальйону – за побиття майданівця, яке призвело до наїзду автомобіля і смерті потерпілого. Часто ці вироки були занадто поблажливими. Щоб люди, які погоджуються незаконно співпрацювати з правоохоронними органами, мали приклад того, чим закінчуються подібні історії, громадянське суспільство України декілька років добивалося, щоб відомий організатор тітушок на прізвище Крисін, отримав покарання. Суд першої інстанції незаконно застосував до цього обвинуваченого умовне покарання і тільки апеляційна інстанція, скасувавши рішення, засудила його до 5 років реального позбавлення волі. Тепер він – фігурант ще однієї судової справи, де звинувачення набагато серйозніше – викрадення та катування людей, перешкоджання мирним зібранням. Тільки неймовірними зусиллями адвокатів потерпілих та родини вбитого (журналіста Веремія), його вдалося посадити до в’язниці.
На лаві підсудних перебувають і колишні правоохоронці. Деякі з них стали поліцейськими і служать на керівних посадах, не дивлячись на пред’явлені їм звинувачення у тяжких злочинах. Мабуть потрібно визнати, що кругова порука нікуди не поділася. Ніхто з нинішніх поліцейських не бажає свідчити проти своїх колег. Слідство спирається в більшій мірі на матеріальні докази. Часто – це експертизи, які тривають роками, подекуди їх доводиться проводити двічі, а то й тричі.

На судових засіданнях допитують десятки свідків, потерпілих, справи слухаються роками, адже кількість засідань вражаюче мала. Тут ми у повний зріст стикаємося з тим, як організовано судові процеси. Вас дуже здивує, але навіть по резонансних справах Майдану в минулі роки призначали одне-два засідання на місяць і при тому нерідко йшли на зустріч адвокатам обвинувачуваних: коли ті систематично не з’являлися в засідання під різними приводами, суди просто відкладали засідання. Адвокати поранених майданівців навіть використовують термін «результативні» засідання, тобто засідання які (на диво) відбулися. Ось свіженька цитата від адвокатів по одній з справ: «12 лютого було вкотре зірвано засідання, адвокати обвинувачених прибувають на суди по черзі, що дає можливість постійно просити про відкладення, і ці прохання задовольняють». Дуже важлива справа по подіях 18 лютого, коли було знищено будинок профспілок, де обвинуваченим є екс-керівник СБУ міста Києва, розглядається в суді вже 5 рік і результат не обнадіює: справа рухається повільно, обвинувачений отримав від суду не вирок, а зміну запобіжного заходу і тепер перебуває вдома. Справа відносно ще одного генерала вже ввійшла в історію тим, що підготовче засідання по ній, через перенесення засідань, тривало більше двох років.
Були вбивства, катування, жахливі побиття людей, а справи по них всі ці роки слухаються так кволо, ніби це тяганина родичів за спадок.

Мабуть, ніякі інші системні зміни так небажані для певних кіл, як зміни у судовій системі України. Згадаємо, роками система працювала, хабарі несли. Тому будувати щось нове, де працює Вищий антикорупційний суд, НАБУ, НАЗК, де є постійна суспільна увага суспільства і є боротьба самих суддів за чистоту своїх рядів – мало кому хочеться. А відносно справ Майдану, то виглядає так, ніби суддівська спільнота сприймає міліціонерів на лаві підсудних як колег, яких спіткало нещастя потрапити під суд.

Реваншистам, які активно діють в Україні, поки що не вдалося повністю переломити ситуацію на свою користь попри усі старання соратника Януковича Андрія Портнова, який не втратив свого впливу на суддівський корпус України і віднедавна Олега Татарова – колишнього високопосадовця МВС часів Януковича, а нині заступника керівника Офісу Президента, який свого часу переконував, що майданівці стріляли самі в себе.

Тому, чи будуть покарані злочини проти Революції Гідності – наразі однозначної відповіді немає. Треба діяти і діяти спільно – українська спільнота світу, особливо громади Америки і Канади, в лавах яких багато юристів, адвокати потерпілих, прокурори, громадянське суспільство України, рідні загиблих, поранені на Майдані – щоб тримати політичну верхівку країни в тонусі щодо теми Майдану. Невідворотність покарання має бути забезпечена. Час підставити плече рідним Небесної Сотні, пораненим майданівцям. Було б важливо, якби українські юристи Америки і Канади, навіть перебуваючи у себе вдома, дивилися засідання (більшість з них транслюється онлайн та викладаються у записах) і бачили ті огріхи, які допускаються у українському судочинстві. Можливо, вони б створили моніторингову групу з спеціалістів, які могли б вивчати процеси і надавати свої поради. А можливо варто організувати консультативну допомогу суддям України, щоб ознайомити їх зі світовим досвідом організації судових процесів по резонансних справах. Допомога потрібна і потерпілим, хто вже 7 років перебуває всередині слідства, а попереду ще сотні засідань і апеляцій.

Всі, хто хоче підтримати діяльність Адвокатської дорадчої групи, яка здійснює захист потерпілих у справах Майдану, і в першу чергу родин Небесної Сотні, може зробити це на їх сторінці https://www.facebook.com/HeavenlyHundredLawyers Сім років ці адвокати безкоштовно і віддано діють, щоб захистити правду. В ці важкі дні річниці вбивств, знайдіть сили, напишіть Родинам Небесної Сотні слова подяки за їх рідних. Їх прочитають, коли вони будуть стояти на Інститутській, як Родини роблять кожного року 20 лютого… https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia

Постскриптум: 17 лютого 2021 року Верховні Рада майже конституційною більшістю спромоглася на політичну заяву, якою констатувала, що Революція Гідності – це один з ключових моментів українського державотворення та виразник національної ідеї свободи. “Розслідування злочинів, скоєних під час Революції гідності має бути завершене і проведене ефективно. Винуватці мають постати перед судом та в ході справедливого та неупередженого процесу притягнуті до відповідальності. Подальше зволікання в цьому питанні недопустиме, бо непокаране зло зростає”. Це дуже важливий крок – адже найвищий законодавчий орган, нехай через 7 років, але все ж зафіксував, що події зими 2013-14 років – це не переворот, а саме повстання народу України проти диктатури тодішньої влади.