Щеплення від сепаратизму

Події на Донбасі, які мало кого можуть залишити байдужим, сприймаються по-особливому гостро, коли про них оповідають безпосередні учасники. Новий Шлях взяв інтерв’ю у донеччанки, журналістки Катерини Жемчужникової, яка брала участь у Майдані у Донецьку і досі живе у місті.
НШ: Яка атмосфера панувала на Донбасі до Євромайдану, під час і після? Чи була трансформація поглядів щодо ідей, які відстоювали люди на Майдані?
КМ: Як на мене, тенденція така, що чим більше загострюється військовий конфлікт, тим більше це перетворюється на щеплення від сепаратизму. Навіть серед людей, які ходили на “референдум” з приводу ДНР і голосували за сепаратизм, є частина тих, хто відійшов від цих ідей і виступає проти воєнного конфлікту та агресії, в яку скочується ситуація на Сході.
Евромайдан не був дуже популярний. У вихідні дні приходило 300-400 людей на найбільші заходи, такі як концерти просто неба. Агресія була з боку бабусь, в яких ностальгія за Радянським Союзом, вони могли проходити повз і казати: “Ой, да ви маладиє, да што ви панімаєте. Зачем вам Європа, да вот ета вам нада”. А в принципі, людям було байдуже.
Коли ситуація почала загострюватись в Києві, коли звозились перші тітушки, відбулися перші побиття на Майдані, пересічний донеччанин надалі реагував байдуже, аж допоки це не почало стосуватись їхньої сім’ї чи друзів, тобто особисто. Надалі закривався бізнес, люди змушені були виїжджати, і от тоді зв’явилась переорієнтація в поглядах.
Я скажу, що ідеї Євромайдану не були дуже поширені, але все ж таки більшість, 70% людей, бачать своє майбутнє в Україні. В кінці квітня цього року, незадовго до того референдуму, наші соціологи проводили опитування донеччан, щоб зрозуміти наскільки потрібний референдум, і більшість мешканців, 65,7%, сказали, що хочуть жити в єдиній Україні, до Росії прагнуть 18,2%. При цьому тільки 4% хотіли жити в ДНР.
Коли в березні у Донецьку почалися масові проросійські акції, люди це сприйняли здивовано, бо хоч раніше у Донецьку існувало декілька проросійських партій і організацій, вони мали маргінальний характер. Десь відсоток – кілька відсотків донеччан реагували на цю тему, тому було дивно, коли на їх підтримку почало виходити кілька тисяч – цього ніхто не очікував. Одразу піднялось питання, чи це не є адмінресурс, або якимось чином проплачені люди. Потім знаходили прямі і непрямі докази цього.
Вже з квітня в Донецьку почав наростати антимайдан – калька з київського Майдану. Мітингувальники захоплювали адмінбудівлі, але це виглядало як “фан” заради “фану”, тобто захопили-походили-пішли, будівля їм була ні до чого. Коли з квітня-травня почалися викрадення і утримування людей в полоні, роздавання зброї, мародерство, ситуація змінилась. Траплялося, що ті, хто були завзятими ополченцями, змінювали свої погляди.
НШ: Існує уявлення про Донбас, що там більшість виборців, якщо і не підтримують Партію Регіонів, то все одно підтримують проросійські проекти. На твою думку, як зміниться ця ситуація після війни на Сході?
КМ: Я би сказала, що у нас в часи, коли йде активна реклама виборів, в найкращому випадку 70% людей голосує. Це за умови, коли докладено багато зусиль, щоб активізувати населення. Я хочу сказати, що Донбас не та щоб аполітичний, але реально байдужий. За ПР голосувала якась частина, котра хотіла за них голосувати, частина голосів забезпечував адмінресурс, а решту, я думаю, просто фальсифікували.
Щодо змін важко сказати. Нам говорять про децентралізацію, але за 24 роки незалежності тут завжди була ПР так чи інакше, неважливо як вона називалася. Ті самі люди законсервували владу в своїх руках і зараз, якщо ми згодимось дати Донбасу більше повноважень, то залишиться те саме. Коли прийшов Ющенко до влади і проукраїнські люди чекали на зміни, на Донбасі нічого не відбулося. Зараз ми боїмося, що коли закінчиться війна, то все залишиться так само. Коли затихнуть постріли, наші олігархи, ніби на словах проукраїнські, повернуться і ми отримаємо те, що мали на початку 90-х.
НШ: Чи є Схід проросійським внаслідок того, що влада не ставила собі за мету поширити український вплив в інформаційному чи кадровому питанні?
КМ: Це ще одна з причин, чому ми зараз маємо робити собі щеплення від сепаратизму, бо в нас українська держава ніколи не намагалась популяризувати себе на Сході. Замість глибоких освітніх змін, цікавих політичних ходів, все поверхнево торкалось рівня мови. Навіть ті, кого це питання не бентежило, хто більше думав про те, як прогодувати сім’ю, почали вникати в цю тему не тому, що якось особисто зацікавились, а просто тому, що всі говорять. Відповідно, виникло неправильне розуміння ситуації.
Не можна говорити про мову в загальних рисах, без якихось глибинних кадрових змін чи реформування освіти. Я знаю багатьох вчителів шкіл і викладачів Донецького Університету, які на своїх уроках, лекціях доводили, що української мови, історії не існує. Як люди з таким мисленням можуть нести ідеї державності до підростаючого покоління?
Тому нічого дивного нема в тому, що на будь-які зміни мовної ситуації (наприклад, обов’язкове дублювання фільмів українською), люди реагують негативно. Окрім того, немає якоїсь інформаційної підтримки, тлумачення навіщо і чому це потрібно. За таких умов тему мови легко використати проросійським політикам. В нас багато проблем і через брак освіти, і тому, що у держави немає плану, як себе репрезентувати в світі. Іноземці про нас дізнаються тільки те, що про нас показує Росія, тобто ми викривлено візуалізуємось для світу через призму сусіда.
НШ: Отже немає мовного питанняе, а є спекуляція політиків, які таким чином намагаються здобути рейтинг, або відвести увагу від першочергових проблем?
КМ: Звичайно. Відомо, що Кучма великий відсоток на виборах зробив на Сході саме через питання мови – російської як другої державної. Пізніше Янукович з цими ж гаслами прийшов до влади, і перш ніж відбулись вибори, десь ще в березні, питання мови постійно використовувалось, щоб на цьому можна було зіграти, заморочити людям голову. Це, направду, неповага до виборців, тому що замість того, аби висунути план дій з подолання економічної кризи, регіонали кинули гасла, які працюють для масових заходів. Виборців поставили на рівень людей, які нічого не читають, не думають, а приймають рішення суто емоційно.
НШ: Чи люди зараз розуміють, що немає мовного конфлікту, чи несприйняття Сходу, а є озброєні бандити – громадяни Росії, які вільно перетинають українсько-російський кордон і яких фінансує російська держава?
КМ: Дуже важко однозначно відповісти. Є люди, які “сидять” в інтернеті, вичитують і бачать, а є люди, які виходять на мітинги і підтримують ДНР і надалі, а є й ті, кому байдуже. Але тут потрібно розуміти, що якщо ти не займаєшся політикою, то врешті-решт вона займеться тобою.
Говорять в основному про те, що все одно чи Україна, чи ДНР, аби тільки виплачували зарплати і пенсії, вирішували побутові питання. Люди, які намагаються щось зрозуміти і сприймають новини не з телебачення, вони, я думаю, розуміють походження цих бойовиків, звідки ті взялись.
Є варіанти, коли людина має вищу освіту, тобто, здається, має бути мислячою, а підтримує сепаратистів і каже щось на кшталт: “Ну якщо когось з ваших затримали (проукраїнськи налаштованих людей – НШ), то значить вони провинилися, або ви тут все накручуєте”. Залежить від оточення і джерел отримання інформації.

Софія Божик
Торонто

SHARE