Олександр Харченко для Нового Шляху, Торонто.
22 серпня 2016 року в обох Пансіонах ім. Івана Франка в Торонто відбулося вшанування пам’яти колишньої керівниці й ініціаторки заснування Пансіонів, д-ра Евгенії Пастернак, у п’яту річницю від її упокоєння. Обидві імпрези можна назвати «народним вшануванням», оскільки покійна мала великі заслуги перед українською громадою в Торонто, а учасники вшанування виявили до неї справжню любов і щирість.
В Пансіоні в Міссіссазі вшанування почалося панахидою в каплиці об 11 годині ранку, яку відправив отець Петро Івахів. Виконавчий директор Тереня Тонкович виступила з промовою, в якій розповіла про понад сорок років співпраці з тодішньою керівницею. Промову Терені Тонкович слід вважати класичною, а якщо переводити на університетський рівень, то це була дисертація, витримки з якої пропонуємо шановним читачам:
“Не віриться, що вже минуло 5 років, як відійшла у вічність наша довголітня директорка, надзвичайна жінка, яка віддано працювала для добра української громади, і що найважливіше – була присвяченою великій ідеї створення та зразкового ведення Пансіонів для українських сеньйорів.
Ще молоденькою студенткою у 1968 році я почала працювати в першому Пансіоні ім. Івана Франка на вул. Гай Парк Ґарденс в Торонто. Після закінчення моїх студій – професійно, як заступник адміністратора у новозбудованому Пансіоні на вул. Роял Йорк, відкритому у 1970 році. Від 1982-го року – як екзекутивний адміністратор цього розлогого, модерного, цікавого своєю архітектурою Дому в Міссіссазі. Протягом цих 43-х років тісної співпраці з д-р Евгенією Пастернак, я була однією з найближчих свідків її величезного вкладу праці та визначних заслуг. Я мала нагоду пізнати сильний і рішучий характер оригінальної жінки, її внутрішнє стремління працювати для добра українського суспільства, та зокрема, її посвяту для Пансіонів ім. Івана Франка.
Коли поглянути на перебіг життя Евгенії Пастернак від наймолодших учнівських років, ми побачимо, що її завжди вело те внутрішнє бажання активно брати участь у суспільно-харитативній діяльності.
Евгенія Пастернак народилася 1919-го року в селі Фащівка, Скалатського повіту, на Галичині, в родині Михайла і Марії (з Оконських) Новаківських. Початкову школу почала у Фащівці, а після смерті батька виїхала 10-літньою дівчинкою до Львова, де закінчила рідну школу ім. Тараса Шевченка. В 1938 році здала матуру у приватній Захоронкарській Семінарії Сестер Василіянок у Львові, а у 1942-му році закінчила учительську семінарію. Здібна і талановита молоденька студентка Евгенія теж брала курси мистецтва в школі Куриласа, Монастирської та Новаківського, лекції співу і фортепіано в монахині – матері Єлени та у Янович-Копачинської, балет у школі Суховерської і Марії Пастернакової.
Від ранньої молодості Евгенія займалася організуванням та провадженням літніх садочків для української дітвори в Букачівцях і в Монастирці на Лемківщині. Побіч цілоденної праці в садочку, вона також організувала самодіяльні гуртки молоді і включалась в культурно-освітню працю читальні “Просвiта”. У 19 років вона почала працювати управителькою українського дошкілля Монтессорі в містечку Олесько, де теж активно брала участь у музичному товаристві “Боян”. Відтак була управителькою школи в селі Дмухавець. В 1942 р. з доручення Українського Центрального Комітету, Евгенія виїхала на Холмщину, та опісля на Підляшшя, з метою нести моральну і матеріальну допомогу українському населенню та поширювати громадську працю в тих околицях, де населення страждало від насильної русифікації і полонізації.
Коротко зупинилася у Володаві, відтак виїхала до Білої Підляської, де працювала не тільки, як учителька і вихователька учнів торговельної школи, але і також була референтом Суспільної Служби, референтом шкільних справ Українського Допоміжного Комітету.
В 1944 році Евгенія одружилась з інженером Евгеном Пастернаком, директором Українського Допоміжного Комітету, сином відомого громадського діяча, українського сенатора, Івана Пастернака. Молоде подружжя спільно продовжувало громадську працю. Але наступили більшовики і почалася втеча на Захід. Панство Пастернаків зупинилися у Ваймарі, в Німеччині, де Евгенія продовжувала активну працю як член українського Червоного Хреста. Про її виступи в обороні українських біженців писав Улас Самчук в книжці “П’ять по дванадцятій”. З 1946 по 1948 Евгенія теж студіювала філософію в університеті Франкфурта.
В 1948 р. подружжя Пастернаків переїхало до Канади, де пані Пастернак вивчала англійську, стала членкою канадського Червоного Хреста, 1953-ому році почала працю в фірмі “Multiblitz Photography”, а в 1955-ому році закінчила курс книговодства в “Shaw Business College”, i почала працювати в адвокатському бюро “Гуменюк i Романко”.
Ідея дому для старших 60 років тому була незрозумілою і неприйнятною серед українського суспільства, але зростаюче число українських старших, які потребували опіки, творило пекучу проблему. Українська громада міста Торонто1957-го року створила Товариство Український Дім для Старших як харитативну інституцію в провінції Онтаріо. Від самих початків Т-ва, інженер Евген Пастернак був членом Дирекції, а від 1961-го року вдалося намовити пані Евгенію стати головою Дирекції. Представляючи Т-во Український Дім для Старших, вона стала членкою Онтарійського Між-Групового Комітету “Inter-Group Committee”, і таким чином стала одною з перших промоторів ідеї етнічних домів для старших у Канаді. З поміччю малої групи співпрацівників пані Пастернак робила різні старання для здобуття фондів на закуп відповідного будинку та щоб одержати потрібні урядові дозволи.
Починаючи тільки мрією, під керівництвом та адміністрацією пані Евгенії Пастернак, в 1964-ому році Дирекція Т-ва Український Дім для Старших відкрила перший Пансіон ім. Івана Франка на 35 High Park Gdns., на 24 ліжка; за короткий час, в 1970 році, був відкритий другий дім на 100 ліжок на 767 Royal York Rd.; відтак в 1982 році відбулося офіційне відкриття третього за порядком розлогого і модерного Пансіону на площі на 11 акрів в Місісазі, де проживають та отримують опіку коло 75-ти українських пенсіонерів, і де ми сьогодні зійшлись. В Пансіоні на вулиці Роял Йорк сьогодні мешкає 85 осіб пенсійного віку. Таким чином Пансіони ім. Івана Франка постійно опікуються 160-ма старшими громадянами. Всі вигоди та домовленості дають можливість мешканцям Пансіонів вибирати для себе приміщення і стиль життя, які вони собі бажають, чи то самостійне життя в більших чи менших апартаментах Пансіону в Місісазі, чи при частинній помочі і опіці в приватних кімнатах т. зв. “Supportive Housing” або “Assisted Living” дому в Мiсiсазі, чи під повною 24-годинною опікою в Пансіоні в Етобіко.
Бажаючи осягнути найвищий ступінь знання в науці ґеронтології, пані Пастернак студіювала в університеті “McMaster” у Гамільтоні, і в 1971-му роцi одержала диплом з Адмiнiстрацiї Домів для Старших та стала першою українкою в Канаді з таким осягненням. Впродовж років вона була членом багатьох наукових організацій і брала участь в різних міжнародних з’їздах.
Окрім керуючої праці опіки над старшими, Пансіони ім. Івана Франка майже від самого початку свого існування стали центром української культури і важливим атракціоном для відвідувачів не тільки з міста Торонто і цілої Америки, але й для відвідувачів з інших країн світу. Протягом багатьох років в рамках щоденної праці, адміністрація, мешканці і добровольці Пансіонів займалися різними мистецькими заняттями, як наприклад тканням на верстатах крайок, килимів та подушок, вишиванням серветок, писанкарством, ліпленням мозаїки, тощо. Дуже часто Пансіони брали участь у виставках, наприклад, на Всеканадській Виставці CNE, де завжди здобували першi нагороди i рiзнi вiдзначення. До великої міри мистецькі осяги Пансіонів — це заслуга ентузіязму та мистецьких здібностей Евгенії Пастернак, яка залюбки займалася мистецтвом у різних видах. Слава про мистецькі вироби Пансіону ім. Івана Франка розійшлася не тільки по місті Торонто, але й поза його межами. Тому, що збірка мистецьких виробів постійно зростала, в 1997 році за ініціятивою нашої Покійної, при участі Першого Президента демократичної України Леоніда Кравчука, був офіційно й урочисто відкритий Музей Українського Народного Мистецтва в Пансіоні у Міссіссаґа, якого багата і прекрасна колекція традиційного українського народного мистецтва і дотепер зачаровує глядачів своїми експонатами і викликає велике захоплення і зворушення.
Управа Пансіонів під керівництвом пані Пастернак позапрограмово займалася не тільки мистецьким збагачуванням наших інституцій, бо в 1988 році ще був створений та офіційно й урочисто відкритий Музей-Архiв Уласа Самчука в окремому будиночку на хуторі Пансіону в Міссіссаґа, та який згідно з волею покійного письменника в 1994 році був перевезений на рідні землі.
Далека і тяжка була дорога від крамнички уживаних речей при вулиці “Dundas” в Торонто до теперiшніх модерних та величавих Пансіонів. Перегляд історії Т-ва Український Дім для Старших, а головно створення і розвиток Пансіонів ім. Івана Франка та їх зразкове ведення на високопрофесійному рівні, справді можна назвати феноменальними, спеціяльно коли брати до уваги різні труднощі та перешкоди, які Управа мусіла перемогти. А успіх та зріст Пансіонів, без сумніву , належать до великої міри наполегливій і відданій праці довголітньої голови, а від 1980-го до 2009-го року Екзекутивного Директора, д-р Евгенії Пастернак, яка всеціло посвятилася справі опіки над старшими і створенню, розбудові та професійному керуванню Пансіонів для українських сеньйорів.
За її великий вклад праці та за її визначні осяги в громадській ділянці, Евгенія Пастернак була відзначена і нагороджена різними урядовими та науковими інституціями і товариствами в Канаді, Україні, Америці, Англії та Австралії. Частина цих нагород й посвідчень сьогодні виставлена в нашій т.зв. `компютерній` кімнаті, внизу, поблизу канцелярії, а разом їх є вже більше сотні. Включено в цьому числі є такі нагороди, як золота Шевченківська Медаля і грамота від Комітету Українців Канади ще з 1962-го року; Хрест Заслуги і грамота від Українського Вільного Козацтва з 1977-го року; медаля і грамота Спілки Визволення України з Австралії, 1977-го року; нагородження Орденом Канади, “Order of Canada” 1984-го року; Премія ім. Володимира Винниченка в 1991-ому році, почесна Відзнака Президента України в 1994-ому році, Орден ім. Княгині Ольги ІІІ Ступеня в 2001-му році і багато більше.
Біографія д-р Евгенії Пастернак появилася в численних збірках визначних осіб, між ними “Хто є хто в Канаді”, “Хто є хто в Америці”, “Хто є хто в Жiноцтвi”, в “Словнику Мiжнароднiх Бiографiй і так далі, разом коло 60.
Всi цi вiдзнaчення, це вияв признання за пильну, послідовну, віддану, і часто невдячну працю на полі поліпшення долі для старших громадян українського походження. Але всі нагороди й грамоти, це тільки один з виявів в ланцюгу відзначень д-р Евгенії Пастернак. Найбільше відзначення– це два величаві українські Пансіони та усмішки і задоволення всіх мешканців і працівників Пансіонів ім. Iвана Франка.
На кінець дозвольте ще мені прочитати цитату зі статті покійної Марії Пастернакової, учительки з дитинства Евгенії Новаківської Пастернак, під заголовком “Kрiзь Призму Часу”, що вперше появилася в часописі “Свобода” 1975-го року:
“Коли з пташиного лету глянути на пройдений шлях Евгенії Пастернак, від учнівського періоду по сьогоднішний день, він густо позначений працею для добра української спільноти, в тому передусім для потребуючих допомоги. Вона не шукала заспокоєння патріотичних почувань у ювілеях, бенкетах та інших розвагових імпрезах, а в трудах, успіхах і невдачах своєї праці. Її не лякав риск творчих задумів, в них саме кріпшала її сила і віра в перемогу. Евгенія Пастернак, це тип жінки, якої вітальність і амбіція народжують нові ідеї, у здійсненні яких вона завжди послідовна, витривала і акуратна аж до осягнення позитивних вислідів.”
А заповіт нашого патрона Івана Франка, який писав: “Кожний думай, що на тобi мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати Ти одвіт”– покійна пані Евгенія справдi перепровадила в дiло.
Дорога Пані Пастернак, у 5-ту річницю Вашого відходу від нас на вічний, заслужений відпочинок, віддаємо Вам глибоку подяку та признання за Вашу довголiтню невтомну працю, за Вашу вiдданiсть, послiдовнiсть, наполегливiсть, любов, та неоцiненний вклад працi для добра української спільноти.
Глибокий Вам поклiн! Вічная Вам пам`ять!’ закінчила Тереня Тонкович
Програма вшанування відбулася і в Пансіоні на Роял Йорк. Панахиду відправив о. Роман Лобай, у сослуженні дяка Ігоря Магиги. В очі кидався чудово вдекорований стіл: на вишитому обрусі — свічки, колач, у вазах жовті троянди, на столі великий портрет Є. Пастернак роботи художника Петра Маґденка. По обох боках стола прапори– український і канадський. Після панахиди промовляла Валентина Родак , а потім своїми спогадами про покійну поділилися адміністратор пані Оля Вовниш і заступниця пані Елена Лукашик, та колишня адміністратор пані Марія Кебало. Теплі і зворушливі співчуття склали мешканці й працівники пансіону: пан Антін Ковальчук, пані Олексадра Миндюк, пані Оксана Музичка, пані Марія Пер та інші. Такий спосіб вшанування покійної видається значно теплішим – коли співчуття складають всі охочі, а не тільки керівники. Д-р Євгенія Пастернак своєю діяльністю заторкувала багатьох людей, від керівників держав до міністрів, церковних ієрархів, громадських діячів і митців, до звичайних пенсіонерів.
Якщо запитати, ким була д-р Євгенія Пастернак, відповідь буде непростою. Тому що крім її покликання поліпшувати життя сеньйорів, вона була суспільно-громадським діячем, митцем, (належала до Спілки Українських Образотворчих Митців у Канаді), а в повоєнній Німечині вона керувала українським танцювальним ансамблем у таборі ДіПі в Маїнц Кастелі. Фактично була вона універсальною людиною, для якої неможливого взагалі не існувало.
Share on Social Media
