Широкіне – центр бойових дій та епіцентр зіткнення конспіративних теорій

Більше ніж 60 вбитих та 200 поранених. Це – втрати українських воїнів у боях за маленьке село Широкіне з початку цього року. У Широкіному сконцентрувався весь жах цієї війни – селище колись було мальовничим курортом на березі моря, а зараз воно вщерть розбите і цивільних у ньому не залишилося. Минулого тижня терористи залишили Широкіне, яке завдяки своєму географічному положенню є воротами до Маріуполя, а зараз планується його демілітаризація.

За Широкіне загинули бійці полку “Азов”, батальйону “Донбас”, 37-го батальйону Збройних Сил України та багатьох інших підрозділів. Так, саме того полку “Азов”, чиє тренування і озброєння заборонила Палата представників США своєю поправкою у червні 2015 р., звинувативши полк у “нео-нацизмі”. Одне із побоювань, висловлених у статті у Washington Post і процитованих у заяві конґресмена Коньєрса, який був одним з ініціаторів поправки, полягає в тому, що Азов “потенційно міг би вдарити по проросійських цілях самостійно – або навіть повернути зброю проти українського уряду” якщо уряд буде добиватися дипломатичної розв’язки конфлікту. Цій цитаті з Washington Post – майже рік (стаття Ентоні Файоли “Leaders talk peace, some Ukrainians contemplate guerrilla war” вийшла 12 вересня 2014 р.), і вона досі не справдилася, хоча українське керівництво весь цей час слідувало саме дипломатичному курсу вирішення конфлікту.

Але зараз у геополітичній грі навколо України починається новий етап, і якщо слідувати різним конспіративним теоріям, скоро все може змінитися. Одні оглядачі говорять, що Президент Порошенко відступив під тиском зрадливого Заходу та готує капітуляцію через нову Конституцію і закріплення нинішньої влади терористів на Донбасі через неконтрольовані Києвом місцеві вибори. Нещодавні заяви командира полку “Азов”, Народного депутата України Андрія Білецького, про те, що керівництво України готує здачу кількох областей Путінові, вписуються у ці побоювання. Але чому тоді командування полку заборонило воякам “Азову” брати участь у антиурядовій демонстрації правих сил минулого тижня у Києві? І чому Петро Порошенко заявив, що у новій Конституції не буде особливого статусу для тимчасово окупованих територій, а европейські чинники засудили плани терористів самостійно провести вибори на Донбасі?

Інші оглядачі, особливо після відступу терористів з Широкіного, продовжують розповідати про переможну ходу Заходу, який заганяє Путіна у пастки, душить його санкціями (ось уже четверта стадія почалася) та ціною нафти, і робить з України вітрину успіху економічних та демократичних реформ. Але куди діти очевидне небажання як Европи, так і США навіть допомогти скинути Януковича більше ніж рік тому, закривання очей на зруйнування Дебальцевого, і взагалі постійні намагання вблагати Росію, хоча усім зрозуміло, що з аґресорами треба поводитись рішучіше з огляду на те, що сталося в Европі 80 років тому?

А може все простіше і складніше водночас? Европа і США не збираються робити ніяких вітрин з України і не збиралися ловити Росію ні у які пастки у Криму чи на Донбасі. Російська пропаґанда про те, що США ведуть війну з Росією на український території, виглядає смішною з огляду на те, з яким небажанням Адміністрація Обами та очільники ЕС реагують на українську кризу з самого її початку. Напевне, якби Україна погодилася на умови Москви, ЕС та Америка зітхнули би з полегшенням і забули би про цю частину світу – у них вистачає проблем вдома і у частинах світу, які вони знають краще і які, на їх думку, є більш важливими геополітично (Греція, Близький Схід, Азія). А українське керівництво, якими б не були його мотиви (від найкращих за твердженнями прихильників до найгірших за твердженнями супротивників), змушене відстоювати українські інтереси. І змушують його це робити насамперед оті бійці ЗСУ та добровольчих батальйонів своєю щоденною жертвою на Донбасі.