Юрій Левикін для Нового Шляху, Київ.
Великдень, який нещодавно відсвяткували православні і греко-католики в Україні, зазвичай асоціюється з відходом від віджилого і оновленням. Ми любимо в Україні давати подіям емоційні оцінки і описувати їх як трагічні і епічні.
Вже не один раз ми читали, що Україна поставлена на межу існування. Навіть у Акті проголошення Незалежності України тодішні депутати обґрунтували створення Незалежної держави «смертельною небезпекою, що нависла була над Україною…» Напевне, підставлюся під жорстку критику, якщо скажу, що найбільша загроза для України походить від самих українців.
У п'ятницю, тринадцятого травня у Верховній Раді України відбулася подія, яка заслуговувала на більшу увагу, в порівнянні з бурхливими емоціями, що супроводжували прийняття поправок до Закону про прокуратуру та обрання на посаду Генерального прокурора Юрія Луценка. Політичні пристрасті стосувалися сьогодення – тактичної боротьби за розстановку фігур на українській шахівниці. Хто буде контролювати грошові потоки бюджету, хто – дамокловим мечем нависати над порушниками консенсусу.
13 травня депутати буденно заслухали інформацію Голови тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з питань майбутнього Олексія Скрипника. Весь розгляд – з питаннями, відповідями і виступами депутатів – тривав півгодини. Рішення не приймалося. Сумно, але треба визнати, що таке ставлення, очевидно, відбиває ставлення українців до себе і власного майбутнього. Уся надія покладається на те, що «якось воно буде», західні партнери допоможуть, підкажуть і позичать, обставини складуться, санкції зроблять свою справу і падіння «наших воріженьків» відкриє нам світлий шлях.
Пан Скрипник поінформував про ще одну спробу навернути Україну до осмислення необхідності творення проекту майбутнього, посилався на історію – досвід роботи комісії депутата академіка Ігоря Юхновського. Та комісія у 2003 році спрогнозувала економічний розвиток України до 2010 року. Цьому прогнозу не повірили і комісію закрили.
Подібні утворення успішно діють у багатьох країнах – Комісія майбутнього у Фінляндії, парламентська рада розвитку у Німеччині, комісія розвитку в Канаді, комісія по науці і технології у Великій Британії. Дослідження причин успіху розвинутих країн показують, що всі вони будують плани на довгий період уперед, сприяючи прогнозованості і стабільності розвитку держави і суспільства. Знаючи напрям розвитку держави, громадянин може узгоджувати власні плани з тими змінами, що очікуються у суспільстві. Наприклад, фіни мислять категоріями «Форсайту-2030» та вивчають виклики, які можуть виникнути на шляху здійснення цього передбачення.
Діяльність української спеціальної комісії з питань майбутнього в умовах відсутності ресурсів на цю діяльність виявилася доволі обмеженою. Разом з експертами Громадської організації «Нова країна» при підтримці European Endowment for Democracy провели серію з чотирьох науково-практичних конференцій майбутнього. У цих конференціях узяло участь дві сотні людей, яких і так агітувати вже не треба було. Розповсюдили матеріали форсайту, що був здійснений з ініціативи ректора Київської політехніки академіка Михайла Згуровського. Чи читали їх чиновники? Відповідь була: «Не знаю». Результати цього аналізу є безрадісними, хоча краще знати правду й боротися з хворобою, ніж плекати безпідставні надії на одужання. В інерційному сценарії для України немає жодного шансу.
Якісний склад депутатського корпусу – і Верховної Ради, і місцевих рад – на жаль, є таким, що місця тверезому аналізу шляху у майбутнє поки що немає. Напевне, це не тільки українська біда. Зміни, що відбуваються у світі, штовхають до перегляду дуже багатьох речей, які здаються нам аксіомами.
Останній викид Panama Papers, розвиток криптовалютних платіжних інструментів, які ґрунтуються на технології blockchain, ведуть нас до збільшення прозорості фінансів і зникненню такого феномену як банківська таємниця. Себто кожен зможе бачити рух коштів. Це дуже ускладнить життя тим, хто не хоче жити по закону. Для багатьох українських «бізнесменів» це мало би стати трагедією, але вони не мають страху, бо ще навіть не підозрюють, що таке може статися.
Світ прийшов до того, що минулий досвід не може нам допомогти справитися з викликами майбутнього, тому при всій повазі до ветеранів боротьби за Незалежність України, ми змушені будемо сказати, що пропоновані традиційні моделі і уявлення не ведуть до успіху. В кращому випадку за цими лекалами Україна відбудеться як держава, що наздоганяє. Зараз у світі закінчується конкуренція товарів і розгортається конкуренція моделей управління. Вартісним є перший зразок, а тиражування вартує копійки і не веде до багатства. Процвітають бізнеси, що творять довіру і стосунки між людьми, на відміну від тих, хто пробує копіювати чужі успішні товари.
Тут є виклик для українців не тільки в Україні, але й по всьому світу. Чим ми такі незвичайні і незамінні для Світу? Мовою? Вишиванками? Піснями? Танцями? Україну зараз трусить, бо ми опинилися у хвості – у струмені з двигунів лідерів. Чи ми зникнемо у цих драматичних змінах, чи зможемо вирватися зі струменю і пред’явити світу щось нове і вартісне – от такий у нас вибір. І готового рішення немає ні в Україні, в силу об’єктивних причин і слабкостей, ні в діаспорі, бо інтеграція в суспільство проживання впливає, а комфорт розслаблює.
Найкращим шляхом розв’язки, можливо, була би нова редакція Українського Вільного Університету «у хмарі» – спільноти, яка би думала над цими складними питаннями. Але для того потрібна точка кристалізації, з якої усе почнеться.
Share on Social Media
