Олександр Харченко для Нового Шляху, Торонто.
В неділю, 29 травня 2016 р., Фундація ім. Симона Петлюри, Братство св. Володимира, Союз Українок Канади відділ ім. княгині Ольги та Управа Катедральної громади св. Володимира гідно вшанували пам’ять Головного Отамана Військ Української Народної Республіки в 90-ту річницю його трагічної смерти 25 травня 1926 року в Парижі.
Цей сумний ювілей українські патріоти відзначають по всьому світі, як у Парижі, так і в Україні, та у країнах, де оселилися українці. Дійство почалося в Катедрі св. Володимира, де, після Служби Божої, владика Андрій, за участі отця Богдана Сенцьо та в супроводі Катедрального хору, відправив панахиду за спокій душі Головного Отамана, а потім виголосив патріотичну промову. Після панахиди отець протопресвітер Богдан запросив усіх до авдиторії, де відбулася дуже гарна програма.
Учасники вшанування пам'яти Головного Отамана отримали позитивне враження відразу, як зайшли до святково декорованої аудиторії. Тут була виставка книжок про Петлюру, журнали, програмки, а зі сцени дивився портрет Симона Петлюри роботи художника Богдана Головацького. В залі зібралося добірне товариство, серед якого були: владика Андрій, отець Богдан Сенцьо, родина Симона Петлюри – племінник Володимир Петлюра з дружиною і донькою, гості та група виконавців, всіх разом біля 60 осіб. Приємною несподіванкою після молитви була спільна перекуска, що її приготував Культурно Освітній Комітет при Братстві св. Володитмира, а потім почалася святкова програма.
Зібрання відкрила і вела голова Братства св. Володимира Валентина Родак. Вона, як ініціатор задуму, склала багато зусиль на те, щоб програма віддзеркалювала історичну особу Отамана доби Визвольних Змагань 1917-1922 років та його велич.
Найперше вона привітала владику Андрія, отця Богдана та всіх учасників, зокрема племінника Симона Петлюри з родиною із Гамільтону та гостю з Вінніпегу Віру Шаварську. Не оминула подякою владику Андрія за панахиду і прекрасне патріотичне слово про Симона Петлюру, отця Богдана за участь, та Катедрального Хору (під керівництвом Олени Горожанкіної) за спів під час панахиди. Подякувала Культурно Освітній Комітет – Клавдії Матвіїв, Вірі Мельник та Вірі Павлюк – за приготування перекуски. Голова Братства також висловила подяку голові Союзу Українок Канади, відділ ім кн. Ольги Наталії Ємець і пані Ользі Миханюк за організування прапороносців, а також Марії Дубик, Євгенії Мельничук, Ігореві Процюку, Тарасові Родаку, Василеві Павлюку та Михайлові Грицаку за усебічну допомогу у влаштуванні імпрези.
Вступне слово виголосив заступник Голови Братства бібліотекар Василь Сидоренко. Він зібрав доступні документи в бібліотеках про українсько-єврейські відносини та докази про несправедливий Паризький суд над вбивцем Симона Петлюри. Доповідач сказав, що Симон Петлюра належить до найвизначніших діячів в історії України. З його іменем пов’язана боротьба українського народу за свою державну незалежність 1917-1921 років. Далі Василь Сидоренко навів дві цитати Симона Петлюри:
“В українську державність ми віримо, в її неминучості ми переконані. Для нас вона є живою реальністю, бо ідею її ми носимо в нашому серці, бо її духом овіяне наше життя”. Та: “Ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за свою свободу, за своє право і за державну незалежність.” А від себе додав ще – “Ми повинні боротися за свою правду”. Після Паризького суду над Шварцбардом по світі пішла фальшива правда про те, що, мовляв, Симон Петлюра був страшним антисемітом, і влаштовував погроми єврейського населення. Василь Сидоренко навів цифрові дані із книжки єврейського дослідника 1920-х років, який писав, що за 75% погромів єврейського населення відповідальні Білі російські війська та Червоні російські війська, а 12% погромів відбулося на українській території, на якій Петлюра не завжди мав контроль (Махновщина, Зелені та інші формування). Також 12% погромів влаштовували ватажки неукраїнської орієнтації, яких тоді на українській землі теж було багато.
Першою мистецькою частиною програми був вірш Михайла Ситника “25 травня 1926”, що його прекрасно прочитав актор Драматичного театру “Заграва” і журналіст Степан Ґеник-Березовський. Подаємо уривок про те, як було після загибелі Отамана:
А ми, як сироти, поміж собою
Затаяно клялися на шаблях
Підняти жовто-синій стяг,
Що впав із рук Твоїх разом з Тобою.
Ми несли прапор, славою повитий,
Бо знали, як і знаємо тепер,
Що наш Отаман лиш в Парижі вмер,
А на Вкраїні буде вічно жити!
Ці пророцтва поета сповняються в наші дні.
Орися Лисик з м. Ошава прочитала уривок із листів та документів про Симона Петлюру, загально схарактеризувавши його постать як скромну благородність, талановитого промовця зі щирою вірою в майбутнє свого народу та безмежною самопосвятою.
Де взяти слова, щоб описати чудове виконання “Думи про Симона Петлюру” бандуриста Кучугури-Кучеренка, на музику Григорія Китастого? Твір виконували два обдаровані таланти: тенор Микола Маскулка і юний бандурист-віртуоз Борис Остапієнко; обидва доповнюють один одного. Якщо говорити про міжнародний успіх Бориса Остапієнка, то слід згадати, що він був наймолодшим учасником Міжнародного конкурсу бандуристів ім. Гната Хоткевича у Харкові 2010 року, а у 2013 він став лауреатом Міжнародного конкурсу бандуристів ім. Миколи Лисенка в Києві. Тепер Борис є концертмайстром Канадської капелі бандуристів.
Петро Гринчишин – член Спілки письменників України, прочитав уривок із поеми “Симон Петлюра” Михайла Пронченка “Ой у полі жито” (Збірка “Кобза” 1941 р.), перевидана у 1995 році у Дніпропетровську (сьогодні – м. Дніпро). Ми обмежимося лише однією стрічкою цього твору для ілюстрації творчости поета Михайла Пронченка:
І “Засвистали козаченьки”
І “Ще не вмерла” лине ось
Ланами соняшної неньки,
Де військо морем розлилось.
Валентина Родак розповіла про трьох діячів минулих літ: Михайла Пронченка, Петра Плевако та Павла Степа, яких слід вважати соратниками і послідовниками Симона Петлюри.
Михайло Пронченко – український поет, народився 1909 року на Криворіжжі. За його патріотичну діяльність ГПУ (те саме, що сьогодні КДБ) 1933 року заслало його на Далекий Схід. Після 5-ти років він повернувся, а 1942 року за те, що він писав про національно-визвольну боротьбу та про діяльність Симона Петлюри німці його розстріляли.
Петро Плевако (1888-1986 рр.) – громадський, політичний і церковний діяч, який давав добрий приклад для наслідування, зокрема як бути справжнім патріотом і державником і служити українській ідеї все своє життя. Разом із дружиною Марією він заснував фундацію його іменем у Парижі, пожертвувавши 250 тисяч франків (французьких), прибутки з яких були призначені на вшанування пам'яти Головного Отамана Симона Петлюри. Благородна людина і благородні в неї вчинки. Напередодні століття від дня народження Головного Отамана Петро Плевако у зверненні до громади писав – “Наш св. Храм названо в честь Його Ангела Хоронителя. В Парижі будуть відбуватися всі головні урочистості. Наш св. Храм буде вічним пам'ятником нашому незабутньому герою. Просимо Вас бути меценатами нашого храму і Братства св. Симона”. Петро Плевако вів кампанію збирання фондів на Бібліотеку ім. Симона Петлюри, на Храм св. Симона та на створену фундацію.
Продовження у наступному числі
Share on Social Media
