Даґмара Турчин-Дувірак, Торонто.
26 лютого в Галереї КУМФ, що на вул. Еванс в Торонто, відбулася доповідь відомого бандуриста-віртуоза, доктора музикології Віктора Мішалова про генезу та розвиток харківського способу виконавства на бандурі. Доповідь була організована Науковим Товариством ім. Шевченка в Канаді, представляла доповідача д-р Даґмара Турчин-Дувірак.
Віктор Мішалов добре відомий українцям усього світу як величезний ентузіаст бандурної справи, виконавець-віртуоз, удостоєний звання Заслуженого Артиста України, невтомний організатор капел бандуристів – спочатку Канадської, а нещодавно і Торонтонської, популяризатор бандури через документальні та відеофільми, та численні аудіозаписи як сольної так і ансамблевої музики на бандурі.
Як розповів на початку виступу маестро Мішалов, саме в процесі практичної діяльности йому вдалося зібрати величезний і безцінний документальний матеріал, який врешті і спонукав до опрацювання і осмислення в науковій праці, яку він захистив в 2009 році при Харківській державній академії культури. Віктор Мішалов опублікував 10 книг, одна з яких, під назвою “Харківська бандура”, була презентована під час доповіді.
Як відомо, в практиці бандуристів усталилися два способи гри на бандурі – київський та харківський. Зрештою, обидва терміни не пов’язані з місцем їх походження (як відомо, на Київщині кобзарство взагалі поширене не було), а встановилися пізніше, внаслідок виконавської практики. Так званий київський спосіб є простіший: бандурист тримає бандуру прямокутно, дивлячись на струни, грає на приструнках правою рукою, а лівою – на басах. Харківський спосіб – значно багатший: тут права рука оперує приструнками, а ліва – і басами, і приструнками. Бандурист тримає бандуру навскоси і на струни не дивиться (традиція від сліпих кобзарів). Однак, не зважаючи на значно ширші темброві і технічні можливості харківської бандурної гри, на сьогодні майже повсюдно в Україні поширений київський спосіб, а харківський зберігся лише подекуди в діаспорі.
На багатому фактичному матеріалі д-р Мішалов висвітлив драматичну, а здебільшого і трагічну долю видатних продовжувачів і реформаторів харківської бандурної традиції, що, як сотні інших талановитих представників української культури, впали жертвами сталінського режиму. Ключова в історії харківської бандури постать – Гнат Хоткевич, письменник, драматург, композитор, режисер, дослідник, організатор культурного і політичного життя, та в першу чергу – геніальний бандурист-реформатор, що відкрив нові небачені перспективи для традиційного народного інструменту. Захопившися бандурою ще в 1890-х, в юнацькі роки, Хоткевич самотужки оволодів всіма секретами цього мистецтва, а потім, на основі народної традиції, розвинув гру на бандурі до рівня професійної концертної віртуозності. Записуючи та вивчаючи твори традиційного кобзарського репертуару, він одночасно вдосконалював інструмент та створював для нього сучасні композиції, що демонстрували напрочуд багаті колористичні та технічні можливості бандури. За партіотичну діяльність Хоткевича переслідувала і царська, і більшовицька влада, незважаючи на підтримку керівника НКО Миколи Скрипника.
Врешті, в 1938 році його було заарештовано і розстріляно. Арештовано і знищено було також більшість учнів Хоткевича, яких йому вдалося виховати впродовж недовгої праці в Харківському музично-драматичному інституті. Ті з його учнів, яким вдалося втекти за кордон (Леонід Гайдамака, Григорій Бажул), продовжували плекати традиції харківської бандури вже в діаспорі. Сам Віктор Мішалов в 1991 році заснував Канадську капелу бандуристів, де виконавці грають на хроматичних бандурах харківського зразка методом Хоткевича.
Яка перспектива відродження харківської бандури в Україні сьогодні? Як і щодо інших важливих культурних ініціатив, тут все залежить від окремих ентузіастів. У справі бандури таким ентузіастом є власне Віктор Мішалов. Його заходами та при підтримці створеного в Харкові Фонду Хоткевича вже вдалося опублікувати цілий ряд важливих праць Гната Хоткевича. Серед них – унікальний підручник гри на бандурі, розвідки “Бандура та її можливості”, “Бандура та її репертуар”, “Бандура та її конструкція”, збірки творів Хоткевича для бандури харківського типу та для капели бандуристів; готуються до друку хрестоматія для бандури та інші праці Хоткевича.
На закінчення виступу маестро Мішалов виконав кілька композицій Гната Хоткевича. Остання з них – музична картина “Невільничий ринок в Кафі” – особливо зачарувала слухачів композиційною майстерністю, вишуканістю тембрових барв та багатством технічних прийомів. Справді, харківська бандура – це коштовний скарб української культури: його мусимо не лише зберегти для нашадків, а й плекати і розвивати в майбутньому.
Share on Social Media
