Йосиф Сірка, Торонто.
Роман Колісник був Патріотом з великої літери. Все його доросле життя було пов’язане з любов'ю до України, з якою він утримував сталий зв'язок не тільки через родинне коріння, але й через свої наукові та творчі досягнення. Доля Романа Колісника, який народився 10 жовтня 1923 року в селі Товстеньке Чортківського району на Тернопільщині, склалася інакше, ніж у десяток тисяч його ровесників, які у молодому віці полягли у боротьбі за незалежну Україну.
Тисячі борців за незалежність загинули у боротьбі з большевицьким окупантом та нацистським загарбником. Молоде покоління Романа Колісника не мало на меті, як це бачимо у багатьох сучасників, заробити на чужині гроші, щоб купити гарні речі – авта, комп'ютери, годинники, телефони, одяг та інші привабливі предмети. Незважаючи на те, що молодь виховували у патріотизмі до СССР чи Польщі, вона знала, що її батьківщина окупована і її потрібно визволити. Саме патріотичний ідеалізм привів Романа Колісника до добровольців – в дивізію Галичина.
Німецький майор Вольф-Дітрих Гайке у своїх спогадах підтвердив, що воїни дивізії Галичина були українськими патріотами (Wolf-Dietrich Heike „Sie wollten die Freiheit”, 1988). Москва через своїх сатрапів в Україні намагалася паплюжити дивізію Галичина, забуваючи про дві дивізії генерала Власова, про армії Словаччини, Угорщини, Румунії та інші чужі дивізії, які боролися на боці гітлерівської армії.
Справедливий погляд на дивізію Галичина ще й досі в Україні паплюжать спільники Гітлера і Сталіна – комуністи та п’ята колона. Московська пропаґанда бореться проти українських патріотів під лозунґом “антифашизму”, щоб відволікти увагу від злочинів комуністичного (а зараз путінського) режиму в Україні. І саме Роман Колісник був тою особою, яка вклала величезну працю в те, щоб очистити добре ім’я дивізії Галичина. Він доклав зусиль, щоб пояснити заснування, мету та існування дивізії.
Р. Колісник не тільки переклав спогади Гайке на українську, але й зайнявся дослідницькою працею. Він розшукав матеріяли в архіві Гіммлера в Національному архіві у Вашинґтоні, дослідив та опрацював протоколи Військової управи Української дивізії Галичина.
Вагомим внеском у встановленні правди про Українську дивізію Галичина стала поява книжки Р. Колісника “Військова управа та Українська дивізія Галичина” (Київ, Ярославів Вал, 2009). В Україні мало хто знає, що 25 квітня 1945 р. дивізію переіменовано на 1-шу Українську Дивізію Української Національної Армії і її воїни складали присягу під українським національним прапором боротися зі зброєю в руках за свій Народ і свою Батьківщину-Україну!
На основі опрацьованих Колісником матеріялів можна було б створити серії фільмів про визвольну боротьбу українців. Сподіваймось, що колись таки українське телебачення та кіно звернеться до героїчної сторінки української історії і її боротьби за Незалежність.
Роман Колісник пройшов шлях молодого дивізійника через Австрію у Німеччину, згодом до Австралії, а пізніше перебрався до Канади, бо вважав, що тут зможе більше зробити для України. І він не помилився.
В Канаді він був активним членом української громади і активно допомагав українським дисидентам, рідним і знайомим, був активним помічником заснування єврейсько-українського товариства в Ізраїлі та Канаді. Завдяки йому Тернопільський обласний краєзнавчий музей поповнився численними документами про Українську дивізію Галичина та її воїнів.
Роман Колісник, член Спілки письменників України, визнаний письменник, журналіст, науковець, що задокуметовано у біографічній книзі Ярослава Гайдукевича “На життєвих і творчих перехрестях: Роман Колісник” (Тернопіль, Джура 2012, 408 стор.). Р. Колісника знають не тільки в Канаді, але й в Україні через видання його книг, що задокументовано в книзі Я. Гайдукевича.
Перу Р. Колісника належать сотки творів та статей, серед яких зокрема привертають увагу повість “Останній постріл”, “Найкращі хлопці з Дивізії”, “Довкола світу”, “Еріка”, “Від Адама до Леоніда ІІ” та ін. Заслугою Колісника є й те, що довгі роки появлялися “Вісті комбатанта” – журнал Головної Управи Об’єднання колишніх вояків українців в Америці та Головної Управи Братства кол. Вояків 1-ої УД УНА, який вміщував спогади та цікаві статті, пов’язані з минулим і сучасним України. Завдяки зусиллям і Р. Колісника цей журнал знайшов своє продовження в Україні під назвою “Гарт нації”.
Багато із подвижників Романа Колісника не дожили і до 20 років, бо загинули у боротьбі за волю України, мало вже залишилось і з тих, що можуть згадати про героїчну боротьбу. Дивізійник Роман Колісник до останніх днів свого життя докладав зусилля до того, щоб наступні покоління довідалися правду про борців за Незалежність і цим він довів, що і один у полі воїн, якщо має добру зброю. А зброєю Романа було не перо, але комп’ютер, який швидше за перо вкарбовує правду, яку вже ніхто не зможе вивернути.
Життєвий шлях Романа Колісника дає пораду і вказівку сучасному і прийдешнім поколінням своїм життєвим досвідом – служити вищим ідеалам – своєму народові, своїй Батьківщині. Коли був би він потрапив до комуністичного полону, то був би “підкорював” Сибір, а українська нація була би втратила палкого патріота, письменника, журналіста, наукового дослідника і надзвичайно чуйну і гуманну людину.
Роман Колісник 10 січня 2016 р. відійшов у вічність, але не у забуття, бо численні його твори (і ті, які десятиліттями друкувалися на сторінках “Нового Шляху” – як працівника редакції і дописувача) будуть нам завжди нагадувати про його незвичайний талант, про його любов до України, якій він присвятив своє життя.
Вічна йому пам’ять.
Share on Social Media
