Яким бачать і як розуміють творчість Шевченка українські школярі

Софія Савчук для Нового шляху/Українських вістей, Швеція.

Вже більше 150 років незгасимим символом України та благородною частиною нашої історичної спадщини є вселюдська за своїм глибинним змістом творчість Тараса Шевченка, людини, яка по сходах життя виборола свій шлях до вершин мудрості та піднялася на верхогір’я людського духу. Народний співець пробив мур байдужості до українського слова, піднісши одразу нашу мову й літературу на нечувану височінь, вивівши рідну культуру на простори всенародні.

Весняне повноводдя окрилених почуттів не могло вміститись у вузько-національних берегах. Його творчість силою вогняного і художнього слова, силою своєї загальнолюдської істини перейшла кордони нашої Батьківщини. Світоч Шевченкової поезії сягає своїм віттям багатьох країн світу, але його творчість розташовує свої корені поміж струнких зелених тополь українських рясних садів. Народна пісня була матір’ю Шевченкової поезії.

І хоча переважна більшість його віршів написані за межами батьківщини, складались на складних дорогах поетового життя, в тюрмах та мандрах, мережились при світлі білих ночей Петербурга і в пісках пустель Кос-Аралу, під самотнім сонцем вигнання, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів.

І згадую Україну,
І згадать боюся.
І там степи, і тут степи,
Та тут не такії,
Руді-руді, аж червоні,
А там голубії,
Зеленії, мережані
Нивами, ланами,
Високими могилами,
Темними лугами.

Перебуваючи в засланнях із забороною писати й малювати, поетова рука покрадьки записувала рядки в захалявних книжечках та на маленьких шматочках паперу, вірші, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова.

Навіть з чужини відчував Шевченко свою єдність з Україною, з її народом, всіма своїми мріями і почуттями був з ним міцно і нерозривно зв’язаний. Бринить у його піснях-думах та чиста джерельна любов до широких полів, вишневих садків, облитих білим цвітом, нев’янучої краси невисоких берізок та розложистих верб понад тихими спокійними ставами, серед яких пройшло все дитинство Тараса.

Мрійлива врода барвінкової України пройде у рядах гармонійних асоціацій, будь то, найніжнішим ліричним піаніссімо чи блискавками «Кавказу» з його стугонливим зачином крізь усю Шевченкову творчість. У ласкавій співучості Тарасового слова і навіть у карбованих ритмах його найсуворіших поезій весь час бринить палка любов до рідної України.

«Одна-однісінька строфа, без жодного образу, без жодної метафори чи епітету – і вже мисляча людина не забуде її довіку…».

Поет любив Батьківщину при вранішній зорі та рожевих світанках, коли сонце сідало геть за сині гори, під спів солов’я на похилій вишні, у бурю, що хитала віття столітніх дубів, коли тільки починали перекликатися сичі в темному гаю і зовсім ввечері, коли вся сім’я збиралася вечеряти коло хати у саду.

Село! І серце одпочине…
Село на нашій Україні –
Неначе писанка: село
Зеленим гаєм поросло.

Звичайні, здавалося б, щоденного вжитку слова набирають неповторної грації, милозвучності та урочисто-піднесеного звучання, стаючи вершинами української пейзажної лірики, коли Шевченко тремтливо та ніжно описує рідну землю. Славна, безталанна ненька Вкраїна – образ тихого світанку, легкого мерехкотіння зірок та гіркої долі. Уярмленість та поневолення бентежили щире поетове серце. Шевченко висловлював голос найбільш покривджених соціальних низів, щиро вболівав за майбутнє народу. Але оспівати свободу в умовах кріпосницької держави, серед олов’яних буднів суворої дійсності — це значило поневірятися по засланнях та бути вигнанцем у німому суспільстві.

Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині.

Не дивлячись на це, поет пристрасно шукав обриси нового суспільства, всім серцем линув до тієї України, в ім’я якої боровся, жив і творив, чим підкреслив незмінність своєї ідейно-політичної думки та нерозривність свого зв’язку з рідним краєм. Із щирої віри у перемогу, святу волю та свій народ виросла правдива вогненна поезія; саме це синівське почуття й живило той дух протесту, бунтарства, антикріпаччини, яким є наснажена Шевченкова творчість. Вселюдське вболівання звучить у простому вірші…

Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В остатню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

У засланні думи відносять поета далеко у Кирилівку – маленьке село, де в рядочок стояли похилі побілені хатки з солом’яними стріхами, біля буйних річок, темних гаїв, де при долині, здавалося, і верби сміялись, де розкинула віття розлога сокорина над глибоким яром. І лине уява Шевченкова до рідної оселі, де під вікном був квітник старшої сестри Катерини. На ньому ріс галузистий любисток, пахуча м’ята, веселі чорнобривці, витикалися з-під землі маленькі волошки і півники. Уся ця невинна росяна краса була на Україні.

З великої щирої любові до Батьківщини постають поезії, що відзначаються неповторною ліричною своєрідністю та близькістю до народу. Власний, внутрішній світ Тараса Григоровича, перелитий в потік мистецьких синтезів, постав у його віршах в таких художньо-образних виявах, у такій правдивості й глибині волелюбних переживань, що в них і сам народ упізнав свою душу. У барвистому та кольоровому стилі Шевченкового мистецтва, в дивовижнім художнім світі його натхнення зливались в єдине ціле, у досвід і враження життя та символіка народної пісні, буйна уява народних легенд і надбання української культури.

Непереможна поетова любов до всього українського, до нашої неньки, ще наново збуджуватиме в серцях людей славу і всерозквітаючу радість за рідний край. Коло своєї творчості Шевченко об’єднав і буде об’єднувати українців з усього світу. Геніальний виквіт нашої класичної культури, мистецька гордість української нації – Шевченко з року в рік виростає у своїй світовій славі. Біля витоків поезії генія – доля народу, правда землі, пам’ять поколінь і глибока любов до України. Вірші пульсують радощами й болями, захопленням і жалем, вірою і відчаєм. Тонкі описи природи, вибухи прометеївського титанізму, революційні заклики, мрійливі описи та неповторне майстерне слово – все злилося в одну художню цілісність Шевченкової творчості, від першої і до останньої поезії перейнятою вогнем, може, найсильнішого поетового почуття.

Юна шевченкознавиця Софія Савчук, 8 клас Українська недільна школа м. Стокгольм, Швеція

* Українська недільна школа м. Стокгольм співпрацює з комітетом Рідного шкільництва Дирекції УНО Канади

SHARE