Юліян Буцманюк – патріот і мистець (до 130-ї річниці від дня народження)

Павло Лопата, Торонто.

З-поміж українських художників ХХ сторіччя, Юліян Буцманюк виділяється своєю індивідуальною манерою, що забезпечила йому окреме місце в історії нашої культури. Як художник, він виростав в умовах відродження українського національного мистецтва на початку минулого століття, у колі львівських малярів-іконописців. Прагнувши стати студентом малярства у Краківській академії мистецтв, помагав учителеві промислової школи Рибковському у Львові розмальовувати університетську бібліотеку та іншим малярам, що працювали у латинських катедрах. Таким способом заробляв гроші на життя та на студії в Кракові.

Техніку настінного малярства молодому Буцманюку допоміг засвоїти відомий український мистець Модест Сосенко (1875-1920) – також випускник Академії мистецтв у Кракові, з яким Буцманюк працював, розписуючи церкви у селах Конюхів, Риків і Славськ. Із знанням візантійського стінопису, у 1908-му році, Буцманюка прийнято на навчання до Краківської академії, де протягом кількрх років засвоював техніку вітражного мистецтва, тобто, монументального.

З кількома перервами та навіть однорічною стипендією Митрополита Андрея, 1914 року закінчив науку. Одначе, початок війни змінив його пляни. Мав нагоду поїхати за кордон для поглиблення своїх студій, отримавши державну стипендію, але рухи Січових Стрільців, Пласту і Соколів заполонили його розум і сповнили патріотизмом. Без вагань Буцманюк вступив до лав УСС, де пройшов бойовий вишкіл, а згодом брав участь у різних походах та карпатських боях у сотні Дмитра Вітовського.

На початку грудня 2014 р. Буцманюк став малярем-репортером Бойової Управи, і коли гриміли гармати, він створив різні рисунки, малюнки, низку портретів та фотографував бойові події, а також вояків перших стрілецьких сотень.

Кільком старшинам УСС одночасно виринула думка заснувати при одному з легіонів окрему структуру “Пресову Квартиру”, яка оформилася на початку квітня 1915 р. До гурту “Пресової Квартири” і “Артистичної горстки” належав і Юліян Буцманюк. На підставі його малюнків: “На варті”, “До бою”, “Старшина виряджає сотні”, “На горі Ключ”, “На горі Кічерка у Славську”, “На чаті під Болеховим”, “Побідний похід на Болехів” та інших, Центральною управою УСС видано серію листівок у Відні 1918 року.

Під час страшенних боїв УСС та УГА проти московської навали, Буцманюк займав різні пости у Секретаріаті Військових Справ, був ранений і лікувався у Відні, звідки знову повернувся до Коша УСС, перебував у Жмеринці, Києві, Могилеві. У липні 1920 р. опинився у Бучачі, згодом у Станіславові. Кінцем серпня того ж самого року, у різних таборах Чехословаччини, де було затримано й інтерновано багато українських військовиків, серед яких був і Буцманюк.

Через три роки чехи ліквідували табори, і Юліян почав студії малярства в Академії мистцтв у Празі, які закінчив 1927 року, отримавши диплом. Львівський період праці Буцманюка з 1927 р. до 1939-го був сповнений розмальовуванням церкви отців Василіян у Жовкві та каплиці св. Йосафата при ній, а також церкви у Раві Руській. У Львові був членом Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ), приймав участь у кожній із 13-ти виставок.

Еміграція через Польщу, Австрію і Німеччину зупинилась для Буцманюка, разом з дружиною і сином, у червні 1950 року у Едмонтону. Столиця канадської провінції Альберта стала для нього місцем діяльності, де він показався як видатний монументаліст у церковному мистецтві. З 1951 року розпочав роботу над розписом катедри св. Йосафата, збудованої між 1939 і 1945 роками.

Внутрішнє розмалювання цієї катедри зайняло мистцеві п’ять років. Українці Альберти отримали викінчений високо майстерно завершений твір, яким можна пишатися й сьогодні. Він вказує на красу українського церковного мистецтва, для створення якого Буцманюк використав традиційні елементи візантійського мистецтва. Його працю у так званому неовізантійському стилі належно оцінили не тільки українці, але й англомовна преса та радіо міста Едмонтону.

Відомий маляр, також “едмонтонець” – Іван Кейван писав: “…Цей велетенський розпис, що в ньому є багато композицій з життя Христа і святих, велике число християнських символів та багато орнаментики, виконаний у своєрідному оригінальному стилі, основаному на старих українських іконографічних традиціях, з виразними прикметами народного мистецтва, з чітким рисунком та соняшним кольоритом, буде видатним і тривалим пам’ятником української образотворчости у цілій західній Канаді…” (“Українські вісті” від 16 вересня 1961).

Такі твори релігійної тематики Буцманюка як “Христос-Учитель”, “Хрищення в Йордані”, “Розп’яття”, “Воскресіння”, “Святі Володимир і Ольга”, “Матір Божа з дитятком”, “Покрова” та окремі ікони св. Василія Великого, св. Миколая, св. Михаїла й ряд інших, прикрашають церкви в околицях Едмонтону.
Як добрий вчитель і педагог ще з часів свого викладання малярського предмету у Львові, мистець відкрив свою мистецьку школу-студію, з метою плекати і виховувати в ній майбутніх малярів у Канаді. Десятки його студентів стали самостійно працювати та влаштовувати свої власні мистецькі виставки.
Мистецький доробок славного маляра величезний. Його розписи, як у храмі Василіянського монастиря в Жовкві, а також катедри св. Йосафата в Едмонтоні та деінде, вимагають окремої аналізи. Маестро Ю. Буцманюк був дуже плідний у портретному живопису. З-під його пензля постали портрети матері, батька і його братанка-Сави, портрети отаманів і генерелів УСС та УГА, портрети діячів української культури як в Україні, так і в Канаді, число яких становить майже триста штук.

Любив він малювати крім краєвидів і різноманітні квіти: хризантеми, лілеї, соняшники, бузки та квіти іншого роду, як також і різні композиції. Проф. Буцманюк уділявся на суспільно-громадській ниві, а його постать можна було часто бачити на всяких загальнонаціональних імпрезах в Едмонтоні. Його малярську роботу і його усю всебічну діяльність високо цінувала українська громада Канади та вшановувала ювілейними святами для його гідного відзначення, бо він вповні на це собі заслуговував.

SHARE